7. Якщо психокаста людини відповідає її соціокасті, тоді вона діє легко і з задоволенням, отже — найефективніше.
8. В процесі свого розвитку людина може переходити з однієї психокасти в іншу.
9. Глибоке розуміння особливостей різних соціотипів дозволяє розширити можливості як людини, так і нації в цілому — в кожній конкретній ситуації діяти найефективніше, застосовуючи сильні сторони відповідного соціотипу. Це крок до формування як універсальної людини, так і універсальної нації.
10. Сукупність свідомостей людей однієї нації являє собою національний егрегор, який є головним чинником існування нації як цілісної живої істоти. Доки існує національний егрегор — нація незнищенна, руйнування ж національного егрегора автоматично приводить до руйнування нації.
Глава 5
5.1. Арійська доба. Скіфи
Початок сучасного 7980-річного циклу збігається з формуванням арійської спільноти. «Прабатьківщину арійських племен вчені довго не могли встановити, але в міру нагромадження знань у порівняльному мовознавстві, аналізові священних текстів іранських та індійських аріїв (Авести і Рігведи), в археології, у співставленні давніх переказів індійських та іранських аріїв про географічні та історико-етнічні особливості їхньої прабатьківщини з сучасними географічними й історико-етнічними даними та в інших галузях науки вдалося незаперечно встановити, що прабатьківщина аріїв містилась у Причорномор’ї, зокрема у Наддніпрянщині та Наддністрянщині» [112],[113].
У свій час Олексій Братко-Кутинський звернув увагу, що «Суттєвий вік (Сатья-юга, «Золотий вік») найсприятливіший для започаткування будь-яких космотворчих, отже й етнотворчих процесів. Найімовірніше, український етнос також започаткувався на цьому етапі циклу» [114]. Цієї ж думки дотримуються й інші дослідники, зокрема Юрій Шилов, який називає цей період «періодом священної або духовної демократії» і наголошує на надзвичайній ролі у ньому жерців — первісної інтелігенції [115]. Ми також схиляємось до такого висновку, оскільки, по-перше, соціотип української етнопсихіки належить до 4-ї квадри, цінності якої відповідають цінностям 4-ї фази розвитку, тобто «Золотому віку»; по-друге, в народній пам’яті українців збереглося чимало згадок про соціальний устрій, властивий «Золотому віку», — кастовий (інші назви — класократичний, аристократичний, становий) устрій.
Наприклад, з тих далеких часів — часів початку формування арійської спільноти (6–5 тис. до н.е.) — в українській мові залишилося слово «рахман», яке позначало касту брахманів, — у висловах «На Юра-Івана, на рахманський великдень», «постимося, як рахмани», «рахманна земля», «рахманний кінь», у назві селища Рахманівка (Дніпропетровська область) тощо. Про касту брахманів згадується і в писемних пам’ятках, зокрема у літописі «Повість врем’яних літ»: «Закон же у іуктриян, яких ще називають врахманами і осторовитами, від прадідів за приклад і благочестя взятий, під страхом великим не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби» [116].
Відзначимо, що народна традиція донесла до нас найбільше згадок саме про касту брахманів, зокрема у звичаї святкування Рахманського Великодня: «Четвертої середи по святах великодних обходять гуцули Рахманський Великдень. Того дня не йдуть вправді до церкви, але дома на знак свята здержуються від усякої роботи. Гуцули повістують, що рахмани — се черці, справедливі руснаки; вони такої віри, як і ми. Вони жиють далеко на сході в монастирі, де ведуть богомільне житє…» [117]. Святкування Рахманського Великодня було дуже поширене в Україні — Олекса Воропай зібрав його описи на Полтавщині, Херсонщині, Київщині, Поділлі [118]. На думку Ю.Шилова, «можна припустити, що в цій легенді мовиться саме про орійських брахманів-жреців, які пішли в Індію й не вернулися» [119].
Назва касти «кшатрії» (воїни) — в українській мові лишилась у словах «шатро», «кіш», «кошовий». Вайш’ї проглядають у слов’янському «весь» — село (санскритське «віш» — сільська громада, яка, до речі, має свій індійський відповідник — «грама», тобто сільська община) [120]. Як згадка про касту шудрів досі існує українське прізвище Шудря, а неохайну людину на Івано-Франківщині називають так само — «шудра».
Походження терміну «арій» дехто виводить з «орій» (орач) [121]. До цього можна поставитись з довірою, оскільки українська мова (мова нащадків причорноморських аріїв, що лишились на арійській прабатьківщині) й досі зберігає таку форму утворення віддієслівних іменників: водити — водій, носити — носій, красти — крадій, орати — орій і т.д. Разом з тим має бути старанно зважене й друге пояснення походження слова — від імені праукраїнського бога Ора. На другій версії наполягає американський дослідник Іван Стойко, який довідався про Ора та оріїв з розшифрованих ним фінікійських та етруських написів. Не виключено, що обидві версії не суперечать одна одній (якщо, наприклад, слово «орати» утворене за іменем бога Ора). Самоназва наших предків — «арій» («орій») збереглась в українській мові в імені Юрій. Мабуть, саме за цим змістом ім’я Юрій християнство ототожнило з іменем Георгос (Георгій), яке грецькою мовою означає те ж саме — орач, хлібороб [122].
У аріїв символом брахмана була чаша для офірувань, кшатрія — колісниця та зброя, вайш’їв — ярмо та плуг. Нащадки аріїв скіфи, котрі жили в українських степах 2500 років тому, за легендою, походили від трьох царів, що поділили між собою золоті плуг, ярмо, сокиру та чашу, які нібито впали з неба. Ця легенда, як і розкопки скіфських курганів, свідчать, що суспільство скіфів, так само як і аріїв стародавньої Індії, поділялося на касти. Звернемо увагу, що згідно з вищезгаданою легендою всі три касти скіфів мали однаково «царське» походження, жодна з них не була приниженою порівняно з іншими чи менш престижною. І в цьому була велика мудрість, адже найпрестижніше — займатися тією діяльністю, до якої маєш хист і покликання.
Отже, є підстави вважати, що перший цикл розвитку українського етносу, що відповідав «Золотому віку» на початку 7980-річного циклу, припадає на 6–5 тис. до н.е. Дослідження у сфері археології та історії, а також української міфології, фольклору та етнопсихології дозволяють зробити в першому наближенні реконструкцію того, які типи інтегрального інтелекту домінували у різних кастах (підсистемах) першого українського суспільства (нації):
брахмани — етико-інтуїтивний інтроверт;
кшатрії — логіко-сенсорний екстраверт;
вайш’ї — етико-інтуїтивний інтроверт;
шудри — етико-інтуїтивний інтроверт.
Давньоукраїнська (арійська) спільнота була системою, яка складалась з дуальних (психічно доповнюючих) підсистем. Завдяки дуалізації ці підсистеми максимально реалізовували свій потенціал, а сама система відзначалась надзвичайною стійкістю і потужністю. Можливо, що винахід соціальної дуалізації був вирішальним фактором бурхливого розвитку тогочасного українського (арійського) суспільства.
Одна з особливостей етико-інтуїтивного інтроверта — спрямоване у майбутнє прагнення до ідеалу. Тому українці схильні вірити, що все краще — попереду. Але щоб рухатись вперед — треба відмовитись від існуючого. Тому українці, сформувавши націю і державу, недостатньо її цінували і завжди шукали чогось кращого, тому що створене не відповідало їхньому ідеалу — відчуття підказувало, що це не те, до чого вони покликані. І вони знову і знову йшли вперед у пошуках нового суспільного устрою, який був би «сродний» (за термінологією Григорія Сковороди) — природовідповідний їхній душі.
Українці чи не найбільше зі всіх народів доклали зусиль і принесли жахливі жертви для того, щоб знайти своє покликання, знайти Бога у своїй душі і, таким чином, осягнути Царства Божого. Тому українцям властива віра у світлий апокаліпсис — кінець світу сприймається ними не як катастрофа і знищення, але як трансформація у нове життя, у новий устрій, де людина буде в гармонії з Природою, з Космосом, з Богом. Це рішуче спрямування у майбутнє знайшло, зокрема, своє втілення у специфічному звичаї аріїв «періодично спалювати свої поселення біля виснажених 50–150річним обробітком ланів. Готуючись до чергового спалення-жертвоприносин, вони підіймали цілину й будували там нове поселення» [123]. Таким чином, вони свідомо унеможливлювали відступ назад, залишаючи собі тільки один шлях — вперед у майбутнє.