— Ти теж маєш гарний вигляд, — сказала Енджі.

Він усміхнувся, і у неї знову з’явилося відчуття, що понад усе на світі йому хотілося б отак стояти й розмовляти з нею весь день.

Що вона йому набреше? Скільки ще мине часу, перш ніж вона затягне Джона в комірчину чи в туалет і дозволить себе відтрахати, а потім зненавидить за це? Скільки ще мине часу, перш ніж вона і йому спаскудить життя?

— Джоне, за що тебе посадили?

Усмішка сповзла з його обличчя. Плечі опустилися.

— Краще тобі не знати.

— У мене вчора був клієнт, продавець алюмінієвих сайдингів, який змусив мене смоктати йому пальці на ногах і називати татком, — сказала вона. — Думаєш, тобі вдасться мене чимось шокувати?

— Я наробив помилок.

— Усі ми робимо помилки.

Джон похитав головою.

— Я не хочу про це говорити.

— Ти довгенько сидів, — відзначила вона. — Убив когось?

Джон нервово облизав губи. Він був такий схожий на Вілла, що вони могли бути братами. Утім, зважаючи на те, якою шльондрою була Віллова мати, може, вони й справді були братами.

— Треба вертатися до Рей-Рея, подивлюся, щоб він там, бува, чого не втнув, — сказав Джон.

Енджі виглянула крізь скляні двері. З курцями стояла Джина Ормвуд, і синя уніформа медсестри різко контрастувала з цигаркою, яку вона тримала в зубах.

— Був дуже радий побачитися з тобою, — сказав Джон.

— Щасти тобі.

Він уже розвернувся, щоб іти, але зупинився.

— Коли все це закінчиться, — сказав він, широко розводячи руки, неначе між ними була якась річ, якої можна торкнутися. — Коли те, що відбувається, закінчиться, — знову заговорив загадками він, — може, сходимо кудись повечеряємо чи в кіно?

— Джоне… Ти думаєш, таке справді можливо?

Він похитав головою, але сказав інше:

— Я хочу сподіватися, що це можливо, Робін. Я житиму цією надією. Я думатиму про те, як дивитимуся з тобою кіно, купуватиму тобі попкорн, може, потримаю тебе за руку, якщо у фільмі будуть страшні місця.

— Дешевше буде, якщо ти даси мені грошей, щоб я потримала тебе за твої страшні місця.

Він узяв її за руку. Вона стояла, приголомшена, і не могла поворухнутися, а він підніс тильний бік її руки до своїх губ і ніжно поцілував.

— Подумай, яке кіно ти б хотіла подивитися. Тільки таке, щоб справді страшне.

І він пішов.

Енджі прихилилася до стіни. Шумно видихнула. Ще одному милому і прекрасному юнакові вона калічить життя. Ну добре, милому і прекрасному педофілу та вбивці, але кому-кому, а Енджі не варто осуджувати людей.

В автоматичні розсувні двері зайшла Джина Ормвуд. Побачивши Енджі, трохи здивувалася, проте не зупинилася і попрямувала у приймальне відділення.

— Гей! — гукнула Енджі. — Зачекай.

Джина зупинилась, але не розвернулася.

— Дайте мені спокій, — сказала вона.

Енджі обійшла жінку й стала перед нею, щоб краще роздивитися. У Джини була розсічена губа. Під лівим оком багровів синець, на який боляче було дивитися. Не дивно, що хлопець з реєстратури так люто ненавидів Майкла.

— Що це з тобою сталося? — спитала її Енджі.

— Я впала. — Джина хотіла піти, але Енджі перегородила їй дорогу.

— Це він тебе вдарив?

— А ти як думаєш?

— Господи.

Джина звузила очі й нарешті впізнала Енджі.

— Ти трахалася з моїм чоловіком.

— Ніде правди діти. — Енджі вирішила не брехати. — Якщо це тебе втішить, бували в мене й кращі.

Джина розсміялася й одразу ж скривилася від болю, бо губа знову розійшлася. Жінка приклала руку до рота і подивилася на пальці, на яких лишилася кров.

— Господи, — простогнала вона. — Зайдемо сюди.

Вона штовхнула двері до жіночої вбиральні, і Енджі пішла за нею. Джина була мініатюрна, п’ять футів три дюйми заввишки у спортивних туфлях і важила близько п’ятдесяти фунтів[34]. Майкл був важчий за неї щонайменше на вісімдесят фунтів[35]. То було те саме, що вдарити ногою цуценя.

— Я познайомилася з ним, коли мені було п’ятнадцять років. — Джина нахилилася над раковиною і роздивлялася розсічену губу в дзеркало. — Він цікавився моєю двоюрідною сестрою. Вона була на рік молодша за мене. Я думала, що у такий спосіб оберігаю її.

Енджі слухала мовчки, не перебиваючи.

— Він був такий милий, — вела далі Джина. — Коли він був у Перській затоці, я отримувала від нього листи, у яких він писав, як сильно мене кохає і як хоче піклуватися про мене. — Вона зустрілася поглядами з Енджі в дзеркалі. — Ось як він про мене тепер піклується.

Енджі пошукала щось у сумочці.

— Усі вони попервах милі.

— Ти це на власному досвіді знаєш?

— У мене навіть є закривавлена футболка.

Джина витягла з коробки на стіні паперового рушника і намочила його під краном.

— Після народження Тіма все змінилося, — сказала вона. — Його все бісило. Він більше не хотів мене торкатися. Йшов з дому вночі, годинами десь пропадав. — Вона приклала мокрий рушник до закривавленої губи. — Іноді він щезав на всі вихідні. Я потім дивилася на одометр — він намотував п’ятсот, а то й шістсот миль.

Енджі нарешті знайшла те, що шукала в сумочці.

— Куди він їздив?

— Коли тебе часто б’ють кулаком в лице, ти дуже скоро перестаєш ставити запитання.

— Повернися, — сказала Енджі. — Вона нанесла трохи основи на спонж і взялася делікатно маскувати синець у Джини під оком. — Це «Клінік». Якщо буде трохи світліше, ніж твій звичний тон, розітри пальцями. Це зробить синець менш помітним.

— Він і тебе бив?

— Ні, — відповіла Енджі, зосереджена на тому, щоб приховати синець.

Насправді Енджі була надто п’яною, щоб пам’ятати, що саме робив з нею Майкл. Вона знала тільки те, що наступного ранку прокинулася на задньому сидінні своєї машини з глибоким укусом на грудях і таким сильним болем між ногами, що він іще декілька тижнів давався взнаки.

Не те щоб з Енджі вперше ставалася така халепа, але з колегою з роботи таке сталося вперше.

— Він сказав мені, що був з Кеном.

— З Возняком? — уточнила Енджі. То був Майклів напарник з відділу вбивств. — А що він з Кеном робив?

— Сказав, що разом рибалили в горах.

Енджі стиснула губи, щоб утриматися від ремарки. Вона не могла уявити Кена з вудкою, та навіть якби й могла — Кен був не тим, з ким Майкл міг би поїхати на риболовлю.

Джина стишила голос майже до шепоту.

— Він був грубий із тобою?

Енджі кивнула. І взялася пальцями за Джинине підборіддя й підняла його, щоб перевірити працю рук своїх на світлі.

— Він мерзотник, — усе ще пошепки промовила Джина. — Я хочу від нього втекти.

Енджі додала ще трохи основи.

— Ти пішла від нього?

— Два дні тому.

— Де ти оселилася?

— У матері. Він сказав, що приїде й забере мене.

Енджі знову подивилася на синець на світлі. Чудово.

— Ти написала на нього заяву?

Джина розсміялася.

— Ти ж сама коп. Знаєш, що це не має сенсу.

— Дурниці, — відрізала Енджі. — Іди у відділення округи Дікеб і пиши заяву. Їм пофігу, що він коп. На тебе один раз подивляться і заберуть його в мавпятник.

— А потім що? Що буде, коли він вийде?

— Подаси позов і отримаєш судову заборону наближатися.

— Подивися на моє лице, — сказала жінка. — Думаєш, судова заборона його спинить?

Вона мала рацію. Енджі згадала ті часи, коли сама працювала в поліцейській уніформі. У пам’яті сплив яскравий епізод: вона витягла закривавлену судову заборону з руки жінки, яку забив до смерті її чоловік. Він орудував молотом. На все це дивилися їхні діти.

Джина помила руки над раковиною.

— Навіщо ти прийшла?

— Хотіла, щоб ти дещо переказала Майклу.

Жінка закрутила кран і взяла паперового рушника, щоб витерти руки.

— Думаєш, він мене послухає?

— Ні, — змушена була визнати Енджі. З сумочки вона витягла свою візитну картку. — Ось мій номер телефону. Подзвони мені, якщо він знову розпускатиме руки.