Якщо дерева ослаблені, то знижуються, напевно, не тільки їхні захисні сили, а й балакучість. Інакше як можна пояснити той факт, що комахи прицільно вишукують саме найслабших представників виду? Є така думка, що спершу вони дослухаються до дерев, реєструють активні застережні хімічні заклики, а мовчазних особин перевіряють через укус у листя чи кору. Можливо, їхня мовчазність дійсно є ознакою серйозної хвороби або свідчить про втрату міцелію, що зумовлює ізоляцію дерева від усіх новин. Тоді йому не відомо про небезпеку, що наближається, й воно стає поживою для гусені та жуків. До речі, так само беззахисними є згадувані одинаки, що хоча й мають здоровий вигляд, але цілком позбавлені будь-якої інформації.

У лісовій життєвій спільноті в такий спосіб обмінюються інформацією не тільки дерева, а й кущі і трава, можливо, навіть усі види рослин. Проте, якщо ми зайдемо на сільськогосподарські поля, то вся тамтешня зелень мовчатиме. Через штучний процес вирощування в наших культурних рослин фактично повністю зникла здатність до підземного чи наземного спілкування. Вони майже глухі та німі, а тому є легкою здобиччю для комах^{5}. Це одна з причин, чому сучасне сільське господарство використовує так багато емульсій для обприскування рослин. Можливо, у майбутньому садоводи зможуть хоча б трохи підглянути за життям лісів, а зернові культури та картоплю знову схрестять із дрібкою дикості, а отже, й балакучості.

Спілкування між деревами й комахами не обертається тільки навколо оборони та недуг. Напевно, ви самі вже не раз зауважували (чи то пак нюхали), що є також і багато позитивних сигналів між цими такими різними створіннями. Ідеться про приємні ароматичні послання під час цвітіння. Квіти поширюють аромат невипадково чи щоб нам сподобатися. Фруктові дерева, верби й каштани через запашне повідомлення звертають на себе увагу, запрошуючи бджіл до себе заправлятися. Солодкий нектар, концентрований цукровий сироп є нагородою за запилення, яке мимохідь здійснюють комахи. Подібно до рекламного щита, сигналом слугують також і форма квітки та її колір, що чітко відрізняються від суцільної зеленої крони дерева і вказують на шлях до харчів. Отож, дерева спілкуються через нюхові рецептори, оптичні та електричні імпульси (через певний вид нервових клітин на кінчиках коренів). А як щодо звуків, тобто чи рослини чують і розмовляють?

Якщо я спершу сказав, що дерева — однозначно тихі, то найновіші дослідження навіть таке твердження піддають сумніву. Одного разу Моніка Ґальяно з Університету Західної Австралії разом зі своїми колегами з Бристоля та Флоренції вирішила прислухатися до землі^{6}. Використовувати дерева в лабораторії непрактично, тому замість них було узято легші в користуванні сіянці зернових культур. І справді: зовсім швидко вимірювальні прилади зареєстрували тихе потріскування коренів за частоти 220 герц. Корені, що здатні потріскувати? Це ж іще нічого не означає, адже, згоряючи в каміні, потріскують навіть мертві дрова. Проте виявлений у лабораторії шум можна було почути також і в переносному значенні. Адже на нього реагувало коріння незадіяних саджанців. Щоразу, коли корені чули потріскування за частоти 220 герц, їхні кінчики спрямовувались у відповідний бік. Це означає, що трава сприймає цю частоту, тобто здатна «чути». Обмін інформацією через звукові хвилі в рослин? Це зацікавлює ще більше, оскільки й ми, люди, здатні спілкуватися через звукові хвилі, а це, можливо, могло б бути ключем до кращого розуміння дерев. Неможливо собі навіть уявити наслідків нашої здатності чути, чи добре ведеться букам, дубам та смерекам або ж, можливо, вони захворіли. На жаль, так далеко ми ще не просунулись і на цій науковій ниві стоїмо ще зовсім на початках. Але якщо наступного разу, гуляючи лісом, ви почуєте тихе потріскування, то знатимете: можливо, це не тільки вітер…

Відділ соціального забезпечення

Садівники вже не раз запитували мене, чи не стоять їхні дерева занадто щільно. Адже вони, напевно, забирають одне від одного світло та воду. Ці переживання родом з лісового господарства: саме там стовбури мусять якомога швидше грубшати та ставати придатними для зрубування, а на це їм треба багато місця й рівномірно кругле, велике верховіття. З такою метою регулярно (кожні п’ять років) та з певною послідовністю ці дерева позбавляють потенційних конкурентів, тобто зрубують останні. Оскільки дерева не старіють, бо вже в сторічному віці опиняються на лісопилці, то негативний вплив на їхнє здоров’я майже непомітний. Який ще негативний вплив? Хіба ж не звучить цілком логічно, що дерево росте краще, якщо його звільнити від надокучливих конкурентів, надати його кроні якомога більше сонячного світла та наситити його корені достатньою кількістю води? Для представників різних видів це дійсно поміч. Вони направду борються один з одним за місцеві ресурси. Проте це не стосується дерев одного виду. Я вже згадував, що, наприклад, буки здатні товаришувати й навіть годувати один одного. Очевидно, що ліс не зацікавлений у тому, щоб утрачати слабших представників своєї громади. Адже тоді виникатимуть прогалини, що завдаватимуть шкоди чутливому мікроклімату з його сутінковим світлом та високою вологістю повітря. Зрештою, кожне дерево повинне мати змогу вільно розвиватися та вести індивідуальний спосіб життя. Повинне, адже принаймні для буків надзвичайно важить рівновага й справедливість. Ванесса Бурше з Рейнсько-Вестфальського технічного університету Аахена виявила, що в неушкоджених букових лісах можна зробити цікаве відкриття, яке стосується фотосинтезу. Дерева синхронізуються настільки, що показують однакові результати. І це не є очевидним. Кожен бук стоїть на своєму, унікальному місці. Ґрунт під ним буває кам’янистим чи сипучим, із вмістом води чи без неї, деколи з широким асортиментом поживних речовин, а подекуди зовсім бідний — на відстані навіть кількох метрів умови можуть суттєво відрізнятися. Кожне дерево, відповідно, має різні передумови для свого розвитку, а тому й росте швидше або повільніше, отже, спроможне до утворення більшої чи меншої кількості цукру та целюлози. Тому зовсім несподіваним є результат наукової роботи: дерева зрівнюють своїх сильних і слабких представників. Не має значення, грубе дерево чи тонке, адже весь біологічний вид виробляє за допомогою світла однакову кількість цукру на один листок. Вирівнювання відбувається під землею, через кореневі системи. Очевидно, там відбувається жвавий обмін. Хто має багато, той віддає, хто бідний — отримує гуманітарну допомогу. У цьому процесі активну участь беруть також і гриби, що зі своєю велетенською мережею гіфів схожі на гігантські перерозподільні машини. Це дещо нагадує систему соціального забезпечення, яка також перешкоджає занадто низькому падінню окремих членів нашого суспільства.

Отож, буки не можуть рости занадто далеко один від одного. Навпаки, бажаним є їхнє скупчення, тому стовбури часто ростуть на відстані менше ніж один метр. Таким чином, їхні крони невеличкі та стиснуті, а тому багато лісників гадають, що це негативно впливає на дерева. Це слугує причиною того, що їх розділяють, помилково зрубуючи так званих «зайвих» представників виду. Проте мої колеги з Любека дослідили, що буковий ліс, у якому всі дерева стоять щільно, є набагато продуктивнішим. Суттєво більший річний приріст біомаси, насамперед деревини, є доказом здоров’я деревних угруповань. Мабуть, разом їм вдається так оптимально розподілити поживні речовини та воду, що кожне дерево здатне показати себе в найкращій спортивній формі. Якщо окремим представникам «допомогти» позбутися їхніх потенційних конкурентів, то вцілілі дерева перетворюються на одинаків. Обриваються сусідські взаємозв’язки, оскільки навколо стоять лише зрубані пні. І тоді кожне дерево вже тільки коротає дні свого безцільного існування, і, як наслідок, виникає велике розходження в його продуктивності. Деякі індивідууми наче дичавіють і з неймовірним завзяттям вдаються до фотосинтезу, цукор б’є з них, як з фонтана. Тому вони краще ростуть, є активними, проте живуть дуже мало. Адже дерево може розвиватися тільки відповідно до умов лісу, що його оточує. А в такому лісі тепер є багато ослаблених представників виду. Слабші дерева, яких раніше підтримували сильніші, відтак опиняються на лаві запасних. Не має значення, чи криється причина в місці їхнього розташування, у бракові поживних речовин, тимчасовому нездужанні або генетичному наборі, але вони стають легкою жертвою комах та грибів. Хіба ж не це слугує за підтвердження принципів еволюції, що вижити здатні лише найдужчі? Дерева відповіли б на це тільки хитаючи головою чи то пак кроною, їхній добробут залежить від суспільних зв’язків, і щойно зникають так звані «немічні», то втрачають усі. Ліс перестає бути закритою системою, гаряче сонце та штормові вітри проникають аж до фунту та змінюють вологий прохолодний клімат. Окрім того і сильні дерева протягом життя часто хворіють і в таких ситуаціях залежать від підтримки своїх слабших сусідів. А якщо їх немає, то навіть невеличка атака комах здатна вирішити долю багатовікових гігантів.