Але чому саме зараз сприятливий момент для організації кращих громадян України? Тому, що фаза Калі-юги — це найсприятливіший час, коли по-справжньому випробовуються людські якості, час, коли золото відділяється від сміття. Ті, що мали внутрішню гниль, вже «засвітилися» — як злодії, хабарники, бандити, зрадники, угодовці, невігласи. А ті, що мали чисті та сильні душі — пройшли випробовування й витримали до кінця, і саме вони очолять формування нової української нації. Нації, яка в ІІІ тисячолітті стане найбільшою світовою потугою.

Хто ж вони такі, аристократи, «луччі люди»? Це національна еліта — брахмани і кшатрії — аристократизм яких визначається не походженням, а станом духу, що ми визначаємо як приналежність до певної психокасти: «Аристократичний склад душі може бути й у чорнороба, в той час як дворянин може бути хамом. …Зародки аристократизму, благородства породи є в кожному класі, і немає класів відринутих» ^[256].

Зародки аристократизму є на всіх рівнях національної ієрархії, але їхнє становлення, «шліфування» відбувається тоді, коли людина з психокастою кшатрій або брахман потрапляє (інкорпорується) у відповідну соціокасту кшатріїв або брахманів.

Але чи можна, наприклад, вайш’я вважати аристократом? Можна, але тільки тоді, коли він починає мислити в категоріях загального блага, що є ознакою національної еліти. При цьому такий вайш’я вже стає кшатрієм або брахманом: істинна психокаста такої людини — кшатрій або брахман, а вайш’я — його перехідний стан, тимчасова соціокаста.

Класократичний устрій є найефективнішим, оскільки при ньому, завдяки існуванню суспільної ієрархії і національної еліти, основні рішення приймаються на потрібному рівні компетентними людьми (компетентною меншістю, тим чи іншим суспільним станом). Такий устрій найбільше відповідає космічному устрою, фундаментальною особливістю якого є ієрархічність. Вершина національної ієрархії (брахмани) наполегливо прагне наблизитись до Божественної істини, при цьому Господь Бог визнається джерелом всього, в тому числі джерелом влади. Лідери, які знаходяться на вершині такої ієрархії, визнають існування над собою вищої влади, то ж намагаються застосовувати свою владу згідно з вищими принципами, розумно і справедливо. Це означає, що обов’язковими атрибутами класократичного суспільства є духовність і віра в Бога, високий статус моральності, освіти, самовдосконалення.

З другого боку, маємо усвідомлювати, що в чистому вигляді демократична концепція закономірно приводить до панування некомпетентності (отже, неефективності), оскільки передбачає, що істина та влада приходять знизу і кореняться в більшості. Це автоматично означає відмову від всякої справжньої компетентності, яка завжди несе в собі елемент хоча б незначної переваги, що вже робить її набутком меншості.

Для різних устроїв людського суспільства властиві різні механізми добору еліти. В класократичному суспільстві селекція кращих відбувається окремо в кожному суспільному стані (касті) — брахмани обирають кращих брахманів, кшатрії кращих кшатріїв, вайш’ї кращих вайш’їв. Справді, вченого найкраще оцінять вчені, воїна — воїни, підприємця — підприємці. Тому вибори при класократичному устрої здійснюються найкомпетентнішими людьми (наскільки це взагалі можливо). Проте не забуваймо, що така система є ефективною тільки при високій структурованості суспільства, коли кожний стан складається з осіб відповідного рівня розвитку свідомості (що випливає з самого визначення класократії). При демократичному ж устрої вибори здійснюються малоструктурованою масою виборців, що робить їхній вибір значно менш компетентним. У випадку охлократії система виборів взагалі доводиться до абсурду, хоча б із-за відсутності мінімально необхідної правдивої інформації про особисті та ділові якості кандидатів.

Звернемо увагу, що езотерична традиція говорить про існування 4-х психокаст, проте соціокаст (суспільних станів) може бути й більше. Наприклад, на думку Андрія Домбровського (Київ), таких станів може бути шість: Наймити, Селяни, Міщани, Підприємці, Гетьманці, Духовенство ^[257]. Автор пише, що «Українські суспільні стани є формами єдності українців на підставі подібності (збіжності) дійової участі осіб та родин у суспільно-державному житті України та наслідків такої участі…», але, на жаль, у цій праці не пояснює, з яких соціальних груп формуватимуться ці стани. На нашу думку, кожний стан має в ідеалі складатися з осіб одної відповідної психокасти. Наприклад, до «духовенства» мають належати виключно брахмани, до «гетьманців» — кшатрії, до підприємців (в т.ч. фермерів-підприємців) — вайш’ї. Цього можна досягнути шляхом широкого станового самоврядування і чіткої станової селекції.

Як ми вже згадували, складна система обов’язково має певну ієрархічність. Ієрархію етносу становлять, наприклад, субетнос (плем’я) — родина — сім’я — особа. З переходом етносу у форму нації з’являється новий ієрархічний рівень — соціокаста. Всі касти взаємозалежні, жодна з них не може існувати сама по собі, інакше втрачається сам сенс їхнього існування. Тільки при тісній взаємодії (кооперуванні) кастова спеціалізація робить етносоціальний організм ефективним. Тому приналежність до тієї чи іншої касти не може бути підставою для надмірної гордості, адже права і обов’язки кожної касти нерозривно пов’язані між собою — чим на більше ти претендуєш, тим більше від тебе вимагається. Такий принцип ближче до істинної соціальної справедливості, ніж тотальна рівність всіх членів суспільства щодо прав і обов’язків, адже далеко не кожен хоче і може мати всієї повноти обов’язків і відповідальності, а тому й не може претендувати на всю повноту прав. Як наслідок, «Громадянином держави може бути тільки той, хто у ній зацікавлений; свободи людини не повинні бути безвідносними до її минулого і сучасного» ^[258]. Що стосується, наприклад, формування соціокасти вайш’їв, то «реальна соціальна справедливість полягає не в тому, щоб усім створити однакові стартові умови, а навпаки, хоч як це парадоксально звучить, щоб створити максимально неоднакові умови на користь приблизно 10 відсотків, які зможуть стати справжніми бізнесменами і менеджерами, ефективно використовувати економічний потенціал» ^[259]. Такий підхід справедливий для формування всіх соціокаст.

7.3. Філософія

Філософське обґрунтування класократичного устрою можна знайти у багатьох мислителів (Платон, Р.Генон, П.Успенський та ін.), але в даному дослідженні ми коротко зупинимось на творчості Конфуція, Григорія Сковороди, а також згадаємо філософів української школи — Миколи Бердяєва, Володимира Соловйова, Семена Франка, Івана Ільїна та інших.

7.3.1. Конфуцій

Конфуцій належав до соціотипу етико-інтуїтивний інтроверт, тому його етичне вчення сьогодні набуває нової актуальності: «…у другій половині XІX століття, на здивування європейців, саме ті соціальні структури, котрі віками ґрунтувались на конфуціанських принципах, виявились незбагненно ефективними… За п’ять століть до Різдва Христового цей світ відвідали двоє священномудрих (Конфуцій і Будда), котрі відмовились обговорювати сутності потойбічних сил і побачили в добрі, милосерді, людинолюбстві абсолютні категорії буття. Один з них (тобто Конфуцій — І.К.) створив систему виховання людини, здатну втілити ці сутності в щоденне життя. І ця система охопила всі сфери міської, а в наступні віки — техногенної культури всієї людської ойкумени. Вона виявилась не тільки прийнятною, але й досконалою системою виховання людини Надіндустріального світу наших днів. Системою соціального виховання людини державного типу. Сутність її, її глибинна душа — найвища традиційність в самому тонкому і глибокому сенсі цього слова. Традиційність, яка не виключає засвоєння нового, але рішуче закликає дотримуватися перевіреного віками «правила Золотої Середини» ^[260].