А потім почали надходити дивні чутки про таємничі можливості людей зі світу неврів. Очевидці розповідали, що мешканці цього світу вміють скидати з себе людську подобу і ставати звірами: то вовками, то ведмедями, то білками, то орлами чи соколами… При цьому зберігаючи ясність людського розуму. І навчає їх того мистецтва Вчитель Мирослад. Спочатку полохливо, а далі впевненіше безсмертні почали посилати своїх дітей на навчання до Мирослада. Правда, не всім те навчання підходило. Були випадки, що Мирослад не міг просто розбудити затаєну сутність внутрішнього звіра всередині безсмертного. А бувало й таке, що Мирослад відразу відмовлявся вчити того чи іншого учня. Йому вистачало отримати інформацію про безсмертного — хто батьки, коли народився і… Звідкись зі своїх небесних сфер чи, навпаки, земних джерел отримував Учитель Мирослад інформацію, чи ця людина має в собі вміння перевертництва. А якщо талану геть нема, то вчи не вчи — усе марно.

Мирослад лише на великі свята вертався до Яроворота. Приїздив похизуватися бездоганними талантами своїх учнів. І щоразу це вражало. Дзеванна зазвичай сиділа в першому ряді глядачів, а поруч, тримаючи дружину за руку, перебував її чоловік Знич. Посолонь знав, кому адресувалися ці всі феєричні шоу, але додому, у тепер свій світ Білих Вурдалаків Мирослад завжди повертався без Дзеванни, не полишаючи спроб підкорити серце неприступної жінки. Світом Білих Вурдалаків Невридію назвали темні, діти яких теж проходили науку в неврів. Мирослад не розрізняв світлих і темних. Усі безсмертні для нього були однаково безсмертними, тож навчав власних премудростей усіх. Чому Білих Вурдалаків — так достеменно і невідомо. Назва просто приклеїлася. Вочевидь, найбільше було перевертництва якраз такого штибу.

Як складалося особисте життя Мирослада, Посолонь не цікавився. Але одного разу той без попередження з’явився у Яровороті. Посолонь тоді у школі при Храмі набирав для себе учнів. Мирослад прийшов не один. Він привів до школи свого сина.

Юнака звали Шепотом. Мара напередодні позначила хлопця Перемінником, і Мирослад, гордий і впевнений у талантах власного дитяти, привів у Яроворот малого на навчання. Хто мати Шепота — казали різне: одні, що то сама Невра, інші, що проста смертна. Та за іронією долі діти Мирослада та Дзеванни були одного віку й опинилися в одному класі… Шепіт вважався найкращим учнем школи, Дуж — найгіршим. Пізніше, напевно, лишень Птасі вдалося Шепота обійти в талантах і можливостях.

О, як Мирослад пишався своїм сином! Порівняно з іншими учнями, особливо сином Дзеванни, той видавався чи не стовідсотковим богом. Та не можна бути аж надто зухвалим, не можна насміхатися над тими, у кому нема того, що тобі так щедро даровано. Потрібно цінувати, але не переоцінювати власні можливості. Бо всесильність завжди породжує вседозволеність. І стається лихо…

Син Мирослада Шепіт раптово змінив усе у своєму житті. Зрікся власного імені, світлого боку сили, зрікся навіть батька, прийняв філософію сірості й розчинився в ній… Що з ним і де він тепер — невідомо.

Так, Посолонь вважає, що Дзеванна особисто прохала Мирослада, аби прийняв сина у світ неврів на навчання. Зрештою, у них схоже горе. Бо Дуж для Дзеванни, сильної та вольової, теж вважається майже втраченим сином. Начебто завжди поруч, але внутрішня сутність його безлика та порожня. Але чому вона це робить зараз? Невже хтось їй таки розповів про справжнє батьківство Остапа, і вона хоче таким чином змусити Мирослада, який навчатиме «бездарного» онука та будитиме його природну сутність, спробувати «розбудити» Дужа?

Цього він, звісно, не розповість ані Остапу, якого також будуть «будити», ані тим паче Дужу, наляканому і розгубленому. Він лишень попросить Мирослада бути дуже обачним. Бо ці двоє начебто з подібними проблемами, але геть різні. Дуже світлий у своєму ставленні до світу й усього живого Остап і затюканий невдоволенням батьків Дуж. Легко вгадати, кому світ неврів відкриється швидше.

Посолонь звівся на ноги, ще раз вклонився Сварогу, пробурмотів останні слова молитви:

— Славимо мудрість твою, о Свароже, навіки!

Роззирнувся. Здаля примітив постать, яка наближалася. Впізнав Остапа, а слідком за ним, зумисне не наздоганяючи, неквапно дибав Дуж. Здивовано зауважив: Дуж був без супроводу. Посолонь сьогодні трішки хвилювався. Йому не вперше йти у світ Білих Вурдалаків, але передати з рук у руки двох особливих учнів — неабияка відповідальність. Птасі це було б зробити простіше. Вона не обтяжена знаннями про Дужа та взаєминами його батьків з Учителем Миросадом, і хтозна, якби була поруч, може, й змогла б переконати Мирослада у хибності «вибору» стосовно Дужа… Але Птахи поруч не було.

Зітхнув. Птахо, Птахо! І де ти тепер літаєш? Відтоді, як жінка кинула Стрибога, всі світи наче показилися. Рівновага ледве трималася. Хтозна, на яких шарнірах і завдяки кому чи чому? Може, завдяки оцьому юному світлячку, Остапку, який досі наполегливо вірить і в любов Стрибога до Птахи, хоч той її мало не вбив, і в любов Мальви, хоч та зараз у Темному світі й от-от вип’є з Темної чари — як не з власної волі, то з примусу. Адже темні по-іншому переконувати не вміють. Птаха перед зникненням говорила, що вирушає у світ неврів, щоб залагодити деякі справи. Та несподівано вчора від Мирослада прийшов наказ привести терміново у світ неврів одразу двох учнів. А це означало, що Птахи у світі Білих Вурдалаків немає і що жінка, очевидно, терміново змінила плани. Може, з Мальвою щось трапилося?

Посолонь хвилювався. Жодних новин. Відведе хлопців та шукатиме Птаху.

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, Учителю Посолонь! Підіймаю вгору руки та благаю у Творця небесного благодаті для всіх сварожичів та всіх тих, хто ними не став, але прагне бути!

Першим до нього добрався Остап і, поки говорив слова привітання, доклигав і Дуж. Той привітався лаконічно:

— Нехай береже нас Сварог!

— Ну що, хлопці, готові? — Посолонь не чекав відповіді, тому відразу докинув: — Бережи нас, Дажбоже, та коло Свароже!

Рушили до Східних воріт.

— Ці ворота, хлопці, у світлому світі вважаються найбезпечнішими. — Учитель вирішив говорити, це відволікало від різних, не завжди позитивних думок. — Так траплялося, що через них завжди приносилися лишень добрі вісті. Пригадуєте, я вам розповідав історію про велику війну між світлими та темними, яка була давно-давно. Звісно, потрібно зважити, що між темними та світлими час від часу стаються суперечки. Але то була справжня війна, бійня просто. У ній загинуло багато безсмертних. Під час тієї війни доля Яровороту висіла на волосині й потрібно було якось убезпечитися, тобто кудись заховати цілий світ. І заховали. У світі Невидимих. Нічого з матеріального з собою не брали. Світ Невидимих міг легко заховати людей, але не речі. Тож змушені були відмовитися від усього, що могло видати. Нічого не взяли, крім воріт. Бо ці ворота береже стара, як світ, магія. Вона живе в скрипінні засувів, в одвірках дверей, у рипучому порозі, у таємничому моменті відмикання. Бо коли відчиняються двері, ніколи напевно не знаєш, що чи хто за ними. Адже там може бути всяке. Тільки не за цими воротами. Магія воріт слугує оберегом і не допускає чужинців у Яроворот. Тож у часи війни всі чотири брами були забрані у світ Невидимих, поки тривала бійня. І їх дуже гарно замаскували. Не буду казати як — свого часу дізнаєтеся. Та це не минуло даремно. Коли ворота повернули назад, то з’ясувалося, що разом із ними у Яроворот потрапили чудні істоти зі світу Невидимих, які у Яровороті враз стали аж надто видимими. Істоти так прикипіли до дверей, що повертатися назад додому і ставати невидимими категорично відмовилися.

Тож Великим Гласом старійшин світлих світів було одностайно прийнято рішення убезпечити ворота подвійним захистом. Тобто крім старої магії ворота почали оберігати ще й чарівні істоти. Нашу Західну браму, крім заклинань та оберегових знаків, охороняє Рарог, вогняний крилатий сокіл. Правда, він мандрівник ще той. Сам з Райського саду, довго мешкав у світі Невидимих, а тепер от знайшов собі нове заняття — Воротар Західної брами. Північні та Південні ворота оберігають відповідно Триголовий та П’ятиголовий Змії, а це просто ідеальні воротарі. Незваних гостей тут змії живцем засмажують. Ці ворота береже не лише магія.