А здавалося, гірше вже й бути не може. Йому стерли пам’ять і кинули в гігантський лабіринт. Це було настільки абсурдно, аж кумедно.
І тут сталося дещо несподіване: з одного з ходів праворуч раптом вискочив якийсь хлопець і побіг центральним коридором просто на Томаса — в напрямку Брами, що веде в Глейд. Хлопчина з розпашілим обличчям, спітнілий настільки, що одяг прилип до тіла, пронісся повз, ледь глянувши на Томаса. Не збавляючи швидкості, він помчав до приземкуватої бетонної будівлі біля Ящика.
Томас провів бігуна здивованим поглядом, не тямлячи, чого той, власне, так поспішає. Хіба хлопці не роблять вилазки в Лабіринт?.. І тут він помітив, що і з інших трьох Брам повискакували хлопці, спітнілі не менше за того, який щойно прошмигнув повз нього. Коли вони отак квапливо звідти повертаються, щось недобре криється в Лабіринті!
Бігуни зібралися коло залізних дверей маленької будівлі. Крекчучи від натуги, один із хлопчаків намагався крутнути іржаве колесо. То он про яких бігунів згадував Чак! Цікаво, що вони робили в Лабіринті?
З гучним і неприємним брязкотом нарешті піддалися важкі двері. Спільними зусиллями хлопці ширше відчинили їх й одразу ж зникли всередині, з гуркотом зачинивши двері по собі. Томас дивився на все це, роззявивши рота і намагаючись бодай якось пояснити собі все, що тут відбувається. Було в цьому всьому щось таке, від чого тіло вкривалося сиротами, мов од холоду.
Хтось смикнув його за рукав, вивівши з задуми. То повернувся Чак.
Томас умить накинувся на нього:
— Хто ці хлопці? Звідки вони прибігли? Що то за будівля така? — він повернувся і тицьнув пальцем у бік Східної Брами. — Чому ви змушені жити в центрі цього чортового Лабіринту?
Від нерозуміння того, що відбувається, розболілася голова.
— Більше я нічого не скажу, — відповів Чак несподівано твердо. — Тобі треба раніше лягти і як слід виспатися. І… — тут він замовк і приклав праву руку до вуха. — Починається…
— Що?.. — здивовано запитав Томас, дивлячись на Чака, який зараз говорив як дорослий і вже не скидався на малого, що не хотів залишати Томаса на самоті.
Раптом повітря струсонув оглушливий гуркіт, що супроводжувався жахливим тріскотом і хрускотом. Томас підскочив на місці, позадкував, перечепився і впав. Довкола все заходило ходором, наче при землетрусі. Томас панічно обернувся — мури рухалися. Вони справді повзли, замикаючи його в Глейді, як у пастці. Від раптового нападу клаустрофобії забракло повітря, легені наче наповнилися водою.
— Не хвилюйся, зелений! — крикнув Чак крізь гуркіт. — Це всього лише стіни!..
Томас був настільки вражений процесом зачинення Брами, що заледве почув його. Він насилу підвівся і нетвердо позадкував, щоб як слід роздивитися все, що відбувається. То було неймовірне видовище.
Велетенський мур праворуч від хлопців, попри всі відомі закони фізики, повз по землі, викрешуючи іскри і здіймаючи клуби куряви. Від того звуку в Томаса завібрували всі кістки. І тут він збагнув: рухається тільки ця стіна. Вона прямувала назустріч тій, що ліворуч, і збиралася ось-ось замурувати прохід: стрижні були готові увійти в отвори.
Томас подивився на інші Брами: водночас у всіх чотирьох напрямках Глейду рухалися праві стіни, зміщуючись ліворуч і затуляючи проходи.
«Неможливо, — подумав хлопець. — Як це відбувається?» Він ледве подолав спокусу в останню мить проскочити у Браму, що зачинялася, і втекти подалі з бісового Глейду. Але здоровий глузд узяв гору: в Лабіринті напевно куди небезпечніше, ніж тут.
Томас спробував уявити, як працює вся конструкція. Вочевидь, величезні мури — сотні футів заввишки — ковзають по землі, як розсувні скляні двері, — промайнув у пам’яті спогад з минулого життя. Томас спробував ухопитися за цей уривок спогаду, доповнити картину обличчями, іменами, краєвидами, але все розчинилося в пітьмі. Його пройняло щемливе відчуття туги.
Стрижні правої стіни плавно увійшли в круглі отвори лівої, і мури зімкнулися. Глейдом прокотився страшний гуркіт. Усі чотири проходи зачинилися. Томасу знову стало тривожно, охопив страх, а втім, він одразу ж і зник.
Дивний спокій огорнув хлопця, і він полегшено зітхнув.
— Ого! — зронив він, розуміючи, що «ого» аж ніяк не відповідає масштабам побаченого.
— Пусте, казав би Альбі, — буркнув Чак. — 3 часом звикнеш.
Томас роззирнувся: тепер, коли вони були наглухо замуровані в Глейді, атмосфера цього місця геть змінилася. Він спробував збагнути, для чого зачинилися виходи, але припущення були одне гірше за інше: або дітей замикають усередині, або захищають від чогось зовні. Думка про те, що в тому лабіринті можуть чигати мільйони небезпек, знову порушила Томасову душевну рівновагу. Страх повернувся.
— Та ходімо вже, — сказав Чак, вдруге смикнувши його за рукав. — Повір, коли почнуться нічні кошмари, ліпше лежати в ліжку.
Томас розумів, що вибору немає. Стараючись опанувати почуття, що вирували в душі, він рушив уперед.
Розділ 5
Хлопці опинилися на задвірках Домівки (так Чак назвав триповерхову перехняблену дерев’яну будівлю з вікнами) — в густій тіні між нею і кам’яним муром.
— І куди ми йдемо? — запитав Томас, на якого досі тиснули спогади про те, як з’їжджаються стіни, і думки про лабіринт, розгубленість, страх. Щоб не збожеволіти, він наказав собі не думати про це. Щоб повернутися до реальності, зробив слабку спробу пожартувати. — Навіть не розраховуй на поцілунок на добраніч.
Чак не сповільнював кроку.
— Помовч і не відставай.
Томас глибоко зітхнув і, стенувши плечима, пішов за Чаком уздовж тильної стіни будинку. Тихо, навшпиньках, вони наблизилися до невеликого тьмяного віконця, крізь яке пробивалося м’яке світло. Всередині хтось був.
— Убиральня, — прошепотів Чак.
— І що? — Томас відчув поколювання в шкірі.
— Люблю утинати таких штук. Перед сном кращої розваги годі вигадати.
— Яких ще штук? — Щось підказувало Томасу, що Чак замислив недобре. — Мабуть, мені ліпше…
— Мовчи — і просто дивися.
Чак тихо виліз на велику дерев’яну скриню, що стояла під вікном, прихилився, щоб людина всередині не змогла його помітити, а потім витягнув руку і легенько постукав по шибці.
— Що за дурниці? — прошепотів Томас. Недоречнішої миті для такого жарту годі було вибрати: там запросто міг виявитися Ньют або Альбі. — Мені не потрібні неприємності — я щойно до вас потрапив!
Чак, затиснувши рота долонею, беззвучно сміявся. Не звертаючи уваги на Томаса, він знову постукав у вікно.
За склом майнула тінь, віконце відчинилося. Томас швидко відскочив і втиснувся в стіну будинку. Що за дурниця — якийсь молокосос підбив Томаса на ідіотську витівку!.. Поки що його не помітили, але варто буде людині у вбиральні вистромитися з вікна — і вони з Чаком зловилися.
— Хто там? — рипучим голосом хтось роздратовано гукнув з убиральні. У Томаса перехопило подих, коли він зрозумів, хто кричить, — голос Галлі він добре запам’ятав.
І тут різко, без попередження, Чак випростався перед вікном і щосили гаркнув. Судячи з гуркоту в убиральні, жарт удався, але брутальна лайка Галлі свідчила про його незадоволення. Томас відчув одразу страх і зніяковіння.
— Я тебе вб’ю, гнилоголовий! — заволав Галлі, але Чак уже встиг зістрибнути зі скрині й тепер мчав геть. Почувши, як Галлі відчиняє внутрішні двері й вибігає з убиральні, Томас похолов.
Проте він швидко опанував себе і рвонув слідом за своїм новим і єдиним другом, та не встиг завернув за ріг, як ніс до носа наскочив на Галлі, який вилетів з Домівки. Той був схожий на розлюченого дикого звіра, який вирвався на волю.
— Ходи-но сюди!.. — закричав Галлі, тицьнувши в Томаса пальцем.
У Томаса опустилося серце. Все свідчить про те, що кулаком по пиці йому не уникнути.
— Це не я! Клянуся!.. — крикнув він. Втім, змірявши противника поглядом, Томас вирішив, що боятися його, мабуть, не варто — не таким уже й дужим видавався Галлі, щоб з ним не можна було впоратися.