Його дражнять тим, що він зостався без муки і вся історія зветься на Кос Чагилі не: «як Макаров, двічі рискуючи життям, урятував флот на Камі», а «як цей тюхтій Серьога своїм звичаєм зоставсь без муки в двох сажнях від ущерть повної баржі».

Як це не чудно, цей чоловік має на Кос Чагилі репутацію лінивого. Всі щиро переконані, що коли Серьожа Макаров ліквідує аварії, запобігає перестоям, відрегульовує клапани в неймовірно короткий час, то єдина на це причина його небажання багато працювати і довго морочитись. Він, мовляв, теж розуміє, що чим краще працюють машини, тим менше для нього мороки.

Коли хтось з нас висловив сумнів, чи насправді Макаров лінивий, нам негайно розповіли історію про Макарова і одного з завцехів буріння.

Завцех працював на філіальному промислі в тридцятьох кілометрах від Кос Чагила. У нього став один з дизелів, він подзвонив, щоб прислали механіка і стиснене повітря у балонах для пуску дизеля. Дизель сам накачує собі повітря, та, щоб пустити його, треба атмосфер вісім-десять тиснення, а тут, після невдалої спроби зрушити дизель, зосталося в балоні чотири атмосфери.

Другого дня, коло другої години на шляху завиднілася таратайка.

У таратайці, замріяно схилившись, сидів Серьожа Макаров без повітря.

— Драсте! — суворо сказав завцех. — А де повітря?

Макаров не поспішаючи вибравсь із таратайки, несміливо посміхнувся, повів навколо себе рукою і сказав, що от повітря нібито досить, степ, повітря дуже гарне.

— Ви залиште ці дурацькі жарти, механік! — сказав уже зовсім сердито завцех. — У мене дизель стоїть, чуєте? Мені треба бурити, чуєте? У мене ударна бригада ледаря править через дизель, чуєте?

Макаров трохи одсунувся від завцеха, бо той сильно вимахував руками, і сказав, що коли йому, завцехові, повітря потрібне особисто для себе, то це інша справа, а йому, Макарову, для дизеля повітря не треба.

Завцех остаточно розхвилювався, почав горлати, жестикулював, прискав і підстрибував і нарешті, втямивши, що втрачає дорогоцінний час, кинувсь до те-лефона дзвонити в Кос Чагил, щоб прислали повітря.

На Кос Чагилі не було машин, всі були в роз'їздах. Справа затяглася на день, а то й більше. Завцехом кричав, вимагав, складав з себе відповідальність, загрожував кинути все і виїхати, одне слово, не погоджувався жити і однієї години без повітря.

На другому кінці провода директор Кос Чагила Єрохін спочатку заспокоював розхвильованого завцеха, а потім йому увірвався терпець, і він теж почав горлати.

Розмова могла затягтися на довший час, коли б завцех не почав досвідченим вухом сприймати якісь звуки, що долинали з бурової. Він почав прислухатися: скидалося на те, що справді працював аварійний дизель. Але де Макаров узяв повітря? У таратайці балона не було. Що за чорт?

Завцех шпурнув слухавку, схопився шапки і побіг на бурову. Дизель працював рівно і без стуку. Макаров, уже збираючись виходити, м'яко пояснював машиністові, що коли б він, машиніст, своєчасно підклав би там то шайбочку, а то й просто прокладочку з картона, то дизель працював би й досі. Взагалі ж можна трохи нагріти балон, тиснення в ньому підвищиться і не буде чого турбувати Макарова, у якого зовсім немає часу займатися дрібницями.

Завцех не дослухав, вийшов, наказав відігнати макарівську коняку якнайдальше у степ і подавсь до гаража. Там він запропонував обдивлятися всі машини, що виїздять з промислу, і коли на них буде знайдений Макаров, таку машину не випускати. Все це аж поки ударна бурова не дійде проектної глибини.

Макаров попошукав коня, прийшовши до гаража і пересвідчившись, що сьогодні він не поїде, пішов гуляти в степ. Другого дня він знову спробував виїхати і знову мусив піти погуляти.

Третього дня Макаров з'явився у майстерню, накреслив щось на клаптику паперу і взявся до роботи. Це був нагрівний фільтр для насоса, який дозволяв працювати на густій нафті, і нової конструкції клапан, що давав змогу доводити тиснення хоч до тридцятьох атмосфер. Коли прилади були готові і перевірені, він виїхав, зоставивши всіх при тій думці, що все це він винайшов лише для того, щоб одкараскатись від роботи.

Всі такі діла виходили в Макарова так просто, що декому почало здаватися, що й вони самі не згірше від нього можуть удосконалювати техніку. На одному з сусідніх промислів трапилася подібна ж історія з дизелем, але тут машиніст гордовито відмовився від допомоги Макарова.

Натомість він із своїми помічниками понатягали сухої трави й дошок, розіклали багаття і всадили всередину балон. Тиснення на манометрі дуже скоро підскочило до десятьох атмосфер і, замість спинитися, мчало вгору.

Гордий машиніст злякався, що балон може вибухнути, і втік із своїм штабом далі від багаття.

Але балон не розірвався як граната. В ньому одірвало дно і, замість ефектного вибуху, винахідники побачили щось зовсім незвичайне. Балон вилетів із вогню і полетів на небо. Виблиснувши на сонці десь на височині бурової, він зник з очей. Його так і не розшукали, а винахідникам довелося заплатити за новий балон із своєї кишені.

XV. Два бурильники. Чудний колір двадцять першої. Фонтан взагалі і фонтан нафтовий. Летючі труби. Сталь об камінь дає іскру. Технік Пахоленко. Інженер Сисой виїжджає на підмогу. Викид нафти. Ремінь літає. Хомут стрибає. Фотографія коханої дівчини. Сисой знову, на жаль, спізнився. Діти Мусафетдинова. Чому він згадав про жінку. Ящірки і змії.

Ми вийшли з бурової, умовившись з сивим бурильником Бесангалеем, що зайдемо до нього ввечері.

Двоє бурових майстрів, Кірілін і Мусафетдинов, пішли з нами до двадцять першої бурової.

Ці два перші майстри Кос Чагила були так несхожі один на одного, як тільки можуть бути несхожі двоє чоловіків. Кірілін молодий хлопець, з ніжним, немов у дівчини, лицем, великими синіми очима, був невеликий на зріст, рухався еластично, ступав чітко і твердо. Він був бакінець, він і його друзі-казаки пробурили на 308-ій, називаній «Бурова Друзів», двісті тридцять метрів за тринадцять день.

Його друг і учень Мусафетдинов — старий, великий, широкий татарин, обличчя як вивітрений дикий камінь, маленькі чорні очі як у вепра, хода м'яка і не чутна. До революції він звичайно служив за «мальчика», потому був продавцем кооперативної крамниці в порту Жила Коса. Але й з цього високого поста був звільнений через неписьменність і пішов робочим на бурову.

На буровій у компанії друзів цей чоловік знайшов самого себе. Виявилося, що з нього справжній бурильник, сміливий, винахідливий, чуйний до роботи долота, він міг інтуітивно угадувати, що робиться з долотом на глибині двох кілометрів. Він зумів навчити також свою бригаду, його робітники-казаки сповіряються на нього, знають, що він оберігає їхнє життя більше, ніж своє.

Але він майже неписьменний. Рапорти замість нього складає його верхній штанговий — казак у тирольській шляпі з вічною усмішкою на лиці, він же від імени Мусафетдинова виступає на зборах.

Тепер Мусафетдинов уже не бурильник. Він буровий майстер, він може керувати двома-трьома буровими. Був би з нього інженер, щоб він народився трохи пізніше, але він старий і вже не може учитись з книг. Бесангалей Утюулай-ули, Утеген-ули і інші казаки — бурильники — учні його і Кіріліна.

Обоє вони, Мусафетдинов і Кірілін, були на двадцять першій буровій, коли там стався викид нафти й газу під час буріння, Кірілін тоді був майстром, а Мусафетдинов — бурильником.

Двадцять перша уже була перед нами.

Це була дерев'яна вишка, якась чудна на колір, не біла, як свіже дерево, не сіра, як стовпи, що довго стоять під небом, а жовтаво-коричнева. Але вона не була пофарбована, жилки дерева просвічували крізь жовтий колір — вона вся, згори донизу, була поливана нафтою.

Ця нафта зосталася від викиду під час буріння у тридцять першому році. Нафтовий фонтан взагалі мало чим нагадує петергофські водограї або бахчисарайський фонтан. Звичаєм це — струмінь нафти, що тече горизонтальною трубою, виведеною за вишку. Її можна закрити винтовою засувкою або регулювати штуцером на тій таки засувці.