Генрі випростався, побачив свіжу кров на лівій рукавичці, подивився в небо і крикнув: «А щоб тебе!» Водночас злостиво і весело. Він узяв маски й зібрався надягти як мінімум дві, перш ніж увійти в «Діру в стіні», але зовсім забув про рану на стегні, яку отримав, коли перекинувся «скаут». Якщо в сараї була якась зараза, що передається грибком, у неї була чудова нагода проникнути в нього. Утім, і всі обережності, швидше за все, не мали ніякого сенсу. Генрі уявив собі знак із написом великими червоними літерами: «Зона біологічного зараження! Будь ласка, затримайте дихання і, якщо на вашому тілі є будь-які подряпини, закрийте їх рукою!»

Він пирхнув і попрямував назад до будинку. Господи Боже, він однаково не збирався жити вічно.

На сході гриміли часті постріли.

Знову зупинившись біля відчинених дверей «Діри в стіні», Генрі поліз у задню кишеню, не особливо сподіваючись знайти там носовичок, і… не знайшов. Чим чудове життя в лісі — хоч про це не говорять, — це тим, що можна мочитися де заманеться і сякатися на землю в будь-якому місці. Є якась первісна приємність у пусканні струменів та стрільбі шмарклями… принаймні для чоловіків. Якщо замислитися, здається справжнім дивом, що жінки взагалі можуть кохати навіть найкращих їх представників, не кажучи вже про звичайних.

Він зняв куртку, сорочку й термомайку. Останнім шаром була вицвіла футболка «Boston Red Sox» із написом «Garsiaparra 5» на спині. Генрі стягнув її, скрутив якусь подобу джгута й обмотав ним криваву діру на лівій штанині джинсів, знову подумавши про вкрадених коней і двері стайні. Пропуски потрібно заповнювати, причому заповнювати чітким, розбірливим почерком. Таким є основний принцип життя. Навіть якщо життя швидко добігає кінця.

Решту одягу він знову натягнув на змерзлий торс, потім на голову — дві краплиноподібні маски. Ще двома хотів закрити вуха, але потім уявив, як дві гумки перехрещуються в нього на потилиці, ніби підтяжки, і розсміявся. Що далі? Закрити останньою маскою одне око?

— Заражуся то заражуся, — сказав він, одночасно нагадавши собі, що поберегтися зайвим не буде, обережність іще нікому не нашкодила, як казав старший Кларендон.

У хаті грибок (чи мох, чи що це там було) помітно розрісся навіть за той короткий час, який Генрі провів у сараї. Килим навахо тепер був повністю вкритий ним від краю до краю. Червонуваті плями видніли на дивані, на стійці між кухнею та їдальнею і на сидіннях двох із трьох стільців біля стійки з боку вітальні. Кучеряві золотаво-червонуваті вени повзли вгору по ніжці обіднього столу, немов повторюючи слід чогось пролитого. Генрі це нагадало мурах, які збираються навіть на незначній кількості розсипаного цукру. Можливо, найнеприємніше було бачити жмут червонуватої павутини, який висів над килимом навахо. Генрі кілька секунд вдивлявся в нього, перш ніж зрозумів, що це ловець снів Ламара Кларендона. Генрі сумнівався, що колись дізнається, що тут сталося насправді, але в одному не сумнівався: цього разу Ловець снів зловив справжній кошмар.

«Ти ж не підеш далі? Тепер, коли побачив, як швидко воно росте. Джонсі начебто був у повному порядку, коли проїздив мимо, але насправді це не так, і ти це знаєш. Ти це відчув. Так що… ти ж не підеш далі, так?»

— Мабуть, сходжу, — мовив уголос Генрі, ворушачи подвійним шаром масок на обличчі… — Якщо воно потрапить у мене… Що ж, доведеться покінчити з собою.

Зареготавши, як Стабб у «Мобі Діку», Генрі заглибився в будинок.

За одним винятком грибок ріс окремими острівцями. Виняток був перед дверима у ванну, де виріс справжній пагорб із грибка, що підіймався по обидва боки від дверей фути на чотири[88]. Це утворення, схоже, росло на якомусь сірому губчастому підмурку. На зверненому до вітальні боці сіра основа пагорба роздвоювалася виделкою, яка неприємно нагадала Генрі розсунуті ноги. Наче хтось помер біля дверей і грибок розрісся на трупі. Генрі згадав одну статтю, яку він колись похапцем переглянув, шукаючи чогось іншого, коли навчався на медичному. У статті були фотографії, одна з них — огидний знімок, зроблений судово-медичним експертом, і це зображення так і не стерлося з пам’яті. На тому знімку була жертва вбивства, кинута в лісі, оголене тіло, знайдене приблизно через чотири дні. На потилиці, під колінами і на складках під сідницями в трупа росли поганки.

Ну гаразд — чотири дні. Але це місце було чистим тільки сьогодні вранці.

Генрі подивився на наручний годинник і побачив, що він зупинився за двадцять хвилин до другої. Східне поясне позачасся.

Він повернувся й визирнув за двері, раптом виразно відчувши, що там щось ховається.

Ні. Нічого, крім прихиленого до стіни «ґаранда» Джонсі. Рушниця здавалася чистою, і Генрі її взяв. Заряджена, на запобіжнику. Один патрон у патроннику. Прекрасно. Повісивши рушницю на плече, Генрі знову повернувся до неприємного червоного пагорба перед дверима у ванну. Запах ефіру, поєднаний із чимось сірчаним і навіть іще неприємнішим, тут відчувався дуже сильно. Генрі повільно й дуже обережно перейшов кімнату до ванни, боячись (і все більше переконуючись), що червоний горбок зі схожими на ноги відгалуженнями — це все, що залишилося від його друга Бобра. За мить він побачить рештки Бобрового волосся або його черевики «Доктор Мартенс», які сам Бобер називав «знаком своєї солідарності з лесбіянками». Бобер чомусь вирішив, що черевики «Доктор Мартенс» — це таємний знак, за яким лесбіянки пізнають одна одну, і ніхто не зміг довести йому, що він помиляється. Так само він був переконаний, що люди на прізвище Ротшильд і Ґольдфарб правлять світом, можливо, з підземного бункера в Колорадо. Бобер, улюбленим виразом якого було «трахни мене, Фредді».

Однак не було ніякої можливості визначити, чи був коли-небудь горбок біля дверей Бобром або взагалі ким-небудь. На це вказувала тільки його форма. Щось блиснуло в губчастій масі, і Генрі нахилився, одночасно думаючи, чи не почали вже проростати мікроскопічні шматочки грибка, які потрапили на вологу, незахищену поверхню його очей. Блискучою річчю виявилася ручка дверей. До одного її боку була приліплена теж поросла золотаво-червоним пухом ізоляційна стрічка. Згадався безлад на робочому столі в сараї, висмикнуті полиці. Чи не цю стрічку шукав Джонсі? Рулон бісової ізоляційної стрічки? Щось у свідомості — можливо, оте саме осяяння, а може, й ні — підказувало, що він не помилився. Але навіщо? Господи, навіщо Джонсі знадобилась ізоляція?

За останні приблизно п’ять місяців, коли суїцидальні думки приходили все частіше і затримувалися щоразу на довше, базікаючи своїм суржиком, цікавість майже покинула Генрі. Тепер же вона шаленіла, ніби прокинулася зі звірячим апетитом. Утамувати той апетит було нічим. Джонсі хотів за допомогою стрічки намертво зачинити двері, щоб не відчинялися? Добре, але навіщо? Напевне, вони з Бобром розуміли, що від грибка це не врятує — той просто запустив свої пальці під двері.

Генрі зазирнув у ванну і видав низький здавлений звук. Яке б огидне божевілля тут не відбувалось, почалось і закінчилось воно саме у ванній, у цьому він не сумнівався. Кімната перетворилася на справжню червону печеру. Блакитні кахлі на підлозі практично зникли під наростами грибка. Ним обросли підніжжя ванни й унітаза. Кришка сидіння піднята і впирається в зливний бачок. Сказати напевне було важко — занадто густим був шар рослинності, — але Генрі здалося, що кришка унітаза продавлена всередину. Завіса на ванні, колись блакитна й напівпрозора, лежала у ванні червоною хвилею і трималася лише на кількох гачках, які теж обросли рослинною червоною бородою.

Над краєм ванни, яка також поросла грибком, стирчала нога в черевику. «Доктор Мартенс». Схоже, Генрі таки знайшов Бобра. Раптово на нього ринули спогади про день, коли вони врятували Даддітса, такі ясні й чіткі, наче це було вчора. Бобер у своїй старій безглуздій шкірянці, ось він піднімає валізку для сніданків Даддітса і питає: «Тобі подобається цей мультик? Вони ніколи не перевдягаються». А потім співає…