Зауважимо, що коли заходить мова про надлюдину, то у широкого загалу найперше приходить на думку Німеччина і жахливий образ людини-звіра, без совісті й без жалю. Ми ж говоримо про її протилежність: українська надлюдина — це людина універсальна, яка ближче, ніж ми, наблизиться до Бога, тому що Бог — це ідеал універсальності, «альфа і омега». Українська надлюдина буде нести людству не ненависть, а любов, не війну, а мир, не безжальність, а милосердя. Вона допоможе людству віднайти сенс життя і наблизитись до істини.

Високим зразком універсалізму є Ісус Хрестос, який діяв ефективно в найрізноманітніших ситуаціях, знаходив спільну мову з людьми різних характерів і різних станів. В цьому контексті можна сказати, що грядуще Царство Боже — це суспільство універсальних людей.

4.9. Національний егрегор

Згідно з езотеричною традицією, наші думки не зникають, а виходять в загальнопсихічні поля й існують у вигляді психоенергетичних хвиль. Ідентичні думки вібрують резонансно і ніби зливаються в одне ціле — егрегор. Люди, які мислять у межах парадигми того чи іншого егрегора, заряджають його своєю біоенергією. Зв’язок при цьому існує як прямий, так і зворотній, тобто егрегор, у свою чергу, може заряджати енергією лояльну до нього людину. Стаючи провідником якогось егрегора, людина стає провідником його сили. При цьому «підключеність» до егрегора переживається людиною як відчуття причетності, переживається не тільки розумом, але й всім серцем, всією істотою. Людина відчуває себе не просто відособленим індивідом, а елементом системи, що здійснює завдання, які виходять за рамки сьогочасних потреб людини. Спортсмен, що захищає честь своєї команди, людина, яка гостро усвідомлює свою національну приналежність, святий, що йде на муки за віру — все це ілюстрація феномену причетності, яка є основою існування егрегорів. «Егрегор є органічна сукупність актуальних свідомостей всіх членів групи. Ясно, що егрегор за своєю сутністю є трансцендентним щодо індивідуальної свідомості, котра входить у нього як частина в ціле. Його життя протікає в більш високому ієрархічному плані, бо він відноситься до всього цілого групи і є нічим іншим, як її актуальною свідомістю» ^[110].

Завдяки відчуттю причетності до національного егрегора (до «Духу Предків»), людина відчуває як гордість за здобутки свого народу, так і сором за його негідні дії. Вона відчуває себе не просто окремою особою, але представником, по якому будуть судити про всю його націю. Це посилює почуття відповідальності, надає сили діяти гідно у найнесприятливіших обставинах.

Національний егрегор у духовному розвитку людини відіграє особливу роль, оскільки він формується величезними масами людей на протязі багатьох поколінь. Впливаючи на егрегор своєї нації за допомогою позитивних думок, людина покращує його і тим самим покращує духовну атмосферу в середовищі свого народу. Зрозуміло, що людина без відчуття національної самосвідомості багато втрачає, бо не має можливості черпати сили від національного егрегора.

Для кращого розуміння суті егрегорів давайте поміркуємо, що являє собою така фінансова структура, як банк. Банк приймає від населення кошти і надає їх у концентрованому вигляді тим, хто їх потребує і може використати найефективніше. Таким чином, потенціал економіки зростає без зовнішніх «вливань», а тільки за рахунок більш високої внутрішньої організації.

За аналогією — національний егрегор можна розглядати як психоенергетичний банк, який живиться зусиллям всієї нації і сам живить її кращих представників. Наявність національного егрегора дозволяє зрозуміти, звідки черпали енергію Тарас Шевченко і Леся Українка, звідки брали сили ті герої, які в боротьбі за Україну проявили чудеса витривалості і принесли в жертву своє життя задля життя національної ідеї:

Любов к Отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильнійша од гармат,

Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,

Там лицар — всякий парубійка,

Козак там чортові не брат.

Існуванням національних егрегорів можна пояснити феномен національної самосвідомості: наприклад, українцем є той, хто «підключений» до українського національного егрегора, незалежно від його походження, знання мови, місця проживання, раси. Тоді питання: «Свій чи чужий?» автоматично вирішується в залежності від «підключення» чи «не підключення». Інша справа, що найлегше до національного егрегора «підключаються» ті, що люблять свою національну культуру, люблять і знають свою мову, мають спільних предків, спільну історичну долю, спільне походження, спільну територію проживання, спільні расові ознаки.

Якщо егрегор — це система, що має психіку, то логічно припустити, що егрегор прямує до набуття форми одного із 16-ти соціотипів. Зрозуміло, що український егрегор, будучи сконцентрованим виразником українського духу, української ідеї, в цілому описується соціотипом етико-інтуїтивний інтроверт («Д-р Ватсон»), хоча має потужну підсистему лицарської культури з соціотипом логіко-сенсорний екстраверт («Шерлок Холмс»). Тому для того, щоб посилити позитивний вплив егрегора на український народ, його бажано формувати цілеспрямовано, з чітким усвідомленням його соціотипу і суті української ідеї, її сили та її слабкості. Це дозволить не витрачати марно енергії і часу на випадкові моменти. Чим більше національний егрегор відповідатиме соціотипу нації, тим ефективніше він впливатиме на неї.

«Життя суспільств та їхніх егрегорів підпорядковані тим самим законам, що й життя окремих людських особистостей. Егрегори народжуються, ростуть, ведуть запеклу боротьбу за існування, гинуть. Історію народів слід вивчати перш за все як боротьбу різних егрегорів за місце під сонцем. Коли руйнується егрегор народу, тобто гине його специфічний світогляд, його душа, втілена в його аристократії, традиціях і установленнях, народ перестає існувати, оскільки натовп зараз же розсіюється і захоплюється сильнішими егрегорами, що перемогли в боротьбі» ^[111]. Сьогодні український егрегор нарощує м’язи й гартується в боротьбі з двома імперськими егрегорами — російським і американським, які поступово слабнуть, але сьогодні ще достатньо потужні.

Висновки

1. Український етносоціальний організм — Україна — існує у двох формах: етнос і нація. Є підстави вважати, що вік українського етносу (отже, вік інтегральної істоти Україна) становить близько 7 тисячоліть. Етнопсихіка українського етносу описується соціотипом етико-інтуїтивний інтроверт.

2. В різні історичні епохи Україна витворювала нації і держави, серед яких — Скіфія, Антський союз, Київська Русь, Козацька держава. Соціотип нації такий самий, як і етносу, що її формує.

3. Набування Україною форми нації завжди супроводжувалось її структуруванням на функціональні підсистеми, які ми називаємо соціальними кастами (соціокастами). Соціокаста має власний соціонічний тип. Наявність суспільної ієрархії — поділу на соціокасти (стани), коли більшість людей займається діяльністю згідно з власною природою і власним рівнем розвитку — є головною ознакою здорової нації.

4. Соціокасти української нації (брахмани, кшатрії, вайш’ї і шудри) — належать до однієї квадри, до тотожних і дуальних (психічно доповнюючих) соціотипів.

5. Повноцінна діяльність кожної соціокасти вимагає наявності у ній осіб всіх 16-ти соціотипів (соціону), адже кожна функціональна підсистема потребує повноцінного інтелекту.

6. Соціальні касти ефективні лише тоді, коли об’єднують людей відповідного психічного складу, тобто відповідної психокасти. Наприклад, людина, яка психологічно є брахманом, має діяти в соціокасті брахманів.