Її спроби прорватися всередину вже залишили на автівці масний слід. Від крику розбризкалася слина, велика пляма розповзлася лише в кількох дюймах від обличчя малої, що безжурно куняла. Вуличні вогні відкидали зловісну тінь на маленьке заспане обличчя. Від смердючого дихання Фламінго запітніло скло, а пурпурові нігті, розмазуючи туман, залишили на ньому розводи з відбитків пальців та помади. Мало того, оскільки Койот ані на хвильку не зупинявся, відбиток густо наквацяних губ у розводах пальців проповз по всій довжині пасажирських вікон, як багряний гальмівний слід.

Койотові лячно було навіть уявити, яка зараза могла пристати до його авто, і весь шлях додому тільки й думав про те, від якого чудовиська врятувала його родину така начебто непомітна річ, як чисте скло. Койотиха все ще спала, коли він поклав койотинчисько поруч із нею, підіткнув тій ковдру, а сам, прихопивши пачку «Клінекс»[89], повернувся до автівки. Під пильним оком Вола й Лами, що як сиділи під ліхтарем на веранді, так, здавалося, і не зрушили з місця, він узявся до своєї темної справи. Роздивитися бруд у пітьмі було важкенько, та кожного разу, як Койот проводив серветкою по склу, на ній залишалася темно-багряна пляма. Навшпиньках він прокрався в дім за свіжою порцією того, чим можна відтирати бруд. Поплював і знов заходився терти скло, мішаючи, таким чином, слину Фламінго зі своєю, свою ДНК з її. На світанку на веранді з’явилася дружина, вдягнена у банний халат, із чашкою кави в руках і спитала, що то він робить. Із сусідньої веранди Віл з Ламою дивилися на неї з ніжністю, з якою хижак дивиться на свою здобич.

«А як тобі здається, що я роблю? — тявкнув у відповідь Койот доволі роздратовано, бо хоч як крути, а він, не складаючи рук, працював цілу ніч, і, не відволікаючись від свого заняття, додав, — мию цю грьобану тачку!»

«Клінексом?» — уїдливо спитала дружина. Дійсно, все узбіччя навколо було скрізь заслано пожмаканими серветками, і вона, як була у банному халаті, почала їх збирати. «І памперсами?!» Дійсно, поміж серветок деінде виднілися ще й одноразові дитячі підгузки, на кожному з яких жевріла темно-багряна пляма. На білому тлі ті плями виглядали чи то як синці від засосу, чи то відхарки від сухоти, чи то ознаки невиліковного раку крові, який можна підхопити лише статевим шляхом.

Цілісіньку ніч Койот лише те й робив, що плювався, аж поки в роті не пересохло. Від возюкання по склу назад-уперед він якщо й відчував свій лікоть, то лише як тупий ниючий біль. У горлі дерло, наче він піску об’ївся.

Доки Черепаха й Морж іще не виповзли зі своїми стільцями на партію-другу звичного доміно у промінні ранкового сонечка, Койот устиг похапцем прийняти душ і зібратися на роботу. «Де ж справедливість, — нарікав він на сусідів, — коли все, хай чого вони торкаються, вилазить мені боком». І в голові його почали визрівати плани помсти.

Наступної ночі, дочекавшись поки мала закуняє, Койот їхав уже не безцільно, а маючи певну мету: зустріти Фламінго. Побачивши її, він трохи скинув швидкість і притиснувся до самого узбіччя, а в слушний час, перехилившись, прочинив пасажирське віконце. Фламінго клюнула на наживку і потрусила поряд з автівкою, питаючи: «А ти часом не коп?»

Койот посміхнувся й відказав: «А чи я схожий на копа?» Тепер він навмисно повз упритул до бордюру, тим самим змушуючи Фламінго вихляти між дорогою, паркометрами та пожежними гідрантами, аби триматися на рівні з автівкою.

У своєму віці Койот мав би летіти по дорозі життя на верхній позначці спідометра, натомість — він ледве повз. На роботі він був рабом погодинної платні, яку одержував за те, що нав’язував покупцям у супермаркетах нові товари: плямовивідники, мило з дезодорантом, йогурти, вмовляючи тих скуштувати чи бодай нюхнути новинку. Сьогодні він сам був покупцем. Саме він замовляв музику.

Фламінго, підтюпцем тримаючись біля автівки, прохекала: «Хочеш, я навчу тебе кільком сексуальним тех-нікам». Останнє слово вона розбила на два, тож воно чулося начебто «тихо…нікому». При цьому вона кинула на нього погляд, який змусив Койота перевести свій на те місце, де палець із обручкою лежав на кермі. «Десять баксів, — простогнала Фламінго, — і твоя пані буде верещати так, що всі сусіди вирішать, ніби ти її лупцюєш».

«П’ять баксів», — відрубав Койот.

«Татку, освіта нині дорого коштує. Десять, — не погодилася Фламінго, трусячи перукою та розчісуючи пасма своїми загребущими, мов граблі, багряними нігтями. — Те, чого я тебе навчу, може врятувати твій шлюб». Послухати Фламінго, то трах із нею був аж ніяк не звичайнісіньким адюльтером, а довгостроковою інвестицією в освіту, а саме: як найкраще догодити дружині. «Нап’ялити» Фламінго в жодному разі не означатиме подружню невірність, а навпаки — дружній лікнеп, що даруватиме матері його малючки дещо набагато цінніше за повну шафу хутряних шуб або шухляду, доверху засипану діамантовими обручками.

«Дай-но мені підрахувати банк», — помізкувавши, мовив Койот. Якось примудряючись кермувати самими колінками, він перегнувся через пасажирське сидіння та відчинив бардачок, у якому тримав дрібні гроші на оплату паркування. Все ще тримаючи Фламінго на гачку, Койот почав вивуджувати з бардачка численні нікелі та дайми і складати їх охайними стосиками на сидіння коло себе. Він лічив їх уголос, час від часу збиваючись та починаючи знов, піднімаючи напругу очікування, з одного боку, та гаячи робочий час Фламінго — з другого. Поки він, цент до центу, доїхав до десяти доларів, він змусив Фламінго пробігти підтюпцем не мало не багато аж вісім кварталів, і це на високих підборах.

От чого Койот ніяк не міг уторопати, це чому за секс, на відміну від гамбургера, так складно платити: та ж сама Фламінго намагалася здерти з Койота ще три бакси на презерватив і вибачила їх лише тоді, коли він знов почав відраховувати їх по одному центу.

Фламінго розташувалася таким чином, що її штучна перука колихалася десь між Койотовим пузом і кермом. Сам Койот зовсім не був певен, що «блоу джоб» якось збагатить його у сексуальному плані, як коханця, та, як перший крок, спротиву воно не викликало. Тим паче що його аж розпирало від утіхи, що у напівтемряві він таки не додав їй цілих тридцять сім центів.

Утім, насолодитися таємними радощами сповна йому не вдалося, бо він і незчувся, як його «горішки» немов стиснув могутній волохатий кулак, який, не випускаючи їх, одразу ж тицьнув його туди, звідки ріс його корінь. Стегна аж підкинули його, немов того песика, з яким бавляться на собачому майданчику. І саме тоді, коли нічого не залишалось, окрім виплеснутися назовні та зняти напруження, мала` прокинулася й одразу наробила у нові спортивні штанцята. Тому кінчати йому довелося під її вереск і запах щойно забруднених штанців.

Утім, Фламінго мала рацію. Спускаючи їй у дзьоб, Койот значно зміцнив узи свого шлюбу. Одначе зовсім не тому, що чогось новенького навчився. Ні, іронія полягала в тому, що хай як це жахливо, а ніколи Койот не любив свою маленьку родину більше, ніж після того, як витяг свою «гідність» з рота Фламінго. Щойно його кінець упав, кров, що його напувала, миттю припливла до серця, наповнюючи його до стану просто кам’яної ерекції. Ще до того, як до нього повернулася «дихалка», ще коли він стягував кондом зі знесиленого кінця та крутив ручку, опускаючи віконце, Койот уже палко бажав лиш одного: признатися дружині… як же він обожнює її. Ще за мить, коли він жбурляв замаслену вологу гумку геть на вулицю, Койотиха вже здавалася йому найчарівнішою та найшляхетнішою жінкою на землі. Він на таку досконалість не заслуговував — про себе вирішив він.

Дорогою він намагався не замислюватися над тим, як вміст ось такої гумки, котру щойно викинув у придорожню канаву, свого часу перетворився на його обожнювану манюню. Так само не замислювався Койот і над тим, що і Фламінго колись була для когось пухнастим клубочком радості. Для нього, як і для багатьох інших, вона була те, що зветься «вірняк», і не хотілося зайвими роздумами руйнувати те, що й так добре. Та понад усе він побоювався дивитися в люстерко заднього огляду, бо йому ввижалося, що мала не спить, а дивиться назад на дорогу. Так він кружляв години дві, але коли скермував автівку додому, то відчував себе Одисеєм, який повертався до Пенелопи після двадцяти років морських мандрів.