А потім якомусь типові, що подорожував на яхті, одного чудового дня заманулося з’ясувати, чи існує ще мій атол. Він об’явився саме вчасно, бо мені стало так нудно на цьому безлюдному острові, що я вже вирішував, чи зайти просто якнайдалі в море й там покінчити з усіма земними справами, а чи поїсти зелених штучок… Я продав кістки чоловікові на ім’я Уїнслоу, що торгував неподалік Британського музею, а він, за його словами, перепродав їх старому Геверсу. Геверс, очевидно, не знав, що вони винятково важливі. Тому кістки привернули до себе увагу тільки після його смерті. Птахові дали ім’я… епіорніс… як там далі, ви не пам’ятаєте?

– Epyornis Vastus, – сказав я. – Цікавий збіг, адже саме про ці кості згадував один мій приятель. Коли був знайдений кістяк епіорніса з гомілковою кісткою, завдовжки в один ярд, уважалося, що це вже верхівка шкали – Epyornis Maximus. Потім хтось роздобув іншу гомілкову кістку, в чотири фути шість дюймів або й більше, і вона дістала назву Epyornis Fitan. Потім, після смерті старого Геверса, у його колекції знайшли ваш Vastus, а потім знайшовся Vastissimus.

– Уїнслоу так і говорив мені, – сказав чоловік зі шрамом. – На його думку, якщо знайдуться ще нові епіорніси, то якого-небудь ученого цабе поб’є грець. А все ж таки дивні пригоди трапляються з людьми, не вважаєте?