— Господи, Возняк. Ах ти ж старий бабій.

— Не. — Він відмахнувся від неї рукою. — Не е.

Він роззирнувся навколо, наче шукав опори. Потім урешті-решт знову подивився на свої руки. Енджі спостерігала, як він через силу підняв правий вказівний палець, а тоді склав у кружальце лівий великий і вказівний палець. Потім кілька разів вставив палець у кружальце.

Енджі схрестила руки на грудях.

— Що з тобою таке, чорт забирай?

— Не, — наполягав він. Ні.

— Так, — відрубала вона й повторила жест трахання своїми руками. — Я зрозуміла тебе, Кене. Я знаю, про що тобі йдеться. Мушу сказати, я вражена, що тебе досі на це тягне, але чорта з два ти це від мене матимеш.

— Ти! — прокричав він їй у відповідь і сердито тицьнув у неї пальцем. — Ма-ал. — Він знову повторив той жест.

— Аааа. — До неї нарешті дійшло, що він мав на увазі. Ти і Майкл. — Ти про це знав?

Кен здивовано підвів брови. А хто не знав?

— Ну так, — визнала Енджі. — Я з ним трахалася.

— Він… ені… аав.

— Не сумніваюся. — Господи, усі були в курсі.

— Ее, — протягнув Кен. Гей.

Енджі подивилася на нього. Він простягнув руку і підняв плече, запитуючи її, що ще вона хоче знати.

— Одну з моїх дівчат убили.

Кен показав на телевізор.

— Ейді. — Очевидно, він бачив сюжет у новинах.

— Так, вона жила в Домівці Ґрейді, — сказала Енджі. — Їй відкусили язика. Вона захлинулася на смерть власною кров’ю.

— Ма-ал?

Спочатку Енджі подумала, що він питає, чи Майкл її вбив. А потім зрозуміла, про що йдеться Кену.

— Я не знаю, чи Аліша була серед тих дівчат, які спали з ним, щоб вийти з камери, — відповіла Енджі. — Я не працюю в Домівці приблизно тоді, коли ви з ним стали напарниками. Мене викрили.

— Хто?

Енджі розсміялася сама з себе. Вона ніколи навіть не замислювалася над цим питанням, просто думала, що піти з клієнтом і повернутися без нього можна лише обмежену кількість разів, а тоді люди запідозрять, що ти коп.

— Мабуть, Майкл мене здав, — припустила вона. — Може, він думав, що у мене будуть неприємності, але мене просто перевели на іншу точку. Нові дівчата. Нові клієнти. — Їй згадався один конкретний клієнт, на ім’я Джон. — Кілька місяців тому Майкл приперся на моє нове місце роботи. Я думала, він просто вкотре показує, який він козел, але він сказав нам стерегтися одного типа, якого щойно випустили умовно-достроково, сказав, що він небезпечний.

Кен зневажливо пирхнув. Видно, йому довелося чимало вислухати Майклової самохвальби.

— Так, про це я теж не думала, — зізналася Енджі. — Аж поки не натрапила на хлопця, про якого він нас попереджав. Його звати Джон Шеллі.

Кен знизав плечем. Ніколи про нього не чув.

— Хай там як, — сказала Енджі, розуміючи, що ходить колами, — наступного дня після того, як померла Аліша Монро, Майклову сусідку знайшли мертвою на власному подвір’ї.

— Яик?

— Так, — підтвердила Енджі. І розповіла йому деталі, яких він не почув би в новинах. Та Енджі й сама б їх не знала, якби не Вілл. — Сусідці язик відрізали. У Монро він був відкушений, та однаково…

Кен сидів і дивився на неї. Енджі почувалася препогано. Старий паскудник і без того розгублений, а вона йому ще й душу виливає.

— Даремно я тебе цим усім навантажую.

— Ше. — Кен покрутив рукою. Він хотів почути більше.

— Майкловій сусідці було всього п’ятнадцять. — Раптом Енджі замовкла. А чи не казала їй Джина, що, коли вони познайомилися з Майклом, їй було п’ятнадцять? — Коли була війна у Перській затоці? У дев’яностому році? Дев’яносто першому?

Кен підняв один палець.

— Як ти думаєш, скільки Майклу років? Сорок, правильно? Торік йому влаштовували якусь вечірку. Пам’ятаю, скрізь були розвішані чорні кульки.

Кен кивнув.

Енджі дуже погано рахувала. Вілл би полічив подумки, а їй потрібен був папірець, щоб усе записати. У сумочці вона знайшла клаптик паперу і нашкрябала цифру олівцем для повік, бурмочучи: «Майкл народився у шістдесят шостому, дві тисячі шість мінус тисяча дев’ятсот шістдесят шість». Вона перевірила цифри, щоб ніде не закралося помилки. І повільно підвела погляд на Кена.

— Джині було п’ятнадцять, коли вона з ним познайомилася. Вона казала, що спочатку він клеївся до її двоюрідної сестри, яка була на рік молодша.

Вона піднесла аркуш ближче до очей Кена, щоб він сам побачив.

— А йому було двадцять п’ять. Що двадцятип’ятирічному мужику було робити з п’ятнадцятирічною дівчинкою?

Кен звуком дав зрозуміти, що саме, і значення цього звуку було чітким і виразним.

— А скажи мені, Кене, ти коли-небудь їздив з Майклом рибалити в гори?

Вираз його обличчя був промовистіший за будь-які слова. Чорта з два.

Намагаючись ухопити нитку того, що вона зрозуміла з розмови з Кеном, Енджі проїхала повз свій будинок. Те, що Майкл Ормвуд майже п’ятнадцять років тому переслідував дівчинку-підлітка й оженився на ній, не доводило, що він і тепер вплутаний у подібні справи, але менше з тим — збіг є, а Енджі занадто довго була копом, щоб вірити у випадкові збіги.

Вона розвернула машину в кінці вулиці й знову проїхала повз свій будинок, прямуючи до Підмонт. У голові народжувався сценарій. На світлофорі вона повернула ліворуч, потім знов ліворуч, на Понс-де-Леон, а в думках без упину крутилися різні можливості. Майкл досі примушував дівчат до халявного сексу, користуючись службовим становищем. Малий Джі його вирахував. Може, Аліша Монро була однією з тих дівчат, яких використовував Майкл, а Джі не сподобалася дірка в прибутку. Він убив Монро, а потім прикінчив Майклову сусідку — щоб наука була.

Але навіщо Малому Джі вбивати Синтію Баррет? Навіть якщо Майкл і мав слабкість до дівчаток-підлітків, це не означало, що він спав з сусідкою. Та й узагалі така розбещеність не була чимось незвичним для сорокарічних чоловіків. Щоб зрозуміти це, достатньо просто подивитися на глянсовий журнал чи в найближчому кінотеатрі на майже роздягнених дівчат на екрані, які висли на чоловіках, що за віком їм у батьки годилися. Чорт, та навіть місцевим торговельним центром не пройдешся, щоб не натрапити на зграйку дванадцятирічних дівчат у футболках, що ледь прикривали соски, й джинсах, які спускалися до проміжжя. І їхні матері зазвичай були вдягнені так само.

Енджі проминула Східний муніципалітет і повернула праворуч, на Понсі-Хайлендс. Скинула швидкість і подивилася, чи Віллів мотоцикл стоїть перед будинком, і тільки тоді припаркувала машину на вулиці.

Вона вийшла з машини, не даючи собі часу передумати. Постукала кулаком у двері, а потім для впевненості кілька разів натиснула на кнопку дзвінка.

Проминула майже ціла вічність, перш ніж він відчинив двері. Енджі побачила, що він опустив рукави, проте не застібнув манжетів. На ньому досі була жилетка, і він ніжно притискав лівою рукою до грудей, наче пакет з цукерками, ту дурну маленьку собачку.

— Чому вічно доводиться так довго чекати, коли ти відчиниш ці кляті двері? — вимогливо запитала Енджі.

— Що сталося?

Вона кинула сумочку біля дверей і пройшла повз нього в будинок. Десь фоном звучала аудіокнижка, а на робочому столі лежав розібраний кишеньковий годинник, що його саме ремонтував Вілл. Вона подивилася на крихітні пружинки й шестерні, що їх він вставив у корок, на різні інструменти, за допомогою яких він лагодив механізм заводу. Енджі приголомшувало те, що Вілл за десять секунд міг розібратися у тому, як працює годинник, але щоб прочитати й зрозуміти сторінку в книжці, йому потрібно півгодини.

Вілл поставив собаку на підлогу, і він побіг у кухню. Енджі почула, як він там хлебче воду.

— Що сталося? — повторив Вілл, вимикаючи звук стереосистеми.

— Тобі треба поговорити з Алішиним сутенером.

— З Малим Джі? Він помер.

— Що?

— Помер сьогодні вдень, — сказав Вілл. — Його двоюрідним братам набридло, що ними попихають.