Апанович Олена Михайлівна (UK)
Средняя оценка:
5.52
(11)
Пол: женский
Язык страницы автора: Украинский
Страница на википедии:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Апанович_Олена_Михайлівна
Дата рождения:
9 листопада 1919
Место рождения:
Мелекес
Дата смерти:
21 лютого 2000
Место смерти:
Київ
ID автора:
82035
Просмотров книг
за день: 0
за неделю: 18
за месяц: 80
за год: 415
за все время: 13688
за день: 0
за неделю: 18
за месяц: 80
за год: 415
за все время: 13688
Оле́на Миха́йлівна Апано́вич — український історик, архівіст, письменниця. Член Спілки письменників України з 1991 року.
Народилась 9 листопада 1919 року в місті Мелекесі Симбірської губернії (нині місто Димитровград Ульяновської області, Росії). Її батько — Михайло Апанович) — був залізничником, білорусом за походженням[1], мати (Каміла) — з польського шляхетського роду Бортновських. Через специфіку батькової роботи сім'я постійно змінювала місце проживання: Бєлгород, Суми, Харків, Харбін (у 1929–1933 роках батько працював головним ревізором Китайсько-Східної залізниці), знову Харків.
У 1936 році блискуче закінчила середню школу в Харкові (у шкільній характеристиці стояв красномовний запис: “за здібностями – видатна”) й вступила до Всесоюзного комуністичного інституту журналістики в Москві. У зв'язку з його ліквідацією продовжила навчання в Харківському педагогічному інституту (факультет російської мови та літератури, який закінчила 1941 року.
Під час німецько-радянської війни евакуювалась у Південний Казахстан, потім переїхала до Уфи, де у 1942–1944 роках працювала кореспондентом та інструктором вузлового радіомовлення Башкирського радіокомітету.
У травні 1944 року повернулась в Україну (до Києва). У період 1944–1950 — наукова співробітниця, старша наукова співробітниця, з червня 1946 — начальниця відділу давніх актів ЦДІА України (Київ).
У 1945–1948 роках — аспірантка ЦДІА УРСР. У січні 1950 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Запорозьке військо, його устрій та бойові дії в складі російської армії під час російсько-турецької війни 1768–1774 років».
У 1950 —1952 роках — молодший науковий співробітник, з 1956 року — старший науковий співробітник в Інституті історії АН УРСР.
У 1951 р. взяла участь в археологічних експедиціях по місцях колишніх Запорозьких січей напередодні будівництва Каховської ГЕС і затоплених згодом рукотворним Каховським водосховищем. О. М. Апанович була одним з останніх істориків, які застали Великий Луг у його первозданній красі, які дослідили місця Базавлуцької, Чортомлицької і Підпільненської Січей.
12 вересня 1972 року була звільнена за політичні погляди. Формально «за скороченням штатів», а фактично за дисиденство в науці. 1994 року поновлена на роботі як така, що звільнена «за політичними мотивами».
У 1972 —1986 роках працювала у Центральній науковій бібліотеці АН України старшою науковою співробітницею відділу рукописів. Впродовж цих років займалася вивченням української рукописної історичної книги XV–XVIII століть. Оскільки в Україні її праці не друкували, публікувала їх у Москві, Ленінграді, Вільнюсі, Таллінні. Виявивши в фондах бібліотеки матеріали першого президента ВУАН академіка Володимира Вернадського, на їх основі написала й опублікувала 20 статей і монографію.
У 1987 —1991 роках — заступник вченого секретаря Комісії АН УРСР з розробки наукової спадщини Вернадського. У 1988 році була нагороджена срібною медаллю ВДНГ за підготовку ювілейних експозицій виставок Володимира Вернадського в Москві та Києві.
З 1986 на пенсії, але продовжувала працювати, брала активну участь у науковому, громадському і культурному житті України. У 1998 році видала монографію -першу працю про Чортомлицьку Січ, яка до сьогодні залишається єдиною науковою студією в українській історичній науці про це козацьке утворення. Займалася дослідженнями з військової історії та історії мистецтва («Збройні сили України 1-ї половини XVIII ст.», «Культура козацтва», «Розповіді про запорозьких козаків»).
Наукова діяльність О. М. Апанович, яка у 1991 р. стала членом Спілки письменників України, дістала нарешті й офіційне визнання. У 1994 р. вона стала лауреатом Шевченківської премії – найпочеснішої нагороди діячів науки і культури України, а 1995 року її було визнано і лауреатом премії Антоновичів (США).
Померла 21 лютого 2000 року, була відспівана священиками УПЦ Київського Патріархату у Благовіщенському храмі Національного університету «Києво-Могилянська академія» і похована на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка 49а).
Написанные книги
| Заголовок | Оценка | Добавлена | Жанры | Серии | Язык | Издана | Написана | ||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі |
6.67 (3) | 0 | 22 марта 2014 18:42 | История | 71 | UK | 1993 | ||
Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність |
4.38 (8) | 3 | 4 декабря 2015 15:19 | История | 25 | UK | 1994 |