Холодні руки боляче стискають серце Піта, коли він бачить пістолет, націлений на живіт його сестри, але він не закриває кришку «Зіппо». Він нахиляється, дуже повільно опускаючи її до купи книг.

— Тут два нові романи про Джіммі Ґолда. Ви знали про це?

— Ти брешеш. — Червоні Губи не зводить пістолет, але його погляд знову — і, здається, уже остаточно — повертається до молескінових палітурок. — Тільки один. Про те, як він їде на захід.

— Два, — повторює Піт. — «Утікач прямує на захід» непоганий, але «Утікач піднімає прапор» — це найкраще, що він написав. І він довгий. Епічний роман. Як прикро, якщо ви його не прочитаєте.

Бліді щоки чоловіка починають заливатися.

— Як ти смієш? Як ти смієш мене спокушати? Я життям своїм пожертвував заради цих записників! Я вбивав заради цих записників!

— Я знаю, — відповідає Піт. — І, оскільки ви такий прихильник, ось вам на десерт: в останній книзі Джиммі знову зустрічається з Андреа Стоун. Як вам таке?

Очі вовка розкриваються на всю широчінь.

— Андреа? Зустрічаються? Як? Що сталося?

За подібних обставин питання це звучить більш ніж дивно, але воно поставлено щиро. Чесно. Піт розуміє, що вигадана Андреа, перше кохання Джиммі, для цієї людини істота реальна, на відміну від сестри Піта. Для Червоних Губ у всьому світі немає нікого більш реального, ніж Джиммі Ґолд, Андреа Стоун, містер Мікерен, П’єр Ретоні (так само відомий як Автоторговець Апокаліпсису) і всі інші. Це справжній показник глибокого божевілля, але це також говорить і про те, що Піт теж божевільний, бо він добре розуміє, що відчуває цей псих. Занадто добре. Він теж загорівся таким самим збудженням, таким самим дивуванням, коли Джиммі випадково побачив Андреа в Грант-парку під час чиказьких заворушень 1968 року. Тоді в нього навіть сльози навернулися на очі. Такі сльози, розуміє Піт — так, навіть зараз, особливо зараз, коли від цього залежить їхнє життя, — знаменують глибинну силу уяви. Це вона змусила тисячі людей ридати, коли стало відомо, що Чарльз Діккенс помер від інсульту. Це через неї таємний шанувальник клав троянди на могилу Едгара Аллана По кожного 19 січня, у день народження По. Це через неї Піт ненавидітиме цього чоловіка, навіть якби той не цілився пістолетом у тремтячий, незахищений живіт його сестри. Червоні Губи відняли життя у великого письменника, і за що? За те, що Ротстайн наважився піти за своїм персонажем у напрямку, який не сподобався Червоним Губам? Так. Його штовхнула на це сила власної віри, віри в те, що твір якимось чином цінніший за самого автора.

Повільно, зважено Піт хитає головою.

— Усе це в записниках. «Утікач піднімає прапор» займає з них шістнадцять. Ви могли б прочитати цей роман у них, але від мене ви нічого про нього не дізнаєтесь.

Піт посміхається.

— Жодних спойлерів.

— Записники мої, ти, покидьку! Мої!

— Вони перетворяться на попіл, якщо ви не відпустите сестру.

— Піте, я навіть іти не можу! — виє Тіна.

Піт змушує себе не подивитися на неї, він дивиться тільки на Червоні Губи. Тільки на вовка.

— Як вас звати? Мені здається, я маю право знати ваше ім’я.

Червоні Губи знизує плечима, ніби йому вже все одно.

— Морріс Белламі.

— Киньте пістолет, містере Белламі. Штовхніть ногою під піч. Як тільки ви це зробите, я закрию запальничку. Я розв’яжу сестру, і ми підемо. Вам вистачить часу забрати записники і сховатися. Усе, що я хочу, це відвести Тіну додому й викликати допомогу мамі.

— І я повинен тобі довіряти? — усміхається Червоні Губи.

Пітер опускає запальничку нижче.

— Або ви повірите мені, або побачите, як горять записники. Вирішуйте скоріше. Я не знаю, коли тато востаннє заповнював цю штуку.

Краєм ока Піт щось помічає. Якийсь рух на сходах. Подивитися туди він не наважується. Якщо він це зробить, туди подивиться й Червоні Губи. «А він уже майже у мене на гачку», — думає Піт.

Схоже, так і є. Рука з пістолетом повільно опускається. На мить на обличчі Червоних Губ чітко проступає його вік. Він навіть здається зовсім немічним. Але потім він піднімає пістолет і знову направляє його на Тіну.

— Я не вб’ю її. — Він каже тоном генерала, який щойно прийняв доленосне стратегічне рішення. — Для початку. Я лише прострелю їй одну ногу. Щоб ти почув, як вона кричить. Якщо ти запалиш записники після цього, я прострелю їй другу ногу. Потім вистрелю в живіт. Вона помре, але в неї буде повно часу, щоб зненавидіти тебе, якщо вона ще те…

Ліворуч від Морріса лунає подвійний ляпанець. Це туфлі Піта впали поруч зі сходами. Наступної секунди Морріс, палець якого лежить на спусковому гачку, розвертається і стріляє в тому напрямку. Пістолет у нього невеликий, але в замкнутому просторі підвалу постріл звучить оглушливо. Піт мимоволі здригається, і запальничка вислизає у нього з пальців.

— Ні! — кричить Морріс, відвертаючись від Ходжеса, хоча Ходжес збігає по сходах настільки стрімко, що насилу зберігає рівновагу. Піт перед Моррісом як на долоні. Морріс піднімає на нього пістолет, але, перш ніж він встигає вистрілити, Тіна смикається вперед на своїй прив’язі і б’є його в задню частину ноги здоровою ступнею. Куля пролітає між шиєю і плечем Піта.

Тим часом вогонь стрімко розповзається по записних книжках.

Ходжес накидається на Морріса й хапає його за руку з пістолетом, не даючи вистрілити. Ходжес важчий і в кращій формі, але Морріс Белламі наділений силою божевільного. Вони танцюють, як п’яна пара, по підвалу. Ходжес тримає праве зап’ястя Морріса так, що маленький автоматичний пістолет дивиться у стелю, а Морріс лівою рукою хапається нігтями за обличчя Ходжеса, намагаючись видряпати очі.

Пітер оббігає палаючі записники — пальне, що затекло у глиб купи, уже запалало — і хапає Морріса зі спини. Морріс повертає голову, шкіриться і клацає на нього зубами. Очі його шалено обертаються.

— Руку! Тримай його руку! — кричить Ходжес. Вони всі разом, спотикаючись, перемістилися під сходи. Обличчя Ходжеса поцятковане кривавими подряпинами, місцями шкіра звисає зі щік клаптями. — Тримай її, поки він не здер з мене шкуру живцем!

Піт хапає ліву руку Белламі. За спиною у нього кричить Тіна. Ходжес двічі б’є кулаком в обличчя Белламі — важкі, поршневі удари. Це добиває його: обличчя Морріса стає млявим, ноги підкошуються. Тіна продовжує волати, у підвалі стає світліше.

— Дах, Піті! Дах займається!

Морріс стоїть на колінах, голова звісилась, з підборіддя, губ і зламаного носа рясно тече кров. Ходжес бере його праве зап’ястя і прокручує. Лунає тріск, зап’ястя ламається, і маленький автоматичний пістолет летить на підлогу. Ходжес встигає подумати, що все скінчено, перш ніж падлюка потужним рухом знизу вгору б’є Ходжеса цілою рукою прямо по ядрах і наповнює його живіт рідким болем. Морріс кидається між його розставлених ніг, поки Ходжес задихається й хапається за пульсуючу промежину.

— Піті, Піті, стеля!

Піт гадає, Белламі кинеться за пістолетом, але той про нього зовсім забув. Його мета — записники. Зараз вони вже перетворилися на справжнє багаття: палітурки закручуються, коричневі сторінки вистрілюють іскрами, які підпалили кілька клаптиків звисаючого шмаття. Полум’я починає підійматися по них, гублячи вогняні серпантини. Один із них падає на голову Тіни, і до запаху паленого паперу і клоччя додається запах паленого волосся. Скрикнувши від болю, вона мотає головою і скидає з себе палаючий клаптик.

Піт кидається до неї, по дорозі відфутболивши маленький автоматичний пістолет у глиб підвалу. Він прибиває вогники на її тліючому волоссі, після чого починає боротися з вузлами.

— Ні! — відчайдушно виє Морріс, але не Пітові. Він падає навколішки перед записниками, як релігійний фанатик перед палаючим вівтарем. Він тиче у вогонь руки, намагаючись розкидати купу. Від цього вгору здіймається новий стовп іскор. — Ні, ні, ні, ні!

Ходжес хоче підбігти до Пітера і його сестри, але в нього виходить тільки незграбна п’яна хода. Біль із промежини розтікається по ногах, розслабляючи м’язи, над зміцненням яких він так наполегливо працював. Проте він береться за один із вузлів на помаранчевому електричному дроті. Він знову шкодує, що не захопив ножа, але перерізати цей провід було б не так просто. Погань товста.