За рогом є підвальчик під назвою «Чорна діра». Та й справді то чорна діра: необізнаний легко заблукає у підземних лабіринтах Покинутого міста, щоб неочікувано отямитись у дванадцятій галактиці на ринку рабів.

При дверях тієï «Чорноï діри» стоïть триметровий чотирирукий аросець, він склав на могутніх грудях всі своï чотири руки і дивився на навколишніх з презирством. Та коли ми з Тавасом підійшли, аросець виструнчився, ніби був військовим. І хоч ми і прийшли у цивільному одязі, аросець з повагою пропустив нас, у слід тихо попросив:

— Там ваші два калтокійці, заберіть ïх, бо ще з півгодини і вони усе тут рознесуть…

Тавас кахикнув, я зітхнула, могла б почервоніти, почервоніла б.

Ми спустились до підвалу, ніби пірнули у наркотичний, густий, непроглядний дим, почули дзенькіт розбитого скла, гуркіт і крики. Я зрозуміла — запізнились — бійка уже розпочалась. Аросець прогримів по сходах мимо нас, лаючись і причитаючи: «Ну от… я ж… а вони дурні, щось про продаж казали, зовсім здуріли, калтокійця від туриста відрізнити не можуть… я ж казав… Зробіть щось з тими навіженими!!!»

Остання фраза до нас. Тавас стрибнув донизу. А мені було лінь сьогодні битись, сам впорається. Я спокійно йшла по сходах, нікого не зачіпала, та якийсь п'янючий здоровань з великими м'язами і вухами вирішив зі мною познайомитись: спустила його по сходах, стрибнула вниз і вперіщила нахабному вуханю по голові стільцем.

Гел і Нейл гастролювали в парі: один білошкірий і білокосий, другий смаглявий з чорним як смола, довгим волоссям, два струнких юнака двометрового зросту, гарні, досконалі, і настільки п'яні, що по одинці на ногах не трималися. Тавас і охоронець-аросець за півхвилини розкидали всіх бажаючих вбити моïх братів. Я відбивалась тільки від тих, хто простягав руки виключно до мне. Тавас підхопив Гела і Нейла і пішов до виходу. Аросець-охоронець і я прикрили його відхід. Гел і Нейл спробували вирватись з могутніх чотирьох рук Таваса, та той так гаркнув на них, що вони затихли.

Тавас не випустив з рук тих двох, поки не дійшов до нашого корабля. Поряд з бортом Джарека стояв бак з водою, туди Тавас і повкидав моïх братів. Якась огрядна тітонька у спецодязі працівника космодрому побачила те дійство і запричитала: «Та що ж ви робите?! Такий великий… За що ви мучите тих дітей, вони такі молоденькі, такі маленькі проти вас!..»

Тавас подивився неï з обуренням:

— Ця сволота?! Діти?! Понапиваються, людей б'ють!!!

Тітонька щезла, ніби розчинилась у сутінках.

А я побачила, що вода у баці потемніла, якщо у Нейла крові немає, тоді це Гел отримав якесь поранення:

— Тавас, повиймай ïх, Гела хтось ще й підрізав…

— От чорт, — Тавас і сам помітив забарвлення води, похапав обидвох за одяг і витягнув. Нейл не любить води, почав відбиватись, Тавас для порядку знову штовхнув його до баку. А Гел, здається, прийшов до тями.

Через годину хлопці трохи протверезіли. Сиділи на канапі, у кораблі, у приміщенні головноï рубки, загорнувшись у теплі ковдри. Отримали від Таваса прочухана і мовчали: дійсно діти… Кровотеча у Гела зупинилась, та рана від ножа на його спині так само погано загоювалась, як і ті поранення, які він отримав, коли на нього завалився будинок на Катоваррі.

Я сіла у зручне крісло пілота і почала слизьку розмову:

— Нейл, ти мусиш потрапити до работорговців…

— Чому? — запитав він, відчуваючи, що завдання не настільки складне, як принизливе.

— Тебе продадуть до гарему меолі.

— Ти здуріла?..

— А інакше туди не потрапити. Мене ж вигнали.

Гел слухав мовчки. Тавас тільки головою хитнув, я знаю, що і йому моя ідея не сподобалась. Та і я згідна — не для моïх братів таке завдання, занадто сильне почуття власноï гідності, не дивлячись на ïх вибрикеньки.

Я продовжила, хоча почуття провини перед Нейлом нарощувалось з кожним словом:

— Я знаю одну шановну пані, яка настільки обережна, що продає рабів тільки на Іноті, і тільки до гарему меолі, мені про це Туïта розповіла, під страшним секретом… У тієï пані договір з упорядником гарему.

— Мілено, я нізащо не піду на таке! — Нейл підхопився на ноги, почав ходити з кутка в куток рубки, — якщо так потрібно, я полечу туди з якоюсь іншою легендою, та тільки не до гарему, наприклад, у команді тих торговців, чи як турист…

— Необхідно аби ти потрапив до палацу, — терпляче пояснювала я, — як торговця тебе туди ніхто не пустить, бо ти на Іноті будеш істота безправна і безголоса… Як пірат ти взагалі з корабля не вийдеш, та і тітонька Жоа надто обережна, щоб узяти до команди людину, подібну до представників стародавнього народу, а от продати — це вже інша річ.

Обурений Нейл сів, обхопив голову руками, застогнав:

— Відішли туди Ріу…

— Куди? — розсердилась я, — до гарему?!

— Ну, тоді Джарка.

— Джарк зайнятий… Тавас не підійде. Ще кандидатури?

— І що, на всьому калтокійскому флоті крім мене нема кого до гарему продати?!

— Є… Але впораєшся з цим завданням тільки ти…

— Невже це так необхідно, а якщо розвідка перестрахувалась, якщо там немає ніякоï лабораторіï і всі ці чутки тільки чутки?

— У тому районі зникли два наших калтокійця, аджари… Це збіг обставин, чи чутки? Як тільки я прилетіла туди, хтось викрав доньку меолі… До речі, мусимо ïï знайти…

— А навіщо до палацу? — продовжував опиратися Нейл, — та викрадена принцеса зараз поза межами палацу, як і ті лабораторіï, і наших аджарів у гарем не продавали.

— Маю підозру, що у палаці є той, хто щось знає або сам усе організовує, - терпляче пояснювала я.

Нейл знову застогнав… я знала, він погодиться — бо нічого іншого придумати я не можу, тим більше, тітонька Жоа ремонтує свій корабель недалеко звідси на планеті Ріотаок, а звідти вона летить на Іноту. Тавас зітхнув і попросив Джарека, аби той розрахував для Летоса курс на Ріотаок.

Тоді несподівано заговорив Гел:

— Це не для Нейла… Полечу я.

Ми втрьох: я, Тавас і Нейл, заклякли від здивування. Тавас обізвався перший:

— Ти зовсім дурний? Ти ледь ходиш, а знаєш, на що схожа твоя спина? У тебе запаморочення після того вибуху! Чи може останні мізки повилітали? З чого ти взяв, що той упорядник гарему такий неперебірливий у виборі товару, і купить для своєï повелительки такого задохлика, як ти?

— Купить…

Я тихо запитала:

— Ти впевнений?

— Ні…

— У нас немає часу на поразки…

— Я впораюсь… Я ж не воювати там буду. Воювати ви будете, якщо інформація підтвердиться.

— Може ти і правий… — погодилась я.

Замість мене запитав обурений Тавас:

— Ти хоч можеш пояснити мені, чому тебе туди тягне?

— Може, мені подобається Аята…

Ми з Тавасом здивувались, Нейл зітхнув з полегшанням.

* * *

Летос здійснив посадку на планеті Ріотаок, у передмісті Пріт. На цій планеті постійно живуть декілька сотень колоністів і тимчасово перебувають тисячі археологів: як студентів, так і ïх учителів. Тут завжди можна зустріти декілька десятків видатних вчених і знайти нелегальних копачів. Тут розкопували стародавні міста цивілізаціï, щезнувшоï за один день, подія ця відбулась мільйон років назад. В один день осередки тієï цивілізаціï були знищені і спалені вибухами, не залишилось ні переможців, ні переможених.

У той страшний день і ми були тут…

Малий космодром займав чотири кілометри. Це був найненадійніший і дуже небезпечний космодром. Археологи ним не користувались. Вони переважно наймали для своïх експедицій катери і заправляли ïх паливом у сусідній планетарній системі на тедролі КуН. Тому старий космодром став місцем заправки і ремонту для піратів і чорних археологів, іноді сюди залітали торговці чи колекціонери, частіше контрабандисти.

Брат поцілував мене у щоку і пішов.

Курява, каміння, будинки схожі на бараки, сірі вікна, фрагменти старих кораблів, залишки гравітаційноï машини, вже років сто розібраноï. І Гел в звичайному одязі, який носить зараз молодь Пайри: білий светр, широкі і короткі, трохи нижче колін, штани, спортивне взуття з штучних матеріалів, на плечах яскравий рюкзак з книжками і ще якимось шматтям.