Тому стає зрозумілим, чому гетьман Богдан Хмельницький з старшиною виявили таку енергійну і наполегливу ініціативу в укладанні міждержавного договору з Москвою. Вони прагнули узаконити суверенітет Української Гетьманської держави, примусити царський уряд взяти на себе зобов'язання, які б гарантували незалежність України і здійснення рівноправного, передусім воєнного союзу з Московською державою, надання Україні військової допомоги перед небезпекою ворожого вторгнення.

Українське посольство в Москві. Укладення договору

 Козацька старшина з гетьманом після від'їзду царських послів приступила до вироблення умов майбутнього договору з Москвою. Відбулися старшинські наради в Корсуні й Чигирині. 17 лютого 1654 р. з Чигирина відправляється в Москву українське посольство для укладання міждержавного договору. Очолили це посольство високі представницькі особи із середовища правлячої козацької старшини — генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря.

До посольства також входили: осавул брацлавський Григорій Кирилович, отамани чигиринські — Герман (Герасим) Гапанович та Ілля Харитонович, Кіндрат Якимович та окремий посланець від гетьмана до царя, родич Хмельницького Іван Іванович. При посольстві були писар і військовий товмач (перекладач), капелан посольства — ігумен Новгород-Сіверського Спаського монастиря, 12 чоловік "товариства" (в тому числі син судді Богдановича-Зарудного), писар, загін рядових козаків (24 чоловіки), 2 трубачі і 11 "хлопців", мабуть, прислуга. Разом із посольством їхала депутація від міста Переяслава на чолі з війтом. Посли везли з собою грамоту Богдана Хмельницького до царя і проект договору, який містив 23 статті. "У проекті договору викладено тільки основні умови, — попереджав у грамоті Богдан Хмельницький, — багато чого буде висловлено послами". Український гетьман просив царя "права, устави, привілеї і всякіє свободи… утвердити і своїми грамотами государськими укрепити".

11 березня українське посольство прибуло до Москви. 12 березня був його офіційний в'їзд до столиці Московської держави, а 13-го відбулася урочиста аудієнція в царя. Крім подарунків від гетьмана — п'яти коштовних турецьких коней — "аргамаків", посли привезли також його лист до царя від 17 лютого, написаний українською мовою, що був по суті акредитивною грамотою для посольства.

У той же день, 12 березня почали переговори на Казенному дворі. Царський уряд, надаючи першорядного значення цим переговорам, доручив проводити їх особам, які займали найвище становище в Московській державі. Це — ближній боярин і намісник, казанський князь О. Н. Трубецькой, один з найзначніших московських боярів В. В. Бутурлін, який очолював у січні 1654 р. велике посольство в Переяславі, окольничий і намісник каширський П. П. Головін і думний дяк Алмаз Іванов. Його М. С. Грушевський у праці "Історія України-Руси" (т. IX, ч. 2, с. 728) називає "найвизначнішим московським дипломатом того часу".

Висловлені усно українськими послами умови Богдана Хмельницького були занотовані московськими дяками протокольне. Існують дві редакції цього протоколу. В них зазначено 16 і 20 статей без послідовного викладу, деякі статті зафіксовано конспективно. Усі 20 статей ідуть під загальним заголовком: "Розговорные пункты без всякого решения", а кожна з них починається словами: "И посланникам говорено…", "И посланники говорили…". Бояри, крім того, розпитували українських послів про стосунки України з Кримським ханством, Молдавією, Волощиною, Польщею, Литвою, а також про внутрішні справи України, зокрема про Запорозьке Військо та його кількісний склад. Завершилися переговори першого дня пропозицією українським послам подати письмово свої умови ("Статьи на письме"). Ця частина протоколу закінчується так: "Зде окончились разговорные пункты словесные без решения, следуют письменные статьи".

Наступного дня, 14 березня, посли подали письмовий текст проекту договору з 23-х статей, що фіксували умови, на яких уряд Української Гетьманської держави передбачав об'єднатися з Московською державою. На цьому документі був підпис гетьмана України Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорозького. Отже, з певністю можна сказати, що текст проекту договору із 23-х статей, поданий послами в Москві, був підготовлений в Україні.

Разом з цим основним документом було вручено й пакет додаткових документів: Зборівський договір 1649 р., підписаний Богданом Хмельницьким і польським королем Яном-Казиміром, а також королівський привілей 1649 р. з окремим документом, що підтверджував цей привілей. За Зборівським договором Річ Посполита по суті визнала наявність 40-тисячних збройних сил України, а також владу козацтва на українських землях, які були звільнені українською народною армією в ході Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. У пакет документів 1649 р. входили й королівські привілеї Богданові Хмельницькому на чигиринське старосттво, а також на села Суботів, Медведівку, Жаботин, Кам'янку, Новоселицю.

Статті проекту договору 1654 р. стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Росії. У першій статті йшлося про підтвердження "прав і вольностей" Війська Запорозького, тобто прав і вольностей України, оскільки формула "гетьман з Військом Запорозьким" репрезентувала в офіційних юридичних і дипломатичних документах Українську Гетьманську державу, що складалася в ході Визвольної війни 1648–1654 рр. У статті говорилося про непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді і в приватних правових відносинах, зокрема в "добрах", тобто у матеріальній власності. Друга стаття обумовлювала кількість козацького війська — збройних сил України — 60 тисяч. Третя стаття передбачала підтвердження "прав та вольностей" української шляхти в "добрах", судах (гродських і земських) та місцевої адміністрації, могли вони самі обирати своїх урядників і суддів. У четвертій статті була поставлена умова, щоб доходи на царя збирали урядники з місцевих людей, тобто була українська фінансова адміністрація, і, таким чином, Україна могла зберегти свої фіскальні права; у п'ятій статті йшлося про надання староства Чигиринського на гетьманську булаву, шоста закріплювала право Війська Запорозького обирати гетьмана. Стаття сьома декларувала недоторканість козацьких земель і маєтків та їх спадкування козацькими вдовами та дітьми. Статті восьма, дев'ята, десята, одинадцята та дванадцята були присвячені питанню виплати грошей і надання млинів та маєтків на утримання урядів військового писаря, полковників, суддів, осавулів, обозного, а також козацької армати.

У статті тринадцятій була сформульована ідея про непорушність прав, наданих князями та королями духовним та мирським людям. Чотирнадцята стаття затверджувала право зносин гетьмана і Війська Запорозького з іншими державами. Конкретно йшлося про право "вільно приймати" послів з чужих земель, а царя оповіщати тільки у випадках їх ворожого до нього ставлення. Статті п'ятнадцята і шістнадцята стосувалися виплати цареві данини у формі трибуту та способів збирання податків для цієї данини.

У статті сімнадцятій мовилося про те, що права населення України гарантують царські "хартії, писані на вольності козацькі, а другі — на шляхетські". Вісімнадцята стаття зазначала, що посли мають порушити питання про київського митрополита відповідно до усного наказу гетьмана. У дев'ятнадцятій статті викладалися пропозиції про термінову відправку царського війська під Смоленськ, щоб попередити об'єднання поляків з іншими ворожими силами. Двадцята стаття ставила питання про утримання військової залоги на кордонах України. У двадцять першій статті встановлювались розміри платні рядовим козакам, полковникам, осавулам військовим, сотникам. У двадцять другій статті говорилося про спільні дії проти нападів татар, а в останній, двадцять третій, — про утримання фортеці Кодак та її залоги для охорони південного кордону України.