Третій раз, коли він прийшов додому, це взагалі був не він.

І вона знала, що він ніколи вже не повернеться. Від того, ким він був, нічого не лишилося. І вона не могла піти, не могла піти і закохатися в когось іще, бо нікого, крім нього, не знала — і тепер не стало і його… Не стало — а проте він все ще сидів біля вогню у чоботях і пив, і пив, і дивився на неї, як на ворога, і вона бажала йому смерті.

Хіба це життя?

Енн хотілося б, аби був якийсь інший спосіб. Вона хотіла б знати ті таємниці, що їх знали інші, але Ліббі Сітон давно загинула й забрала їх під воду. Енн знала про такі речі, звичайно ж, як більшість селянок. Знала, які гриби збирати, а які не брати, вони знала й про прекрасну даму — беладонну, яку ніколи-ніколи не можна чіпати. Енн знала, де ця рослина росте в лісі, але й знала, як вона діє, і не хотіла, щоб він відійшов так.

Він весь час боявся. Вона помічала це, бачила це з його виразу щоразу, коли вона крадькома зиркала вбік: поглядав він увесь час на двері, дивився у сутінки, намагаючись розгледіти щось за деревами. Він боявся, він чекав, що щось прийде. І весь час він дивився не туди, бо ворог був не там, він уже тут, у його домі. Він сидів біля вогню.

Вона не хотіла, щоб йому було страшно. Не хотіла, щоб він побачив тінь, яка падає на нього, тож дочекалася, поки він засне в кріслі, не роззувшись, і біля нього лежатиме порожня пляшка. Вона діяла тихо й швидко. Вона приставила вістря ножа до його потилиці й загнала його так глибоко, що він навіть не встиг прокинутися, як пішов назавжди.

Отак і краще.

Але все дуже сильно замастилося, просто жахливо, тож потім вона пішла до річки помити руки.

Неділя, 23 серпня

Патрік завжди бачив той самий сон про дружину. Була ніч, і вона була в воді. Він залишив Шона на березі й пірнув, він плив і плив, але весь час виходило так, що коли він уже наближався до неї на відстань руки, її зносило далі, і він мусив плисти за нею знову. Уві сні затон був ширший, ніж у реальному житті. То не був затон, а озеро, океан. Він, здавалося, плив вічно, і тільки тоді, коли вже був настільки виснажений і відчував, що зараз потоне сам, йому врешті-решт вдавалося схопити її й підтягнути до себе. І тоді її тіло повільно переверталося на поверхні, і він бачив її обличчя — і вона тоді своїм розбитим, закривавленим ротом сміялася. Завжди видиво було те саме, тільки вчора ввечері, коли тіло наблизилося до нього, то була Гелен.

Він прокинувся з жахливим переляком, серце калатало так, що, здавалося, от-от розірветься. Він сів у ліжку, приклавши долоню до грудей, не бажаючи визнати свого страху, чи те, що він змішаний із почуттям глибокого сорому. Він розсунув фіранки й почекав, доки стане сіріти, а тоді рушив до сусідніх дверей до кімнати Гелен. Він зайшов тихо, обережно взяв табуретку, що стояла біля туалетного столика, і приставив до ліжка. Він сів. Її обличчя було розвернуте в бік від нього, так само, як уві сні, і він боровся з бажанням покласти руку їй на плече, щоб розбудити її, щоби переконатися, що її рот не повний крові й вибитих зубів.

Коли вона нарешті поворухнулася, повільно перевернулася, то смикнулася, побачивши його, так що вдарилася об стіну позаду.

— Патрік! Що сталося? Це Шон?

Він похитав головою.

— Ні. Нічого не сталося.

— Тоді…

— Я… я не залишив деякі речі в машині? — спитав він. — Днями? Я прибрав сміття з будиночка і хотів його викинути, але потім ця кішка… Я задумався і, по-моєму, залишив його там. Так? — Вона сковтнула, кивнувши, її чорні зіниці зменшили райдужки до блідо-коричневих тонких кілець.

— Так, я… З будинку Вордів? Ви взяли ці речі звідти?

Вона насупилася, ніби намагалася зрозуміти щось.

— Так. Звідти. Що ти зробила з ними? Що ти зробила з кульком?

Вона сіла.

— Я викинула його, — сказала вона. — Це ж було сміття, чи не так? Воно мало вигляд сміття.

— Так. Просто сміття.

Її очі метнулися вбік, потім повернулися.

— Тату, як ви думаєте, він почав знову? — зітхнула вона. — Він і вона. Ви думаєте?..

Патрік нахилився вперед і прибрав волосся із чола.

— Ну я — не впевнений. Може. Я думаю, це могло бути. Але тепер усе скінчено, чи не так?

Він спробував встати на ноги, але виявив, що ноги ослабли, і він змушений спиратися однією рукою на тумбочку. Він відчував, що вона спостерігає за ним, і йому стало соромно.

— Хочеш чаю? — запитав він.

— Я заварю, — сказала вона, відсуваючи ковдру.

— Ні, ні. Лишайся тут. Я зроблю.

Біля дверей він озирнувся до неї.

— Ти позбулася його? Цього сміття? — спитав він знову. Гелен кивнула. Повільно, відчуваючи напругу в грудях і задерев’янілість ніг, пішов униз сходами на кухню. Наповнив чайник і сидів за столом, із важким серцем. Ніколи ще не було, щоб Гелен йому брехала, але він був абсолютно впевнений, що цього разу вона сказала неправду.

Можливо, він мав був розлютитися, але переважно він був злий на Шона, тому що це була його помилка — привести її туди. Гелен навіть не мала би бути в цьому будинку! Вона має бути вдома, у ліжку свого чоловіка. І він не мав опинятися в такій принизливій ролі — у ролі прибиральника за своїм сином. І в неделікатній ситуації — коли спав у сусідній кімнаті зі своєю невісткою. Шкіра на його руці засвербіла під пов’язкою, і він, забувшись, почухав її.

І все ж, якщо бути чесним, і він завжди намагався таким бути, то хто він такий, щоб критикувати свого сина? Він згадав, як воно — бути молодим, коли тобою крутить біологія. Він зробив для себе поганий вибір, і йому й досі було за це соромно. Вибрав красуню — слабку, егоїстичну красуню, жінку, якій не вистачало самоконтролю практично ні в чому. Ненаситну жінку. Вона пішла самовбивчим шляхом, і єдине, що дивувало його тепер, коли він над тим замислювався — це те, як довго він це терпів. Патрік розумів те, чого так і не усвідомила Лорен — скільки разів вона була небезпечно близька до загибелі.

Він почув тупіт на сходах і озирнувся. Гелен стояла у дверях, досі в піжамі, боса.

— Тату? З вами все гаразд?

Він звівся на ноги, готовий зробити чай, але вона поклала руку йому на плече.

— Сідайте. Я заварю.

Він вибрав погано один раз, але не другий. Адже Гелен обрав він. Дочка колеги, тиха, проста й працьовита: він одразу побачив, що ця буде стійка, любляча й вірна. Шона довелося умовляти. Він закохався у жінку, з якою познайомився, коли ходив у стажерах, але Патрік розумів, що це не триватиме довго, і коли все затяглося довше, ніж мало бути — він поклав цьому край. Тепер він дивився на Гелен і розумів: він зробив хороший вибір для свого сина: Гелен була прямолінійна, скромна, розумна — їй геть нецікаві подробиці життя зірок і плітки, якими, як видається, живиться більшість жінок. Вона не витрачає час на телевізор чи романи, вона працює і не скаржиться. З нею легко, вона швидко всміхається.

— Будь ласка. — Вона всміхнулася йому зараз, передаючи чай. — Ой! — Вона різко вдихнула крізь зуби. — Воно має поганий вигляд.

Вона дивилася на його руку, яку він почухав і відірвав пов’язку. Шкіра під пластирем почервоніла й набрякла, рана була темна. Гелен принесла теплу воду, мило, антисептик, свіжі бинти. Вона обробила рану й знову перев’язала йому руку, і, коли вона скінчила, він потягнувся до неї й поцілував її в губи.

— Тату! — сказала вона й лагідно його відсторонила.

— Вибач, — сказав він. — Вибач.

Сором повернувся, він тепер його просто переповнював — і гнів теж.

Жінки принижували його не раз. Спочатку Лорен, потім Джинні й так далі. Але не Гелен. Звичайно, не Гелен? А все ж вона збрехала йому сьогодні. Він бачив це на її обличчі, на її відкритому обличчі, що не звикло до обману, і він здригнувся. Він знову подумав про сон, про Лорен, яка переверталася у воді; історія повторюється, тільки жінки дедалі гіршають.