— А якщо вона надумає стрибнути у вікно?
— У неї такої можливості не буде, — сказала Дженні. Її широке обличчя не виражало абсолютно нічого — і вперше Дейна помітила в неї на стегні пістолет.
— Та вона й не зможе, — сказав Туз. — Тут вікна тільки для краси, хіба не знаєш? Буває, хтось багато програє і хоче стрибонути, а для готелю це погана слава. Так що вікна не відчиняються.
Він подивився на Дейну, і в його очах промайнуло щось подібне до співчуття.
— Отепер ти, дівчинко, програла не дай Боже.
— Та ходімо, Ллойде, — повторив Вітні. — Ти зараз що-небудь таке впореш, про що потім шкодуватимеш, наприклад, у голову їй заскандалиш, якщо зараз звідси не вийдеш.
— Гаразд, — вони разом пішли до дверей, і Ллойд глянув через плече. — Він тобі зараз покаже, суко.
— Гіршого коханця, ніж ти, Ллойде, в мене ніколи не було, — ніжно відказала вона.
Він спробував знову кинутися на неї, але Вітні з Кеном Демоттом втримали його і витягли з кімнати. Подвійні двері тихо заклацнулися.
— Одягайся, Дейно, — сказала Дженні.
Дейна встала, розтираючи темний синець на руці.
— Ви що, всі тут такі? — спитала вона. — Ото таке вам подобається? Такі, як Ллойд Генрейд?
— Ну ти ж із ним спала, а не я, — на обличчі Дженні вперше виникла якась емоція, то був сердитий докір. — А що, по-твоєму, гарно приходити сюди й шпигувати? Що ти зараз отримаєш, на те й заслуговуєш. А отримаєш — мало не здасться, сестричко.
— Я з ним спала не просто так, — Дейна вдягла труси. — І шпигувала не просто так.
— Ну чого ти просто не замовкнеш?
Дейна розвернулася й подивилася на Дженні.
— А що, по-твоєму, сонце, я тут роблю? Чому, по-твоєму, вони там учаться на реактивних літаках літати в Індіан-Спрінгс? А отими бомбами — ними Флеґґ що, зібрався в тирі на ярмарку ляльку для дівчинки виграти?
Дженні міцно стисла губи.
— То не моя справа.
— Що, і не твоя справа буде, коли він тими літаками полетить за Скелясті й розбомбить усіх, хто там живе?
— Сподіваюся, так і зроблять. Тут або ми — або ви, він так каже. А я йому вірю.
— І Гітлеру теж вірили. Та й не так уже ви йому вірите — ви просто так боїтеся його, що себе не тямите.
— Одягайся, Дейно.
Дейна натягла широкі брюки, застібнула їх на ґудзик, на блискавку. Потім приклала руку до рота, затискаючи його.
— Я… я, зараз, мабуть… О Боже!
І, згрібши в оберемок блузку з довгим рукавом, побігла у ванну й замкнулася там. Тоді почала видавати гучні звуки, вдаючи блювоту.
— Відкрий, Дейно! Відкрий, бо замок відстрелю!
— Мені погано… — Дейна знову вдала напад блювоти. Ставши навшпиньки, вона потяглася на верх шафи з ліками, дякуючи Богу, що лишила свій ніж і капсулу з пружиною там, і вимолюючи собі ще двадцять секунд…
Вона причепила ніж. Тепер у спальні залунали інші голоси.
Лівою рукою вона ввімкнула воду.
— Та хвилинку ж, чорт, мені погано!
Але хвилинку вони чекати не стали. Хтось шарахнув у двері ногою, і вони здригнулися. Дейна заклацнула свій ніж. Він смертельною стрілою лежав уздовж руки. З відчайдушною швидкістю вона накинула блузку й застібнула рукави. Умила рот. Спустила воду в унітазі.
Знов удар у двері. Дейна повернула ручку — і вони всі ввалились у ванну: Ллойд із дикими очима, Дженні, яка опустила пістолет за спинами Кена Демотта й Козирного Туза.
— Я блювала, — холодно пояснила Дейна. — Що, шкодуєте, що не бачили?
Ллойд схопив її за плече й кинув у спальню.
— Треба було тобі шию зламати, пизда!
— Що, хазяїна слухаємося? — вона застібала блузку, міряючи їх палючим поглядом. — Він ваш бог собачий, так? Цілуйте його в сраку і кланяйтеся йому.
— Ти краще помовч, — буркнув Вітні. — Собі ж гірше зробиш.
Вона подивилася на Дженні, ніяк не розуміючи, як ця дівчинка з веселою лайкою і щирою усмішкою могла перетворитися на таку нічну істоту з порожнім обличчям.
— Ви що, не бачите, що він хоче все почати заново? — відчайдушно спитала їх Дейна. — Убивства, розстріли… епідемії?
— Він — найбільший і найсильніший, — якось дивно-ласкаво промовив Вітні.
— Він вас зітре з лиця землі.
— Годі балачок, — сказав Ллойд. — Ходімо.
Вони спробували взяти її під руки, але вона відступила, обхопивши себе руками, і похитала головою.
— Я так піду, — сказала Дейна.
——
Казино було покинуте, якщо не рахувати кількох людей, що з гвинтівками стояли й сиділи під дверима. Здавалося, вони всі знайшли щось цікаве на стінах, на стелі, на порожніх гральних столах, коли приїхав ліфт із групою Ллойда, яка оточувала Дейну.
Її провели до воріт у кінці ряду віконець каси. Ллойд відімкнув їх маленьким ключиком, і всі увійшли. Дейну швидко прогнали крізь місце, схоже на банк: там стояли лічильні машини, кошики, повні паперових стрічок, банки гумок і скріпок. Монітори, зараз сірі й порожні. Висунуті шухляди, де була готівка. З деяких на плитку повивалювалися гроші. Здебільшого купюри по п’ятдесят і сто доларів.
У глибині цієї касової зони Вітні відімкнув ще одні двері, і Дейна опинилась у вистеленому килимами коридорі порожньої приймальні. Місце було оздоблене зі смаком. Білий стіл вільної форми для секретарки, яка мала гарний смак і загинула кілька місяців тому, відкашлюючи велетенські зелені згустки слизу. На стіні картина — здається, репродукція Клее. Пухнастий килим теплого світло-коричневого кольору. Передпокій влади.
Страх почав просочуватись у всі закутки її тіла, сковуючи рухи, створюючи відчуття незграбності. Ллойд нахилився над столом і клацнув тумблером. Дейна помітила, що він починає вкриватися потом.
— Ми її привели, Р. Ф.
Дейна відчула, що до горла їй підступає істеричний сміх, і вона не мала сил його зупинити — та й особливо не намагалася. «Р. Ф.! Р. Ф.! Яка краса! Готовий, коли скажете, С. Б.![148]»
Вона розсміялась, і раптом Дженні дала їй ляпаса.
— Цить! — прошипіла вона. — Ти не знаєш, що на тебе чекає!
— Про себе я знаю, — подивилася на неї Дейна. — Це ви всі про себе не знаєте.
З інтеркома почувся голос — теплий, веселий, задоволений.
— Дуже добре, Ллойде, дякую. Впустіть її до мене, будь ласка.
— Саму?
— Так, — по інтеркому пролунав короткий поблажливий смішок — і зв’язок розірвався. У Дейни пересохло в роті.
Ллойд озирнувся. Тепер уже його лоб вкривали великі краплі поту, деякі скочувалися по щоках, мов сльози.
— Ти чула — заходь.
Вона склала руки на грудях, тримаючи ніж усередині.
— А якщо я відмовлюся?
— То я тебе туди затягну.
— Та слухай, Ллойде. Ти зараз такий переляканий, що навіть цуценя туди не затягнеш, — вона подивилася на всіх решту. — Ви всі на смерть перелякані. Дженні, ти взагалі ось-ось вробишся. Для кольору обличчя, люба моя, не корисно. І для штанів теж.
— Замовкни, підла нишпорко, — прошепотіла Дженні.
— У Вільній зоні мені ніколи не бувало отак страшно, як вам тут, — сказала Дейна. — Мені там було добре. Я прийшла, бо хотіла, щоб там і далі було добре. Більш політичної речі на світі немає. Вам варто над цим замислитися. Може, він торгує страхом, бо більше не має чого продавати?
— Мадам, — примирливо мовив Вітні, — я б залюбки вислухав вашу промову до кінця, але там чоловік чекає. Перепрошую, але або ви скажете «амінь» і зайдете самостійно, або я вас туди потягну. Можете йому там свою казку розказати… якщо в роті не пересохне. Але до того моменту ми відповідаємо за вас.
І як не дивно, подумала Дейна, відчувається, що йому дійсно ніяково, дійсно її шкода. На жаль, водночас Вітні був і не на жарт наляканий.
— У вас такої необхідності не буде.
Вона дала своїм ногам наказ іти вперед — потім стало легше. Вона йшла на смерть — Дейна в цьому не сумнівалася. Коли так — хай і так. У неї є ніж. Спочатку для нього, якщо вдасться, а потім і для себе — якщо буде треба.
Вона подумала: «Мене звати Дейна Роберта Юрґенс, і мені страшно, але мені й раніше бувало страшно. Він у змозі забрати в мене те, що я і так коли-небудь би втратила — моє життя. Я не дам йому мене зламати. Не дам зробити мене дрібнішою, ніж я є, якщо буду в змозі. Я хочу померти гідно… і я налаштована отримати те, чого хочу».
148
Алюзія на історію, яка сталася з голлівудським режисером С. Б. Деміллем. Під час зйомок масштабної батальної сцени, яку можливо було зняти лише один раз, у долині між кількох пагорбів режисер поставив у різних місцях чотири камери, щоб зйомка гарантовано вдалася. Після сигналу тисячі статистів кинулися в атаку, загриміли постріли гармат і гвинтівок, здійнялася курява й дим… Як виявилося після того, три камери з різних причин відмовили й не спрацювали. Режисер в останній надії схопив мегафон і крикнув до четвертого оператора, який був розташований найвище, аби зняти загальний план: «Агов, а в тебе як?» — і почув у відповідь: «Готовий, коли скажете, С. Б.!»