У майбутньому суспільстві особливу перевагу одержать ті нації, які зможуть максимально виявити та застосувати свою національну самобутність і неповторність — свою природну спеціалізованість. І якщо принцип антропоморфізму можна застосувати не тільки для нації, але й для всього людства, то можливо, що людство також має тенденцію структуруватись за кастовим принципом. Це значить, що можна чекати структурування на нації-брахмани, нації-кшатрії, нації-вийш’ї і нації-шудри. Якщо це справді так, то є підстави стверджувати, що, наприклад, англійці та німці найближчі до кшатріїв, американці та японці — до вайш’їв. Щодо нації-брахмана, то таку функцію сьогодні не виконує жодна нація, але майбутнє скоріше всього за українцями, тим більше, що цьому сприяє і соціотип української етнопсихіки.

Як відомо, людей фізичної праці називають «синіми комірцями», інженерно-технічних працівників і менеджерів — «білими комірцями», а «золотими комірцями» — тих, хто володіє передовими ідеями та знаннями. Українська нація має стати нацією «золотих комірців», нацією брахманів.

Щодо нації-брахмана, то звертає увагу в цілому властива українцям погорда до гроша, до калькуляції, до крамарювання — тобто до діяльності задля виключно власного блага, яка є ознакою каст вайш’їв та шудрів. Українцю важливо, щоб його діяльність мала вищий сенс, наприклад, була корисною для всієї громади, народу. Не випадково під одним з портретів козака Мамая, який є уособленням української душі, знаходимо такі слова:

Чим хочеш називай,

На все позволяю,

Аби лиш не крамарем,

Бо за те полаю!

«Ця погорда до гроша, до майна, лишилася досить поширена в українському селянському побуті, зокрема в справах шлюбних. На придане молодої не звертають такої уваги, більше цінять здоров’я та вдачу» ^[266].

7.5. Нові лідери

Якою б екзотичною не була людська цивілізація, якої б складності не досягало співвідношення людини і машини, завжди трапляються проміжки одноособової влади, коли розвиток людства, ціле його майбутнє залежить від порівняно простих дій одного індивідуму. Френк Герберт

Для успішного розвитку нація потребує своїх пророка і провідника. Пророк — це брахман, провідник — кшатрій. Тому український пророк «Золотого віку» має бути етико-інтуїтивним інтровертом (напр., як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко), а український провідник — логіко-сенсорним екстравертом. Знайти таких людей і підтримати їх у справі розбудови нації — завдання вже сьогоднішнього дня.

Те, що такі люди мають з’явитися — не підлягає сумніву. «Соціологічна теорія пояснює процес добору особистості, вважаючи, що коли кого-небудь не вистачає для виконання ролі, то суспільство створить такого діяча… великі воїни з’являються тому, що є битви, де потрібно битись» ^[267].

Іноді можна почути думку, що українці, із-за їхньої пристрасної любові до свободи, не здатні до підпорядкування єдиному лідеру. Це вірно тільки частково, а саме тоді, коли лідер діє насильством, адже українець не переносить нічого насильного, що придушувало б особу, він є ворогом сліпих авторитетів.

Яким же має бути лідер, щоб очолити чітку, дисципліновану ієрархію української нації? Оскільки головними цінностями етико-інтуїтивного інтроверта є психічні функції «етика любові» («перша функція») та «інтуїція здібностей» («друга функція»), то це значить, що такий лідер найперше повинен бути моральним авторитетом, володіти непересічними здібностями, бути для народу люблячим і добрим Батьком. «Тому найвищий, найвеличніший провідник для українців — це той, хто найповніше висловлює собою моральну справедливість. На другім місці треба згадати те, що він має бути особисто талановитим, і продовжувати давні традиції, і бути зичливим для людей української крові» ^[268]. Буде великою помилкою розуміти кінець попереднього речення як натяк на можливість дискримінації щодо національних меншин. Навпаки, «етнічні меншості є бажаним і необхідним ферментом, який каталізує волю українця до конкуренції і відкриває йому зовнішній світ без перетину кордонів» ^[269].

Якщо український народ знайде лідера з описаними вище якостями — він спокійно витримає авторитарну форму правління, яка є необхідною умовою успішного подолання перехідного періоду. З цього приводу привертають увагу теоретичні розробки Української Національної Консервативної партії: «Оскільки громадянське суспільство є метою перехідного періоду, то політична система повинна мати режим влади, який є водночас жорстким до державного службовця і ліберальним до громадянина. Разом з тим, в перехідному періоді активними і агресивними будуть деструктивні сили, які діятимуть на саботаж реформ і на розвал держави. Очевидно, що ці дії є невластиві громадянинові, а отже, на них не поширюється ліберальна вимога. Політична система мусить вгамувати деструктивні пристрасті силою свого апарату.

Зі сказаного вище вимальовується складна модель перехідної політичної системи. Вона має суміщати в собі елементи автократії і політичної суб’єктності громадян та їхніх політичних утворень — партій і партійних блоків. А оскільки йдеться про суміщення, здавалось би, несумісних елементів, то необхідним є поділ влад. Але не в європейському варіанті.

Поділ влад на законодавчу, виконавчу і судову в нинішньому стані суспільства фактично працювати не буде, бо його передумовою є громадянське суспільство, до якого ми ще тільки прагнемо.

Поділ влад в перехідній політичній системі витікає з концептуального уявлення про процеси перехідного періоду як про національну реконструкцію. А саме: політична система забезпечує водночас авторитарне правління в поточних державних справах та в сприянні реформам на центральному і регіональному рівнях і партійно-плюралістичне правління на місцевому рівні та в конституційній реформі.

Реалізація системи з такими властивостями може мати декілька варіантів. Слушним видається регентство. Однак при нинішньому рівні політичного мислення цей варіант навряд чи буде сприйнятий. Близьким до нього є довічне президентство». «Довічне президентство, окрім зосередження влади в руках одного національного авторитета, передбачає його незмінюваність. Однак довічність необов’язково означає, що обраний народом президент буде правити довічно. Довічність — це, перш за все, статус, який закріплює і гарантує авторитарність влади. За цим статусом ніхто і ні за яких умов не може усунути президента від влади. Єдиною силою, яка може позбавити президента влади, є сам президент» ^[270].

7.6. Сім чудес України

Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним. Френк Герберт

На закінчення ще раз звернемось до наукової спадщини Олексія Братка-Кутинського ^[271]: «Протягом багаторічного всебічного дослідження проявів нашої геоенергетики, які мають безпосереднє відношення до чинників етнотворення в Україні, мені вдалося виявити принаймні сім чудес-загадок. Назвемо їх і розглянемо докладно.

Перше чудо і перша загадка: попри відсутність фізичних рубежів (гірські пасма, острівне положення тощо), попри перебування на шляху «великого переселення народів», попри сусідство тюркського осередку етнотворення і відповідно тюркського тиску, монгольської, а потім великоросійської навали, наш етногенез триває в одних і тих самих межах. Унікальна стабільність етнотворення протягом тисячоліть!

Корінна земля, на якій формувався український етнос, аж ніяк не є ординарною територією. З нею нерозривно поєднані планетарні чинники, що мають безпосередній зв’язок з етногенезом. І тут ми маємо друге чудо, другу загадку Української землі.