Вілл пригадав, що Майкл збирався переглянути свої справи, але його здивувало те, що детектив виявив таку наполегливість, зважаючи на той стан, у якому він був, коли Вілл бачив його востаннє.

— Я цілі дві години просиділа в цій клятій спідниці… — Вілл почув, як щось глухо гепнуло об стіну, і зрозумів, що то спідниця. — …поки той козел дихав мені в спину і травив анекдоти, наче ми з ним, бляха, друзі-нерозлийвода.

Вілл таки скористався своїм ключем — близько години тому він заходив, щоб покласти пошту Аліші Монро на кавовий столик і не тримати її весь вечір у руках. Тепер він сидів на канапі й сортував її, складаючи листи для Енджі охайними стосиками.

— Вілле, чесне слово, — Енджі показалася у дверях спальні. — Іноді я дивлюся на цих дівчат і думаю, що сутенери ставляться до них краще, ніж до мене — ці мудаки, з якими я мушу працювати.

В’єтнамки ляскали її по п’ятах, коли вона йшла в кухню. Він почув, як відчиняються дверцята холодильника, як сиплеться у склянку лід. Енджі відкоркувала пляшку і налила собі чогось, потім знову хряснула дверцятами. А за кілька секунд уже приземлилася коло нього на канапу, скинула капці й добряче хильнула зі склянки.

Вілл нічого не міг із собою вдіяти. Його спина випросталася, як у дівчинки з католицької школи.

— Ти питимеш у мене на очах?

Вона провела голою ступнею по його нозі й сказала:

— Тільки доти, доки ти не станеш гарним.

— Не роби цього.

— Не робити чого? — піддражнила вона, знову водячи ногою.

Він повернувся, щоб подивитися на неї, а їй тільки цього й треба було. Енджі лежала на дивані, її ступня притискалася до його ноги. Вона була у короткому чорному халатику, а поза тим — нічого. Поясок на талії був зав’язаний нещільно, і Вілл бачив між складок кущик волосся.

У горлі раптом виник клубок. Рот наповнився слиною, і Вілл змушений був міцно стиснути губи, щоб вона не пролилася.

— Мабуть, ти вже з’ясував, що мій «клієнт» — педофіл.

Вілл так рвучко підвівся, що йому запаморочилося в голові.

— Що?

— Шеллі, — сухо сказала вона. — Ти дивився його справу?

Вілл приклав руку до очей, наче неспроможність бачити її могла змінити те, що він щойно почув.

— Він педофіл?

Вона якось дивно йому всміхнулася.

— А ти розумієш, що ти кричиш?

Вілл заговорив тихіше.

— Ти просила мене пробити по базі педофіла? — Він підійшов до каміна з величезним бажанням пробити кулаком цеглу. — Чим ти думала? Це той, з ким ти тепер зустрічаєшся? Господи, а я переживав через Ормвуда. Ти…

— Що він сказав?

Її тон змінився, і повітря в кімнаті, здавалося, замерзло.

— Хто що сказав? — запитав Вілл.

Енджі сіла, схрестила ноги й прикрилася халатиком.

— Ти прекрасно знаєш, про кого я.

— Ні, — заперечив він. — Не знаю.

Вона поставила склянку на столик поряд із листами.

— Що це?

— Я знаю, що ти з ним спала.

— А цей Майкл Ормвуд справжній джентльмен. Усі подробиці вивалив, так? — Вона сухо розсміялася і прогортала один зі стосиків листів. — Весело вам, мабуть, було ділитися спогадами. А я думаю, чого цей виродок сьогодні ходив такий радісний.

— Він нічого мені не казав. Я сам здогадався.

— Золоту зірку детективу. — Енджі підняла склянку у вітальному тості і піднесла до рота.

Вілл спостерігав, як рухалося її горло, коли вона пила й пила, аж поки склянка не спорожніла.

Вілл повернувся до неї спиною й подивився на картину, що висіла над камінною полицею. То був триптих, три полотна, з’єднані петлями між собою, що в розгорнутому вигляді утворювали одну картину, а в згорнутому — іншу. Він завжди підозрював, що їй подобається двоїстість картини. Вона була зовсім як Енджі: зовні одне, всередині — інше. І як Майкл Ормвуд, якщо над цим замислитися. Яка ідеальна пара.

— Алішині листи, — нарешті зрозуміла Енджі. — Ти їх недавно знайшов?

Він кивнув.

— А чому Майклові орли не перевірили пошту?

Вілл прочистив горло.

— Не знаю.

— Реклама, реклама, квитанція, квитанція. — Енджі по одному перебирала конверти, й вони лунко хльоскали об стіл. — А це що таке?

Вілл не відповів, та й запитання було швидше риторичним.

Він почув, як Енджі відкриває конверт, виймає листа.

— Гарний хрестик, — сказала вона. — Я кілька разів бачила його на Аліші.

Він подивився на картину, шкодуючи, що це не дзеркало, яке показало б йому, що діється у неї в душі. Хоча, може, то й було дзеркало. Два абстрактні зображення, і кожне без найменшого сенсу.

Вілл відчув, що вона підійшла до нього ззаду і її рука змією прослизнула до нього в кишеню. Вона витягла цифровий диктофон.

— Це щось новеньке. — Енджі стояла так близько, що він відчував тепло її тіла.

Він почув, як вона намагається ввімкнути пристрій, і повернувся до неї лицем.

— Помаранчева кнопка.

Вона простягнула диктофон. Вілл побачив, що її палець уже лежить на потрібній кнопці. Він ніжно натиснув великим пальцем на її вказівний, і диктофон увімкнувся.

— Дякую.

Вілл не міг на неї дивитися. Знову відвернувся і сперся на камінну полицю. Енджі знову сіла на канапу. Задзеленчав лід у склянці. Мабуть, вона забула, що там порожньо.

— «Мамусю, — нарешті почала читати Енджі. — Я знаю, ти думаєш, що я пишу тобі, аби попросити грошей. Але я просто хочу тобі сказати, що мені більше нічого від тебе не потрібно. Ти завжди звинувачувала мене в тому, що я тебе кинула, але насправді це ти нас покинула. Це ти зробила з мене парію. У Біблії сказано, що гріхи батьків упадуть на дітей. Я парія, недоторканна, яка може жити тільки з іншою Парією через твої гріхи».

— Вона, коли підписувалася, інакше писала своє ім’я: не Аліша, а Алісія, — відзначила Енджі.

Вілл видав гидливий горловий звук. Вона не могла не знати, що розмови про орфографію для нього те саме, що розмови китайською.

— Я мала на увазі, що вона правильно пише своє ім’я — у більш поширений спосіб, коли підписується. Напевно, написання змінилося, коли вона вийшла на вулицю. — Енджі все говорила, а він не міг наслухатися. — Судячи з марки, листа вона надіслала два тижні тому. Тут є штамп, на якому сказано, що листа повернули, бо вона недостатньо марок наклеїла. Мабуть, вага листа стала більшою через хрестик. А може, якась машина не пропустила. — Енджі трохи помовчала. — Ти говоритимеш з матір’ю? Це індекс поштового відділення, що неподалік звідси, миль за десять. Цікаво, вона взагалі знає, що її дочка померла?

Вілл розвернувся. Енджі тримала в руці конверт і перевернула його, щоб упевнитися, що нічого не пропустила зі зворотного боку. Потім підвела погляд і побачила, як він на неї дивиться.

— Вілле?

— Якби я міг клацнути пальцями й зробити так, наче я ніколи тебе не зустрічав, я б це зробив.

Вона поклала конверт.

— Я б теж цього хотіла.

— Чому ти була з ним?

— Він уміє бути чарівним, коли сам цього хоче.

Вона мала на увазі Майкла.

— Це було до того чи після того, як ти дізналася, що він використовує дівчат?

— До того, кретин.

Він зиркнув на неї.

— Я думаю, ти не маєш права на мене злитися.

Вона зітхнула.

— Так, твоя правда.

— Отже, Шеллі — педофіл?

Вона усміхнулася, наче їй стало весело.

— І вбивця.

— По-твоєму, це жарт якийсь?

Енджі сперлася ліктями на коліна і манірно усміхнулася, наче була відкрита для всього.

— Котику, ну не сердься.

— Не треба зводити все до сексу.

— Це мій єдиний спосіб спілкуватися з людьми, — віджартувалася вона, хоча саме ці слова їй колись сказала жінка-психіатр. Вілл точно не знав, спала Енджі з нею чи ні, але спостереження було в яблучко.

— Енджі, прошу тебе.

— Я ж тобі сказала, що сьогодні невдала ніч для твого візиту. — Вона підвелася і вклала конверт йому в руку. — Ходімо, Віллі. — І вона потягла його до дверей. — Тобі час додому.

Розділ 28