Вона очима ладна мене вбити.

— Ні, але не було потреби робити з неї чортову Супержінку.

— Вона не носить трусики поверх джинсів, — знаю, що так говорити — помилка, але з вуст уже вилетіло, окрім того, я випив три келихи шампанського й не дуже твердо відчуваю ногами ґрунт.

— Ти, мабуть, маєш до холери близькі стосунки з її трусиками, — Веріті сочиться сарказмом, руки схрещені на грудях.

Відступаю, бо вона тут як моя гостя, і я здогадуюся, що слухати, як твій новий хлопець так палко вихваляє іншу жінку, може бути певною мірою надокучливо.

— Ну, я прошу мене пробачити, окей? Але ти помиляєшся, ми з Лорі насправді лише друзі. І ніколи не були чимось більшим за це. Даю слово.

Вона ще не готова змінити гнів на милість.

— А що то було за лайно про сліди?

— Це була метафора.

— Ти сказав, що вона дивовижна.

Оглядаюся, чи немає в коридорі ще когось, потім притискаю Веріті до стіни.

— Ти дивовижніша.

Її руки обвиваються навколо мене, впиваються мені в зад. Вона не жартує, ця Веріті.

— Не забувай про це.

Я цілую її, якщо це лише спроба закінчити цю розмову й не дати їй розвиватися в тому напрямку, куди вона вже пішла. У відповідь вона кусає мене за губу та починає витягати мою сорочку зі штанів.

— Джек добре зробив, що виступив від імені Сари.

Я всміхаюся до Оскара, хоча слова його пролунали не просто так.

— Так, правда.

Ми відпочиваємо в нашому номері, щоб освіжитися за цей короткий проміжок-затишшя між весільним сніданком і вечірнім прийомом.

Гадаю, «освіжитися» — мало бути ввічливим терміном для сексу, але ми з Оскаром зайняті зараз іншим.

Відколи почалися промови, він дуже напружений, і я відчайдушно намагаюся знайти спосіб розрядити ситуацію, тому що ми маємо запам’ятати цей день назавжди, і то з правильних причин.

— А де вже знову Сара? — Оскар хмуриться й постукує себе по носі, ніби намагаючись пригадати деталі її відсутності. Мабуть, це тому, що я не дуже багато надала тих деталей — погана спроба зменшити брехню.

— Повернулася в Бат, — мій голос свідомо рівний, я відвертаюся, бо щоки палають.

Не хочу сперечатися, тож шукаю, що б могло відволікти нас, і знаходжу подарункову коробку на великому каміні. Усе в нашому весільному люксі розкішне: від розміру заглибленої ванни до ліжка під балдахіном, яке має навіть сходинку, бо воно таке, як у принцеси на горошині.

— Що це? — читаю вголос картку на подарунку. — «Щасливій парі з любов’ю й вдячністю від Анжели та всієї весільної команди. Сподіваємося, ви проведете тут день, коли здійсняться всі ваші мрії». — повертаюся до Оскара. — О, як мило, правда?

Він киває, коли я сідаю в одне з крісел біля вікна та розв’язую стрічки.

— Ходи, подивишся? — питаю, намагаючись випросити в нього очима все інше: «Будь ласка, не допитуйся про Сару. Будь ласка, не перебільшуй з аналізом Джекової промови. Будь ласка, сконцентруймося на тому, що важливе сьогодні, — на нас двох».

Він кілька секунд дивиться в мої очі, потім його вираз пом’якшується, Оскар підходить і стає біля мене навколішки.

— То відкривай.

Я легенько проводжу рукою по його блискучому синяво-чорному волоссю, усміхаюся.

— Гаразд.

Усередині, за папером та серветками, ми знаходимо витончену різдвяну ялинкову кулю ручної роботи, на ній вигравіювані наші імена та дата весілля.

— Хіба вона не дивовижна? — Я проковтую клубок у горлі, дбайливо повертаю її до коробки.

— Ти заслуговуєш на дивовижу, — каже він, цілуючи мої пальці.

Потім видихає:

— Ти щаслива, Лорі?

Я здивована його тихим запитанням. Він ніколи не питав мене про це раніше.

— Хіба тобі треба про це навіть питати?

— Тільки раз, — раптово він стає надзвичайно серйозним.

Затамовую подих і дивлюся в його очі. Розумію, що наш шлюб залежить від моєї відповіді на це запитання.

— Я неймовірно щаслива бути твоєю дружиною, Оскаре. Я дякую своїм щасливим зіркам, що ти з’явився в моєму житті.

Він дивиться на мене, мовчазний і неможливо вродливий, його очі говорять мені, що є речі, про які він хотів би казати, але цього не буде, бо сьогодні — день нашого весілля. Він встає та підіймає мене.

— А я дякую моїм зіркам за тебе.

Він повільно й глибоко цілує мене, його рука обіймає мене за талію, інша тримає за підборіддя, я дозволяю собі розтанути, розчинитися в ньому. Сподіваюся й молюся, що ми завжди зможемо знайти одне одного — отак, як знайшли в Таїланді, як знаходимо вночі в ліжку. Кохання до нього відрізняється від усього, що було в моєму житті, ясне й просте, однозначне. Я лину до нього, до думки про нас двох на порозі пляжної хатинки. Оскар не зізнається, куди ми поїдемо на медовий місяць, але я сподіваюся всім моїм серцем, яким принесені шлюбні обітниці, що це буде Таїланд.

Ми стоїмо перед вишукано прикрашеною ялинкою, яку вже поставили в наш люкс, і я вішаю нашу кульку на одну з порожніх гілочок. Оскар так близько, поруч зі мною, його теплі вуста торкаються моєї шиї, ми дивимося, як кулька обертається і ловить світло.

— Джек має рацію, — шепоче він, — я — щасливий скотиняка.