— Ну то до завтра, майбутня невістко, — врешті обірвав Урґх мовчанку, що затягнулась. — Завтра о цій порі відбудеться святий шлюбний обряд.

Люелле гордовито й гідно схилила голову.

У цей самий час Айок був у замковій кухні. Його тут досі пам’ятали як сумного самотнього напівсироту, що поводився зовсім не так, як Урґхові придворні. На кухні, коли він тільки заходив, завжди була приязна й вільна атмосфера. А цього разу кухарки та їхні помічниці працювали мовчки — настрій панував гнітючий.

— Завтра мій шлюб, — несміливо промовив Айок, шукаючи в очах невільниць колишньої доброзичливості. Однак якщо на неї заслуговував бідний самотній хлопець, то Айока — майбутнього спадкоємця трону й чоловіка Люелле — зустріли з холодною нехіттю й перебільшеною фальшивою покірністю.

— Мені потрібна ваша допомога, — вів далі хлопець, та ніхто й словом не озвався. — Якщо ви знаєте якісь трави, що діють як сильне снодійне, то я хотів би… — всі очі в кухні мовчки дивились на нього. — …то я хотів би сьогодні ввечері отримати великий глек вина для чотирьох стражників, щоб вони також випили за моє завтрашнє весілля…

Якусь мить у кухні панувала цілковита мовчанка, але за кілька секунд очі в кількох метикуватих жінок заблищали. Під дверима кімнати, в якій була ув’язнена Дівчина з Пісні, завжди було на сторожі четверо вартових.

— Прийди ближче до вечора, буде тобі глек вина, — озвалась кухарка й усміхнулась до Айока по-старому приязно.

…Буду не був дурний. Якби так було, Великий Урґх не призначив би його своїм Прем’єр-Міністром, хоча той і походив з рабського роду. Буду не обдуриш тим, що Істота начебто покірно згодилась на все. Люелле. Гидотне ім’я, так і згадуєш відразу імена її батьків. Буду-зрадник ненавидів усе, що було пов’язане з родом Люілів.

— Сторожа під дверима королівни має змінюватися щогодини, — розпорядився він. Наказ було виконано.

— Що чверть години кожен стражник зобов’язаний через віконечко у дверях заглянути в кімнату, — додав. Стражники покірно згодились.

— Вимагаю, щоб останній вечір перед шлюбом принц був у своїх покоях, а не в нареченої, — заявив Айокові різким, новим для себе самого тоном. Цей тон подобався йому так само, як нове вбрання.

Айок затремтів. Невже всім планам — кінець? Невже все зіпсується через хитрість цього лиса-зрадника? Не відповівши жодного слова слузі свого батька, він подався до нареченої.

— Люелле, нам загрожує величезна небезпека. Буду щось підозрює і вимагає, щоб я цей вечір був не з тобою, — прошепотів.

Дівчина гордо випростала голову, а в її очах загорівся гнів:

— Це він наступник трону чи ти?! Йди до батька і скажи, що його слуга занадто багато хоче. Він зібрався давати накази навіть тобі, королівському синові. Невдовзі почне командувати і самим королем… а ти… ти справді мене кохаєш і хочеш бути зі мною якнайдовше. Хоча би для того, щоб я не передумала!

Урґх, як той лев, кружляв своїми покоями, слухаючи розумні слова, яких Люелле навчила Айока, щоб перехитрити лиса-Буду і зачепити вразливе місце самозакоханого правителя.

— Він?! Цей хирлявий раб, якого я підніс до таких висот? Пахолок зі стайні! Холоп! Він хоче давати накази тобі, моєму синові?! Він сміє казати тобі, що він чогось вимагає? Що ж — тоді я, великий Урґх, наказую тобі бути в останній вечір перед шлюбом зі своєю нареченою!

Буду, що підслуховував під дверима, зі злості аж поблід. Понурі думки, що крутились у нього в голові, стали ще понуріші. Він ніколи не чув, щоб Айок розмовляв зі своїм батьком так рішуче. Все це означало, що треба бути пильним. Ну, що ж, його панові й володареві бракує розуму й кмітливості. Раз так, то він, Буду, буде сам, особисто, з чотирма стражниками, стерегти це дівчисько цілу ніч. Не склепить очей і встереже цінну здобич. Надто багато поставлено на кін, аби необачно вірити цим двом підступним шмаркачам — Урґховому синові і цій учениці відьом!

…якраз того дня Чарівниця почула Голос своєї вихованки. Він був лагідний і тихий, ніби здібна Дівчина відразу збагнула настанови своєї Опікунки.

— Ми тікаємо сьогодні ввечері, коли стемніє.

— Куди?

— У Високі Гори.

— Йтиму туди слідом за вами, — відповіла Чарівниця. — Пошли мені знак, коли ви вже рушите. Можете покладатися на мою допомогу. Якби ж Буду намагався тобі перешкодити, подумай про свій Голос…

І Чарівниця замовкла. «Про мій голос?» — здивувалася Люелле.

Тим часом Чарівниця пробиралась крізь нетрі, аби бути якомога ближче до Замку. Після того, як вона побувала біля криниці Прадавніх Сил, її можливості й сили помножились. Завжди так було. До місця, де закінчувались руїни, вона добралась за дві години, а не за два дні. Тепер сиділа на пеньку й чекала тієї миті, коли її вихованка знову потребуватиме допомоги. Вони обидві врятують найважливішу ланку Пісні Єдиної, на яку зазіхнули варвари. Обидві?.. Адже ще є той хлопець, син Урґха. І цього можна було сподіватись. Адже не хтось інший, а вони, Чарівниці, передбачили: колись може статись і таке, що їхня Істота потрапить в лапи Урґха. І коли це було! Коли ще Люелле на світ на народилась! І цей хлопець, Айок, також. Це вони вибрали найвродливішу дівчину з роду нинішніх рабів, Арлін. Переконали її — хоча вона опиралась і боялась. Навчили її, як чинити, щоб Урґх узяв з нею шлюб. Не брехали. Щиро сказали, що її життя буде сумне й понуре, але зате — хто зна, чи її син не матиме важливої ролі в Пісні Єдиній. Також вони, Чарівниці, навчили засмучену Арлін, як виховувати свого майбутнього сина. І переконали її.

Бідна красуня Арлін плакала й боронилася, але врешті збагнула, як багато це може значити — зламати Урґхову силу у найвразливішому місці, у його синові, який все візьме від матері й нічого — від батька. «Це з нашою допомогою Арлін завоювала серце Урґха, з нашою допомогою Урґх так ошалів від кохання до неї, що пішов на нечуваний вчинок — шлюб із рабинею. Врешті, з нашою допомогою син Урґха полюбив поезію, а не меч, і йому наперед судилося полюбити Пісню Єдину. У замку Урґха поезії не було, отож перша зустріч з Піснею захопила хлопця. Пісня взяла його у полон. Перемогла материнська кров, а не батькова… — Чарівниця глибоко зітхнула й пробурмотіла насамкінець:

— Ні, не підвела нас наша сила вершити людські долі, навіть якщо це долі ще не народжених. Ми прислужилися Великому Королівству, зламавши священні закони магії, і колись за це спокутуємо.

Підготовка до шлюбу тим часом аж кипіла. Робота на кухні не вщухала, численні страви пеклись і варились. З льохів викочували величезні барила з пивом та вином.

Урґхові вояки не могли встояти перед спокусою і вже напередодні шлюбу почали куштувати трунки — щоб перевірити, чи їхній смак достатньо вишуканий і пасує до завтрашньої учти. Надвечір п’яні з голосним реготом, хрипло горланячи пісень, хитаючись, вештались замковим подвір’ям. Однак Урґх XIII не гнівався, бо й сам зі своєю свитою охоче спорожнив не один кухоль.

«Усі в замку нетверезі, король також. Притомними залишаються лише кільканадцять стражників, — перелякано думав Буду. — Втратили голови і думають, що спіймали золотого птаха в клітку — перейматись ним уже не треба…»

— Ця пиятика сприяє нашим планам, — шепнула Люелле Айокові, дивлячись зі свого вікна на галасливу гульню.

— Так, хай нап’ються і позасинають, — поблідлі губи Айока ледве ворушились. Він боявся і навіть не намагався приховати цього від своєї нареченої. Тим більше потрібен був йому спокій, що передавався від Люелле. Насправді вона звикла до життя — вічної втечі. Чарівниці навчили її у складних ситуаціях зберігати тверезий глузд — тож, що ближче було до години втечі, то холодніше і ясніше вона мислила. Вже навіть розгадала останні слова Чарівниці про Голос…

Одежа, в яку вони мали перевдягнутись, схована була під шкурами, що вкривали постіль Дівчини. Айок приносив її сюди щодня під плащем. І тепер треба було тільки перевдягнутись. Дівчина й хлопець виглядатимуть як двоє пахолків Урґха.

Зараз стражники, що застигли під дверима кімнати Люелле і заздрісно поглядали на своїх приятелів, що вже напідпитку, мають отримати своє вино, від якого їх відразу зморить глибокий сон. Вино запропонує їм Айок і триматиметься по-справжньому вільно й по-королівськи. Але саме цього хлопець не вмів, і Люелле, стиснувши йому руку, скористалась трішки чарівними силами, щоб додати йому відваги.