Jessie Westmorland 06.06.15

я не жартую

Ray Cooper 06.06.15

я ж уже заплатив!!!

Jessie Westmorland 06.06.15

Недостатньо,

й учора дещо змінилося,

я передумала

Ray Cooper 06.06.15

яке ж ти, блядь, стерво!

як ти можеш бути такою???

Jessie Westmorland 06.06.15

так само, як ти зміг сім років тому

Ray Cooper 06.06.15

сука

Jessie Westmorland 06.06.15

ок, завтра відео буде на сторінці твоєї дружини

Ray Cooper 06.06.15

не дурій!

Jessie Westmorland 06.06.15

і в її батька на мейлі

Ray Cooper 06.06.15

ти про це пожалкуєш!

Jessie Westmorland 06.06.15

можливо, але, думаю, ти пожалкуєш більше

Ray Cooper 06.06.15

гаразд, дай мені час

Jessie Westmorland 06.06.15

скільки?

Ray Cooper 06.06.15

тиждень

Jessie Westmorland 06.06.15

ок, я почекаю до кінця наступного тижня

У моєму животі щось дивно накренилося. Тіло пронизало запаморочливе відчуття невагомості, і хоча для вас це, напевно, прозвучало достобіса романтично, насправді в тому не було нічого хорошого: я наче падав у бездонний колодязь, задихаючись від того, що хтось невидимий холодними пухкими пальцями копирсається в моїх розшматованих грудях. Останні два повідомлення було надіслано Євою 10 та 11 червня, вже після викрадення Теодора.

Jessie Westmorland 10.06.15

ЦЕ ТИ???

мені нічого не потрібно, просто поверни ЙОГО!

Jessie Westmorland 11.06.15

візьми трубку!

будь ласка:(

Рей Купер на них не відповів.

Що я відчував? Спочатку нічого. Ніби літак, який долає звуковий бар’єр, я непомітно перетнув критичну межу — поріг болю чи щось таке — й опинився в іншому, позбавленому почуттів усесвіті. Півгодини — доки не почув, як дружина вийшла з дитячої та, причинивши за собою двері, перебралася до спальні, — я сидів, неначе статуя, стиснувши кулаки, підібгавши губи й утупившись осклянілим поглядом у потемнілий екран ноутбука. Мої очі були сухими, мовби натерті шерстю скляні кульки, аж боліло кліпати. Півгодини я призвичаювався до того, яку грандіозну купу лайна щойно відкопав.

Зрештою відставив ноут, підвівся та попрямував до спальні.

Єва сиділа на ліжку, по-турецьки підклавши під себе ноги. Повернула голову, подивилася на мене. Зазвичай світло-карі очі тепер здавалися маслянисто-чорними, немов у демона.

— Що в тому відео? — деренчливим голосом запитав я.

Щось умить розділило нас — якась порожнеча, — і слова падали в цю порожнечу, і я не знав, чи долітали вони до неї.

Єва не відповіла. Нагадувала воскову статую.

— Покажи відео, — наказав я.

Її лице — спорожніле, вилиняле.

На тумбочці біля ліжка лежав її рожевий Lenovo. Я згріб його та пожбурив їй до ніг.

— ПОКАЗУЙ!

І вона показала. Ввела пароль і, лише на мить затримавши пальці над тачпадом, запустила відео.

Мене вистачило на п’ять секунд. Біль, неначе від удару в сонячне сплетіння, зігнув мене навпіл і опустив навпочіпки перед двоспальним ліжком. В очах потемніло від люті та сорому. Сорому через те, що п’яти секунд — поки я дивився, як Єва, спокусливо вигнувши спину, торкалася грудьми його масивних, укритих цупкими кучерями стегон, підіймалася вище й вище, а потім відгорнула своє розкішне волосся набік і потягнулася губами до його члена, — вистачило, щоб я збудився. О боги, я зневажав себе, та нічого не міг удіяти! Хіть та огида, немов дві хвилі, зіштовхнулись у моєму животі.

— Скільки?! — закричав я. — Скільки він заплатив?! — а потім мене аж перекосило, мов від інсульту. Я подумав про Теодора: — Ти ж знала! Знала чи ні? Чому ти не розказала від початку?!

Єва дивилася повз мене й мовчала. З її очей ніби повз якийсь туман…

То було вперше і востаннє, коли я вдарив жінку. Не зовсім, щоправда, вдарив. Мій батько, попри те що руки мав як зі свинцю й умів добряче прикластися, так і не навчив мене битися, тож боєць із мене був, мов із жирафи балерина. Не приховую, я хотів завдати дружині болю, вдарити, як б’ють у кіно, розтовкти ненависне обличчя до крові, та не знав, як це зробити. Через батька я уникав сутичок навіть з однолітками в молодших класах, а за неминучості бійки волів за краще утекти. Тож я зацідив Єві розмашистого ляпаса, що було радше принизливо, ніж боляче. І виглядало жалюгідно. Хоча… відтоді минуло три місяці, а я жодного разу не пожалкував про скоєне.

Подробиць того, що сталося між Євою та Новаком, я не знаю та зі зрозумілих причин дізнаватися не хочу. Більшість із мені відомого я й так уже розповів. 2008-го Пашка покинув Єву й одружився із на три роки молодшою за себе донькою начальника Головного управління МВС у Київській області. Через півроку Єва повернулася до Рівного та вийшла за мене. Прикро, що я недооцінив силу її першого кохання, не осягнув, як довго може жевріти в її грудях образа, й основне — як багато вона здатна принести в жертву заради помсти. Гадаю, відеозапис, яким Єва шантажувала Пашку, було зроблено в ніч із першого на друге червня в якомусь із мотелів на трасі Київ — Чоп поблизу Рівного. Наступного дня, в середу, Єва показала відео Павлові Новаку та стала погрожувати. Пашка — ще місяця не збігло від призначення його очільником Управління боротьби з організованою злочинністю Київської області — розсудив, що прихильність тестя, безперечно, важливіша, і вирішив відкупитися. Напевно, на цьому все й скінчилося б, якби за два дні Єва не отримала повідомлення від колекторів і не захотіла ще. Втім, це лише мої припущення. Можливо, Єва зняла, як кохається з Новаком, значно раніше: я ж бо уявлення не мав, скільки разів вони зустрічалися раніше та скільки разів Єва зраджувала мене. Можливо, колектори тут узагалі ні до чого, бо найважливішою для неї була помста. Я не знаю.

Та й яка тепер різниця?

Того вечора ми з Теодором перебралися до мами. Малий перелякано сіпнувся, коли я, загортаючи в ковдру, розбудив його, та швидко заспокоївся. Із собою я захопив лише Юаня Михайловича й корабель Ронана. Перед ліфтом Тео знову скинув голову й напружився. Я все зрозумів, і ми зійшли на перший поверх пішки.

Приїхавши до маминої квартири на проспекті Миру, я не став нічого пояснювати. Сказав, що це кінець і про Єву краще забути. Мама повела поглядом на Тео. Я не стримався. Вищирився та, скрегочучи зубами, запевнив, що Теодор залишається зі мною.

Уранці наступного дня я прокинувся із тоскним відчуттям порожнечі в грудях і тупим болем у голові. Довго лежав, міркуючи. Життя здавалося туго заплутаним клубком. Однокімнатна квартира, в якій тіснилися я, мама й Тео, насправді належала Єві. А трикімнатна на Грушевського, в якій залишилася Єва, — мені. Ми мали б якось помінятися, проте це лише на словах так просто. Насправді для мене це було надто важко: я не хотів її бачити. Також думав про те, як би все обернулося, якби не фотографії, надіслані Лізою Торнтон. Чи знав про них Новак? Чи вплинули вони на розв’язку? Я намагався збагнути, що сталося: Новак повернув мого сина, тому що мав намір так учинити, чи діяв імпульсивно, в паніці, бо довідався про супутникові знімки та злякався викриття? Я не міг вирішити, що з цим робити. В ідеалі я мусив би піти до міліції й усе розповісти. І в ідеалі Павло Новак отримав би покарання. Втім, попри завдане приниження й дошкульне бажання помсти, я не втрачав здатності тверезо мислити. Я розумів, що, де-факто, в мене немає зачіпок. Відеозапису в мене не було, а я не знав, чи погодиться Єва свідчити проти Новака. Я навіть не припускав, ким були викрадачі — співробітниками МВС чи просто громилами, яких найняли для брудної роботи, — чи вдасться мені їх знайти й довести зв’язок із Павлом Новаком. Крім того, подавшись до міліції, я буду змушений викласти абсолютно все, зокрема й про те, що моя дружина трахалася з викрадачем мого сина та знімала це на відео для шантажу. І що я виявив це, залізши до неї на сторінку… Та чи від притягнення викрадачів до відповідальності стане краще Теодору? А мені? А моїй матері?