Я йду і все про себе повторюю: тут дім, тут дім. Усі історії змішуються із запахом невидимої під асфальтом ріки, й попри все — звідкись лине цей аромат —

Ne m’oubliez pas

. Оце якість парфумів! До речі, що воно означає французькою? Бо, здається, цим запахом місто промовляє й до мене. А я так напружено повторюю подумки команду колишнього свого Господаря — Тут дім! Тут дім! — що здається, всі в місті мають почути, і навіть старий, якого я дуже люблю, — всі мають почути це. І полковник передумає їхати в свою Крайновку.

Дім там, де тебе пам’ятають, — розпорошений, як уламки замерзлих річок над Землею. Я можу зараз сказати «моє місто», та це так само безглуздо, як сказати «моє повітря». Навіть повітря, яке ми вдихаємо, вже було чиїмсь і ще буде. Навіть я був чиїмсь псом. Повітря наше, доки воно в нас. Дім наш, доки він в нас. А ми всі завжди в цьому домі — кожен на своїй глибині.