Тьху ти! Невже всі нормальні безсмертні або такі юні та веселі, як ото Полель та Лед, або мешкають в Яровороті? Мальва навіть почала згадувати географію світу Оранти і те, як звідси швидше добратися до Всеходу. А потім знайти ще хлопців і вблагати їх переправити її через воду ріки в якийсь бодай нейтральний світ, крім темного, звісно. А звідти вона зуміє якось вибратися. Головне — до Птахи добратися. У крайньому разі до Стрибога. Свою доньку він точно не ображатиме. А може, навіть у Всеході віднайдеться вхід до світу Єдиного Бога. О, там вона б заховалася! Жодна зараза не знайшла б.

Мальва розгублено роззиралася. Здається, вона остаточно втратила орієнтацію в просторі. Їй спочатку здавалося, що йшли вони на схід (і вони таки йшли на схід, вона може заприсягтися), але раптом стежка почала так звивисто кружляти, що виявилося: тепер вони крокують у протилежному напрямку, тобто рухаються в бік заходу. Ліворуч від стежки за густими кущами почали з’являтися високі соснові дерева. Ландшафт змінювався. Мальва зрозуміла, що це можливість утекти. Спочатку трішки відстати й на черговому повороті чкурнути в бік високих дерев. У лісі легко заховатися. І Лада у своєму вбранні далеко не забіжить. А спритна Мальва вміє заплутати сліди. Звісно, вона причаїться на якийсь час, поки її шукатимуть, у якомусь ярку, а тоді видряпається на найвище дерево, а лазити по деревах вона вміє, і гляне, з якого боку знаходиться та клята ріка. Тоді рушить у бік Всеходу. А там усе просто: пірне. Вона вже раз пірнала. І то був не Всехід, то було набагато гірше. Ціла Мертва ріка. До того ж у неї є чарівний камінчик. Вона точно не втопиться.

Ех-х-х-х… Таки гірше не буде. Чи буде? Та, дивлячись на вперту та сердиту постать Лади, розуміла, що гірше таки може бути, але згодом, коли після втечі її впіймають. Зрештою, це буде потім, бо саме зараз найвдаліший для втечі момент. І дерева поруч високі, і Лада далеченько відійшла, і зовсім-зовсім не озирається.

І на черговому повороті Мальва різко пригальмувала та понеслася не праворуч, слідком за Ладою, а навпаки — ліворуч. Доволі спритно маленька й худорлява Мальва оминала кущі й чагарники. Вона бігла в бік сосен. Ноги нестерпно гули та кровоточили. Поділ плаття плутався між ногами, він був весь обшарпаний і звисав брудними клаптями. Мальва на мить зупинилася, відсапалася й сердито відчикрижила поділ сукні, який заважав їй рухатися. Шалено хотілося пити, але Мальва гнала від себе таке бажання. Хай йому грець! Їй не вперше втікати, вона перетерпить. Затаїла подих, прислухалася. Крім звуків лісу — нічого. Поки її ніхто не наздоганяв. Вже не так швидко рушила вперед. Та кущі чомусь не закінчувалися, а сосновий ліс не розпочинався, хоча його верхівки ясно стриміли вдалині.

Дорогою Мальва мала про що подумати. Спочатку вона жаліла, а потім лаяла себе, дурну та нерозважливу, котра захотіла пригод і попленталася за батьком у Темний світ. Потім дісталося Птасі, бо та відпустила її, ніби для дорослішання, до темних нездар. І навіть свого Остапа сварила, бо він зараз, напевно, у теплому ліжечку ніжиться і про неї не згадує — весь такий із себе нормальний, чистенький і смертний. А вона — бідна, нещасна й геть одна в чужому лісі. Хотілося вголос когось висварити чи закричати, або бодай заспівати. Ледве стримувала себе… Не так боялася Лади, як того, хто ще міг мешкати в цьому лісі. А таки мешкав хтось. Напевно, той, хто цей ліс доглядає. Бо ліс був чистенький, припильнований. Тож мовчки тримала в собі емоції.

Зачало сутеніти. Мальва зрозуміла, що цю ніч доведеться зустрічати посеред світу Оранти просто неба та ще й у незнайомому лісі. Цікаво, чи мешкають тут вовки або ведмеді? Білок і зайців з лисами вона бачила, а вовки… Поки добрела до дерев, стемніло. Звуки денного лісу замінили звуки ночі. Десь відчайдушно пугукала сова, щось вовтузилося у траві, навіть пару разів прошмигнуло по її нозі. Леве стрималася, щоб не зойкнути. Готова була розревітися. Ноги боліли, голова крутилася, хотілося пити і найбільше — спати. Вже ладна була впасти під першим-ліпшим деревом та відключитися, як побачила зовсім поруч між деревами живий вогонь. Хтось неподалік розклав багаття. Ноги самі повели її туди. Вона не могла бачити обличчя того, хто сидів біля вогнища, але розуміла — це може бути друг, може бути ворог, а може бути просто ніхто… Тому вирішила поки не видавати себе, лишень перебувати поруч, у зоні цього вогника. Той, хто запалив його, напевне, знав, що робить. А коли стане справді небезпечно, вона будь-якої миті зможе підійти до багаття.

Мальва примостилася в підніжжі старої сосни. Дерево мало розкішне коріння, яке випирало нагору, утворюючи зручне кубельце для перепочинку. Воно було вщент заповнене мохом. Мальва вляглася на ньому як на м’якій ковдрі, не випускаючи з поля зору теплий вогник і того, хто біля нього сидів, час від часу докидаючи в багаття сухе ломаччя. Чи то втома була такою великою, чи пережите так на неї вплинуло, та Мальва незчулася, коли заснула. Прокинулася від чийогось дотику. Здається, хтось термосив її за плече.

Перелякано розплющила очі. Сіріло. Ранок ще не настав. Сонце не зійшло. «Де це я, і що це за дерева?» — питала саму себе, і далі перебуваючи в напівзабутті. Туман у голові розвіявся — і Мальва враз усе пригадала та наче ошпарена скочила на ноги. І…

Перед нею стояла Лада, склавши руки на грудях і дивлячись на неї згори вниз. Мальва перевела погляд туди, де вночі горіло багаття. Там нікого не було. Ба більше: ані сліду від вогнища, золи або розкиданих сухих галузок… Дівчина з подиву аж рота роззявила. Лада й собі озирнулася в той бік, куди дивилася Мальва. Голосно хмикнула. Перевела очі на Мальву.

— Доброго ранку, втікачко. Виспалася?

Мальва тим часом остаточно прийшла до тями. І зараз вона дуже сердилася на себе. От заснула на свою голову. Все проспала. Але ж де багаття? Вона вчора точно його бачила. Навіть заприсягтися в цьому може. А зараз і знаку нема.

— Чому така здивована? Це світ Оранти, дівчино. Мій світ. Якщо Лада не захоче, з нього тобі не втекти. А Лада поки не хоче. Трава-мурава тебе привела до цієї старої сосни, лісовий дід, його ви називаєте лісовиком, спеціально для тебе запалив свою чарівну ватру. Його можуть бачити тільки очі того, кому дозволено це робити. Вогнище діда оберігало тебе цілу ніч. У моєму лісі безпечно для тих, хто приходить сюди з благими намірами. Ти ж від мене вчора утекла, і ліс сприйняв це як не дуже добрі наміри з твого боку… Тому я мусила приставити до тебе вогняного охоронця.

Сьогодні Лада виглядала спокійнішою, та очі таки горіли лихим вогнем.

Мальва стенула плечима, опустила очі та втупилася поглядом у брудний поділ свого плаття, точніше, того, що від нього залишилося.

— Та-а-а-ак. Зрозуміло, — протягнула Лада. Жінка сьогодні була вбрана у блакитну сукню, підперезану золотим поясом із вишивкою. Зачіска також змінилася. Довге волосся міцно стягувала золота стрічка. — За непослух ти не перепрошуватимеш.

Мальва несміло стенула раменами і промовчала, і далі вивчаючи поділ сукні.

— Гаразд. Ні — то ні. Ходімо. Тільки, будь ласка, без вивертів. Бо наступного разу я за тебе не заступатимуся перед лісовими мешканцями. Ти для них чужинка. Ця половина лісу тебе не знає. Тут немає Леда чи Полеля, щоб допомогти тобі. Тому, прошу, будь чемною. Ми з тобою обов’язково поговоримо, тільки там, де й належиться це робити. У моїй майстерні. Слідуй за мною.

Тоді Лада розвернулася й рушила вперед. Мальва цього разу чемно почимчикувала слідком, прокручуючи в голові можливий сценарій, який приготувала для неї ця жінка.

Йшли вони цього разу недовго, хоч Мальва знову приготувалася до тривких і затяжних мандрів. Лісова стежина, що жваво петляла поміж беріз і яворів, вивела їх на простору галявину. Посеред неї стояв дерев’яний ошатний будиночок, обтиканий зусібіч квітами. Найбільше росло жоржин та айстр. У цій частині лісу буйно квітував серпень. Мальва звикла вже до таких метаморфоз у світі Оранти.

— От ми і прийшли, дівчино. Це моя майстерня. Ніхто тебе тут ані бити, ані катувати не збирається.