Изменить стиль страницы

Я вже сказав вам, що з тридцяти двох студентів, які розпочали зимовий семестр на нашому поверсі Чемберлена (тридцяти трьох, якщо рахувати Дірку, але до чар «чирви» в нього був імунітет), до початку весняного семестру залишилося тільки п’ятнадцять. З цього зовсім не випливає, що вісімнадцятеро, які пішли, були дурні. Аж ніяк. Власне кажучи, найрозумнішими на третьому поверсі Чемберлена восени 1966-го були, ймовірно, ті, хто перевівся звідти до того, як відрахування стало реальною перспективою. Стів Оґґ і Джек Фрейді, що займали кімнату відразу ж за моєю з Нейтом, перебралися до Чедборна в перший тиждень листопада, назвавши відволікання причиною свого спільного прохання. Коли секретар управління гуртожитків запитав, про що, власне, йдеться, вони відповіли, звичайно: посиденьки на всю ніч, засідки із зубною пастою в туалеті, напружені стосунки з кількома хлопцями. На закінчення обидва додали, що, мабуть, занадто довго засиджувалися за картами у вітальні. Вони чули, що в Чеді спокійніша атмосфера і що його вважають одним з двох чи трьох «розумних гуртожитків».

Питання секретаря було очікуване, а відповідь завчена так само ретельно, як усна доповідь на семінарі з риторики. Ні Стів, ні Джек не хотіли, щоб майже безперервні партії «чирви» припинилися. Тоді б на них з усіх боків налетіли всі, хто вважає, що нічого пхати носа в чужі справи. Вони просто хотіли вибратися нахер з Чемберлена, поки ще не пізно було врятувати свої стипендії.

16

Завалені контрольні та нездалі твори виявилися всього лише неприємними сутичками. Для Скіпа, мене і ще дуже багатьох наших ігрових товаришів другий раунд заліків виявився розгромом на всіх фронтах. Я отримав А з мінусом за класний твір і D з європейської історії, але провалив тести з соціології і геології — першу тільки трохи не дотяг, а з другої — повний нуль. Скіп провалив антропологію, колоніальну історію і соціологію. З вищої математики він отримав С (але і там крига вже ставала тонкою, зізнався він мені) і C за твір. Ми погодилися, що життя було б набагато простіше, якби складалося з одних творів і письмових робіт, які обов’язково пишуться далеко від вітальні третього поверху. Іншими словами, ми несвідомо сумували за школою.

— Ну все, з мене досить, — оголосив Скіп увечері в п’ятницю. — Я беруся за розум, Пітере. Мені до сраки вища освіта чи диплом, щоб повісити його над каміном у кімнаті для відпочинку, але чорт мене забирай, якщо я хочу повернутися до Декстера і стирчати в граному кегельбані з іншими дебілами, поки Дядько Сем мене не зажадає.

Він сидів на Нейтовому ліжку. Нейт був у протилежному кінці кампусу, поїдаючи в Палаці прерій п’ятничну рибу. Приємно було знати, що в когось на третьому поверсі Чемберлена зберігся апетит. Ми нізащо не завели б цієї розмови при Нейті. Мій сусід, сільська миша, вважав, що з останніми заліками впорався дуже навіть непогано, суцільні C і B. Він, якби нас почув, не сказав би нічого, але подивився б на нас поглядом, у якому читалося б, що нам бракує впертості. Що ми, можливо, й не з власної вини — моральні слабаки.

— Я з тобою, — озвався я, і тут з коридору долинув зболений крик («О-о-ох… А ЩОБ МЕНЕ!»). Ми впізнали його миттєво. Комусь щойно всунули «стерво». Ми ззирнулися. Не можу сказати про Скіпа, принаймні не на всі сто, хоч він і був мій найкращий друг в університеті, та я й далі вважав, що час ще є… та й чому б мені так не думати? Адже в мене він завжди був.

Скіп почав посміхатися, я теж почав посміхатися. Скіп захихотів. Я захихотів разом з ним.

— Ну й нахер, — промовив він.

— Усього один вечір, — сказав я. — А завтра разом йдемо в бібліотеку.

— Засядемо за книжки.

— До самого вечора. А зараз…

Він встав.

— Йдемо, пополюємо на «стерво».

Ми пішли. І не тільки ми. Я знаю, це не пояснення, але було саме так.

За сніданком наступного ранку, коли ми стояли поруч біля конвеєра, Керол сказала:

— Чула, нібито у вас у гуртожитку йде серйозна гра в карти. Це правда?

— Типу того.

Вона глянула на мене через плече зі своєю усмішкою, що її я завжди згадував, коли думав про Керол. Та й досі згадую.

— «Чирва»? Полювання на «стерво»?

— «Чирва», — підтвердив я. — Полювання на «стерво».

— Я чула, що деякі хлопці зовсім подуріли й у них проблеми з оцінками.

— Так, мабуть, — погодився я. На конвеєрі не було анічогісінько, жодної тобі таці. Я неодноразово помічав, що авралу ніколи не буває, коли він потрібен.

— А як у тебе? — спитала вона. — Я знаю, це не моє діло, просто мені…

— Потрібна інформація, знаю, знаю. У мене все нормально, та й взагалі я кидаю грати.

Вона просто мені усміхнулася, і, так, правда, я й досі іноді згадую цю усмішку. Та й ви згадували б на моєму місці. Ямочки, трохи загнута нижня губа, що знала так багато хорошого про поцілунки, іскорки в блакитних очах. Це були дні, коли дівчата не зазирали в чоловічі гуртожитки далі, ніж у хол… і, звичайно ж, навпаки. Проте мені здається, що в жовтні та листопаді 1966-го Керол певний час бачила дуже багато, набагато більше, ніж я. Втім, звичайно, вона не була божевільна, принаймні тоді. Її божевіллям стала війна у В’єтнамі. Та й моїм теж. І Скіповим. І Нейтовим. «Чирва» була, по суті, нісенітницею, легенькими підземними поштовхами, з тих, що від них гримають двері веранд і бряжчать склянки на полицях. Землетрус-убивця, апокаліптичний потоплювач континентів, ще тільки наближався.

17

Баррі Марджо і Бред Візерспун обидва передплачували «Деррі Ньюз» з доставленням у кімнати, і два їхніх примірники до кінця дня встигали обійти весь третій поверх. Ми виявляли їх рештки у вітальні, коли сідали ввечері за «чирву». Сторінки вирвані та попереплутувані, кросворд розв’язаний трьома-чотирма різними почерками. Чорнильні вуса на чітких обличчях Ліндона Джонсона, Ремсі Кларка і Мартіна Лютера Кінга (хтось — я так і не дізнався хто — постійно домальовував віце-президентові Гамфрі[38] велетенські, димлячі роги, а внизу крихітними, як анальний отвір, друкованими літерами підписував: «САТАНА Г’ЮБЕРТ»). Газета щосили пропагувала війну, змальовуючи щоденні події на фронті в якнайкращому світлі, а повідомлення про протести заштовхуючи якнайдалі, найчастіше під календар місцевих заходів.

Однак поки мішалися і роздавалися карти, ми помічали, що все частіше й частіше говоримо не про фільми, дівчат чи навчання. Їхнє місце все більше й більше займав В’єтнам. Хоч якими б гарними були новини, хоч якою б великою була кількість тіл в’єтконгівців, завжди знаходилося бодай одне фото умирущих солдатів США, що потрапили в засідку, або в’єтнамських дітей, що плачучи стежать, як їхнє село поглинає дим. І завжди була якась щемлива деталь, схована в самому низу того, що Скіп називав «щоденною колонкою вбивств», на зразок повідомлення про дітлахів, які загинули, коли ми завдали удару по в’єтконгівських патрульних катерах у дельті.

Нейт, звичайно ж, у карти не грав. І не обговорював усі «за» і «проти» війни. Не думаю, що він більше за мене знав про те, що В’єтнам колись був під французами чи що трапилося з monsieurs[39], які, на свою біду, виявилися 1954 року в укріпленому місті Дьєнб’єнфу, не кажучи вже про те, хто міг вирішити, що президентові З’єму прийшла пора піднестися в велике рисове поле на небесах, щоб владу могли захопити Нгуєн Као Кі та генерали. Нейт знав тільки, що в нього ніяких рахунків з цими конгівцями немає і що в найближчому майбутньому в Марз-гіллі чи на Преск-Айлі[40] вони не висадяться.

— Ти що, засранцю, ніколи не чув про принцип доміно? — якось після обіду спитав у Нейта хирлявий першокурсник-коротун на ім’я Ніколас Праут. Мій сусід тепер рідко заходив до вітальні третього поверху, надаючи перевагу тихішій на другому, та того дня заскочив до нас на пару хвилин.

вернуться

38

Г’юберт Горейшіо Гамфрі-молодший (Hubert Horatio Humphrey Jr.) — американський політик, 38-й віце-президент США при президентові Ліндонові Джонсонові.

вернуться

39

Джентельменами (фр.).

вернуться

40

Містечка штату Мейн, округ Арустук. У Преск-Айлі розташована частина системи Мейнського університету.