Очi уважно, але байдуже ковзнули по цiй машинi, проте повернулися до неї знову. Вона стояла далеко, аж бiля якогось магазинчика, наполовину затулена здоровезним джипом. Очi прикипiли до авто. Секунду…

Завiвши «дев'яносто дев'яту», Стас переїхав на протилежний бiк великого паркувального майданчика. Нiколи б не подумав, що у ситуацiї, коли у кишенi лежать сто штук євро, що впали практично з неба, можна думати ще про щось, крiм куди їх надiйно прилаштувати. Парадокс, але сталося саме так. Забувши усе на свiтi, опустивши до половини вiкно, Стас розглядав невеличкий фургон iз яскравою рекламою йогуртiв. «Молочна країна». Напис iшов через усю буду по дiагоналi. Як з одного так i протилежного бокiв. Так само, як i на iншому, баченому не так давно — «Морозиво». Та й марка машини, схоже, була тiєю ж.

Фургон стояв, i до нього нiхто не пiдходив. А колiр? Оленка не пам'ятала. Та й вiн також. Усе, що запам'яталося, — отой напис. Хто ж не любить морозива? А решта? Захисна дуга на радiаторi. «Кенгурятник». На мiсцi.

Отакої…

Дуже схожа машина. З першого погляду — та сама. I байдуже, що там зображено на будi. Якщо змiнити напис…

— Сонце, у тебе все гаразд?

— А ти скоро? Коли повернешся?

— Скоро. Послухай мене. I постарайся згадати. На тому фургонi, що ми бачили, було зображене морозиво? Чи нi?

— А як же… — не зрозумiла Оленка. — А ми хiба не з морозивом вже тиждень шукаємо?

— Ще раз, уважно, — попросив Стас. — Ми шукали тому, що там було написано «морозиво». Це я i сам пам'ятаю. А от на розмальованiй будi зображення морозива, хоч одне ти бачила? Чи нi?

— Не пам'ятаю, — замислившись надовго, вiдповiла дiвчина. — Так, щоб точно бачила малюнок морозива, згадати не можу. Але, напевно, був! Раз написано… Хоча, хтозна. Згадай, вiн узагалi морозива не мав.

Оце так штука! Як можна таке забути! Йогурт! Бажаючи позбутися його, водiй витяг iз буди та тицьнув йогурт у стаканчику. Вiн взагалi розвозив йогурти, використовуючи «морозиво» лише як камуфляж! Ось доказ!

«Морозиво…» Якщо зробити отаку гiгантську синю наклейку з полiетилену, а потiм зняти. Пiсля того, як жiнку збив. I нехай у разi чого до посинiння шукають машину з морозивом…

Вiн надiйшов якраз у ту хвилину, коли бiлий бус почав розвертатися по центру майданчика, i роздивитися водiя нiяк не вдавалося. Клацнули дверцята, фургон уже вирулював. Зцiпивши зуби, Стас прокрутив ключ i увiмкнув передачу. А так здавалося, що нiчого не може примусити його забути про величезну купу грошей у кишенях!

«Молочна країна» виїхала на свiтлофор i рушила налiво. Стас крутив кермо i тиснув на газ з єдиним бажанням — не втратити переслiдуваного. Тiльки б не загубити. I водночас не хотiлося б потрапити йому на очi. Хоча… Та нi, навряд чи таке можливо. Фургон повернув до базарної площi i зупинився, не доїжджаючи. А «дев'яносто дев'ята» так i застигла у поворотi на площу. Тiльки б нiхто ззаду не пiдпер!

Дверцята вiдчинилися, i водiй у затертiй шкiрянцi вилiз на брукiвку. У Стаса перехопило подих. Просто перед ним стояв Iгор Каширов. На обох! Стояв мiцно i шукав щось у кишенi. Потiм заклацнув дверцята i рушив углиб площi. Що ж це таке?! Голова струснулася автоматично. Як?! Це не була просто схожа людина. I навiть дуже схожа. Це таки був Iгор Каширов!

Ноги не гнулися, коли, озираючись на усi боки, Стас пiдiйшов до фургона. Рука ковзнула по захиснiй дузi. Та сама. А обходячи буду, вiн помiтив i те, що було зараз найцiннiшим. По боковiй розмальованiй гладенькiй поверхнi вiтер куйовдив маленький шматочок плівки. Стас потяг його. Вiдчулося, як целофан дуже неохоче вiдстає вiд поверхнi буди — «липучка» була добротна. Настiльки добротна, що вiддиралася шматками. Шматок, що дiстався Стасовi, був бiлий, тому й залишився непомiченим, коли водiй замiтав слiди злочину. I все ж таки по краю клаптика щось синiло. Напевно, якраз межа бiлого i синього у якiйсь iз букв напису. I нижче, на тому ж самому боцi очi вишукали ще один, значно менший. Стас провiв рукою по будi. Схоже, машину давно не мили i пилюка вiдбилася на долонi сiрим нальотом. Звичайна дорожня пилюка. А от там, де пройшлася його рука… Яскраво фарбована поверхня очистилася, але не повнiстю. Залишалися окремi нашарування, якi сидiли доволi мiцно.

Стас зрозумiв. Наклеєну свого часу плівку з написом «Морозиво» вiддерли, але окремi слiди липучки залишилися на поверхнi буди. Клеїли вочевидь на свiжовимиту поверхню, а як же iнакше? I тому потiм слiди прозорого клею пiсля вiддирання «Морозива» залишилися непомiтними. Та варто проїхатися у такому станi машиною навiть чистою дорогою, пилюка осяде на кузов. А там, де залишок клею, ще й мiцно вчепиться, потiм спробуй стерти. Стас пошкрябав нiгтем. Ось так вiддиралося.

Облишивши фургон, вiн сiв у машину i переїхав на протилежний кiнець площi. Що робити?

Що?

Долонi миттєво спiтнiли, думки розбiгалися. Як вчинити правильно? Яке рiшення у цiй ситуацiї безпомилкове? Записати одразу ж номер машини, щоб не забути. Так. А далi? Скiльки часу вiн базаруватиме? Викликати «сто два», повiдомити, що бачить машину, яка свого часу збила людину i зникла з мiсця злочину. Звiсно, приїдуть одразу. А що тодi? Подивляться його документи, вислухають Стаса. Почнуть перевiряти наданi ним докази. А докази наче вилами по водi. Ну, слiди клею i плівки на будi. I що? Ну, свiдчення кiлькох пiдлiткiв, що бачили машину з морозивом, на марку i номер якої не звернули уваги. Ну, ще факт, що iнвалiд-спінальник з першою групою розгулює мiстом. I що? Зняти групу — це справа медикiв. Те, що на основi Стасових свiдчень його не вiзьмуть пiд варту — стопудово. Вiдбиткiв його шин на вулицi Народичiвськiй вже немає, як i слiдiв тiла Мурашевички на «кенгурятнику». Що далi?

Нiчого. Тiльки самому «засвiтитися». Знатиме цей хрiн, хто у курсi його дiянь. Зайвi проблеми на голову.

Водiй пiдiйшов до машини, вiдчинив дверцята i швидко рушив, не залишаючи часу на роздуми. Рука потяглася до ключiв. Куди?

«Куди?!» Це мав би запитати здоровий глузд. Або внутрiшнiй голос. Та вони останнiм часом працювали з суттєвими перебоями. д iз мiста. Бiсова душа… Ну невже вiн їде просто до Коломиї?! I що, приїде зараз, ляже у лiжко i лежатиме?

Вiдставши, Стас тримав напрямок. От тепер — не попастися. I геть усi думки. Думати потiм. Зараз мало значення лише одне — мiсце перебування фургона. Адже мiсце перебування водiя давно вiдоме.

Та схоже, до Коломиї вiн не збирався, принаймнi, зараз. Не проїхавши й десяти кiлометрiв, фургон з'їхав у напрямку села, що стояло осторонь вiд траси. I жодної машини на кривiй вузенькiй дорозi. Їхати за ним — означало потрапити на очi. Вiдпустити — ризик втратити. Стас пригальмував. Принаймнi, варто триматися якнайдалi. Село розташувалося у глухому кутi. Куди йому подiтися? Зараз зупиниться, вийде з машини i тодi, прогнавши вуличками, Стас його бачитиме. А як заїде у двiр або ж зразу до гаражу? Крутячи головою на усi боки, Стас заїжджав у село.

Ось, де ти… Машина стояла так, що не помiтити було важко. На територiї покинутої ферми збереглася естакада, на неї i заїхав фургон «Молочної країни». Огорожу навколо давно розікрали i її роль виконували кущi та бур'яни. Обережно пiдкравшись, Стас побачив ноги пiд естакадою. Iнвалiд першої групи Iгор Каширов оглядав днище. Постукавши чимось, вiн легко вискочив нагору i всiвся у кабiнi. Машина обережно з'їхала на траву. Вiдкривши капот i недбало кинувши дверцята, вiн узяв пластмасове вiдро i рушив через кущi. Вочевидь, по воду.

Намагаючись не слухати калатань власного серця, Стас пiдкрався до машини з iншого боку. Дверцята розчиненi. Тепер лише не грюкнути. Вiдчинивши їх буквально по мiлiметру, детектив-аматор зазирнув до кабiни. Серце гупало так, що отой стороннiй звук з-за спини аж нiяк не мав долинути до вух. Але вiн таки долинув. Якимось дивом. I обертаючись, Стас бачив важку дерев'яну биту, спрямовану йому у голову. Вiдсахнувшись, автоматично Стас потяг за собою i дверцята, за якi тримався рукою. Удар струснув машину, i уламки скла посипались на обличчя. А здоровезне мурло у спортивнiй куртцi вже пiдносило важку зброю удруге. Вiдпихнувшись вiд фургона, Стас щосили штовхнув його ногою у живiт. Саме тiєї митi, коли бита була у найвищiй точцi, вiн позадкував i зброя окреслила невдалу траєкторiю, поцiливши чолов'язi у гомiлку.