— Доктор Бланкард сказав, що почалось усе із нападу сильного кашлю, який спричинив утруднення дихання і який вони ніяк не могли зняти, а потім Радиславу стало геть погано, відкрились кровотечі у шлунково-кишковому тракті, лімфатичних вузлах черевної порожнини, і за півтори години він помер… Це все, що знаю.
— Це не проста смерть! — не вгавала українка. — Невже ти не бачиш, Марселю? Це все не просто так! Пошкодження бортового самописця, дивна поведінка Жерара Пеллеріна, і… — вона згадала, що не розповідала Марселю про виявлену в записі розмов неув’язку, та затихла, урвавши речення на півслові, — …й от тепер Радислав!
— Діано, я думаю, ти перебільшуєш, — обережно промовив француз. — Я говорив із доктором Бланкардом, натякаючи, що йому слід розглянути різні причини смерті Радислава. Бланкард пообіцяв провести детальну експертизу, але зазначив, що не вірить у те, що смерть пілота могли зумовити якісь зовнішні фактори, — чоловік хотів додати, що в поведінці Пеллеріна немає нічого дивного, все можна пояснити, але, пам’ятаючи, як жорстко повівся з Діаною диспетчер, вирішив даремно не роздражнювати жінку.
— Марселю, зателефонуй до поліції! Нехай припруть Пеллеріна до стінки і дізнаються, хто блукав летовищем на ранок після катастрофи. Я впевнена, що ця людина виведе нас на тих, кому була вигідна смерть Радислава.
Марсель Лакруа прокашлявся:
— Слухай, я розумію: ти схвильована і розчарована через смерть Радислава, та зараз ти заганяєшся. Не знаю, як це працює у вас в Україні, але у Франції ти не можеш набрати поліцію і попросити, щоб вони приперли когось до стінки. Потрібні факти, потрібні реальні докази, а не голослівні припущення. Я бачив тіло Радислава; воно не зрешечене кулями і не покремсане півметровим ножем. Діано, я зможу звернутись до поліції лише тоді, коли доктор Бланкард скаже, що для цього є підстави.
Діана сердито замотала головою, не усвідомлюючи, що Марсель її не бачить.
— Я думаю, що запис розмови в кабіні змінено, — різко випалила вона. — Можливо, не повністю, але я впевнена, що його змінено таким чином, щоб приховати реальну причину катастрофи.
Чоловік раптом збагнув, що розмова не має сенсу. На його думку, українка цілковито віддалилась від реального світу, оточивши себе химерними вигадками. Вона сплітала факти із власними емоціями і затаєними обрáзами, втративши здатність об’єктивно сприймати й аналізувати дійсність. Запис сфальсифіковано? Ким? Коли? Задля чого? Марсель з гіркотою усвідомив, що розчарувався в Діані.
— Доведи це, — із сумом у голосі сказав він.
— Я доведу, — твердо відказала Діана. — От побачиш, що доведу, — і розірвала зв’язок, ізпересердя жбурнувши мобілку на сидіння сусіднього крісла.
Вона не сіла на рейс BA 326 до Франції. Після смерті Радислава Ротка їй було нічого робити в Парижі. Відтепер доля рейсу 1419 вирішуватиметься за межами столиці Франції.
За чверть до шостої за гринвічським часом Діані зателефонував Анатолій Рева, певно, хотів довідатись, чому вона не прийшла на призначену зустріч. Діані лестило, що президент концерну «Аронов» так переймається її відсутністю, але, клянучи себе за слабкодухість, не відповіла. Обманювати Діана не хотіла, а пояснити, чому посеред тижня вона опинилась в головному аеропорті британської столиці, не змогла б.
Того вечора рейсів до Києва більше не було. Найближчий літак відлітав завтра о 9:40 ранку — рейс BA 882 «British Airways», що прибував до України о 14:55 за київським часом. За 156 євро Діана придбала квиток, розуміючи, що вибору немає і доведеться ночувати в Терміналі 5 аеропорту Хітроу. Вона знала, що в терміналі є готель, але грошей на нього не мала, тому перебивалась ніч, скрючившись у кріслі в залі очікування.
Наступного ранку, втомлена, лиха і невиспана, із занімілою від тривалого сидіння в незручній позі спиною, — але при цьому рішуче налаштована йти до кінця, — вона поверталась до України.
20 лютого 2013, 16:39 (UTC +2) Київ
Ще в Борисполі, щойно літак із Лондона опинився на смузі, Діана зателефонувала Олексію Рудику, своєму хрещеному і давньому батьковому товаришеві, який разом із Родіоном Столяром працював над розробленням «сорокчетвірки». Вона коротко розповіла про несподівану смерть Ротка, після чого, не вдаючись у подробиці, домовилася про зустріч. Олексій сказав, що чекатиме її.
Дорогою додому Діана зателефонувала Гені, зізналася, що прилетіла до України, однак попросила один додатковий день посидіти з дітьми. Геннадій погодився. Заскочивши у квартиру, Діана поспіхом прийняла душ, захопила потрібні папери, викликала інше таксі та поїхала до хрещеного.
За півгодини старий авіатор відчинив перед захеканою і розхристаною похресницею двері своєї квартири у висотному цегляному будинку неподалік станції метро «Кловська».
Олексій Рудик, відчутно постарілий від часу смерті Родіона Столяра, радо зустрів Діану. Він почав розпитувати про Гену, чи не помирились вони, потім поцікавився хлопчаками і, зрештою, запропонував похресниці повечеряти, від чого вона відмовилась і відразу перейшла до справи. Діана повідомила, що потребує консультації щодо катастрофи «ААРОНа 44» у Франції. Її усунуто, тому вона не хотіла обговорювати подробиці телефоном. Олексій Рудик, посерйознішавши, кивнув. Попри те, що давно вийшов на пенсію, чоловік залишався в курсі найважливіших подій, що відбувались у концерні.
Діана виклала перед хрещеним батьком три аркуші формату А4. На перших двох вона роздрукувала намальовані в AutoCAD’і схеми, на третьому — стенограму розмови пілотів рейсу 1419. Після чого поступово, крок за кроком розгортаючи перед батьковим товаришем хід своїх роздумів, розповіла про неув’язки між швидкістю та висотою лайнера.
Олексій Рудик, короткозоро примружившись, довго дивився на Діанині діаграми, зрештою, погодився з усім.
— Щось у цьому є… — похмуро відзначив він. — А чому тебе відсторонили?
— Як таке може бути? — Діана вдала, що не почула запитання хрещеного.
— Ніяк, — знизав плечима Олексій, утретє пробігаючи очима стенограму.
— Ну, як так?.. У чомусь же має бути причина!
Старий чоловік потер пальцями лоба й узявся розказувати:
— Я знаю… знав Радислава дев’ять років. Прекрасний льотчик! Пілот від Бога. Він не міг садовити машину у сніговий буран на вогку смугу довжиною менше за три кілометри зі швидкістю 300 км/год. Та що я мелю! Навіть якби смуга простягалась на чотири кілометри і була сухою, наче земля в пустелі, Ротко ніколи не йшов би на посадку з таким перевищенням швидкості. Те саме стосується другого припущення — висоти. Радислав тисячі разів садовив літаки всіх форм і розмірів, йому не треба дивитись на альтиметр, щоб розуміти, що летить зависоко, приземлиться задалеко і, відповідно, розіб’ється, не встигнувши зупинити літак до кінця смуги, — покректавши, потерши долонею зморщене підборіддя, Олексій додав: — Не міг… просто не міг.
— Але ж запис…
— Дивись сюди, Діано, — Олексій Рудик нахилився до схеми. — У чотири хвилини й чотирнадцять секунд командир дає команду вивести турбіни на повну потужність — злітний режим. Припустимо (на якусь мить уяви себе на місці пілота), що Радислав заходить на посадку зі швидкістю 300 км/год. І раптом він бачить снігоочисник, — хрещений скинув голову. — На дідька йому витискати повний газ, коли він і так мчить із захмарною, як для такої малої висоти, швидкістю?! За швидкості 300 км/год достатньо легенько потягнути штурвал на себе, і «44-й» рвоне в небеса так стрімко, що пасажирів розплескає по сидіннях, наче холодець.
Діана слухала, киваючи головою після кожного речення.
— Зайдемо з іншого боку, — продовжив Олексій: — Радислав наближається до смуги з нормальною швидкістю, але значно вище від глісади. Він пролітає кромку на висоті двадцяти восьми метрів (висоті десятиповерхового будинку!), хоч з невідомих причин не зважає на це, і тут — помічає снігоочисник. Знову ж: для чого витискати тягу на максимум? Для чого рвати штурвал на себе? «ААРОН 44» і так на висоті двадцяти метрів! Достатньо потримати штурвал, не даючи змоги лайнеру опуститися нижче. Якби за таких умов Ротко дав повний газ і задер носа, літак уникнув би зіткнення, навіть якби посеред смуги стояла Ейфелева вежа!