Каннібал

Осьо він. Ось, як збирається вчинити капітан «Червоних». Він, весь такий, каже:

— Слухайте!

Він у відчаї, бо команди досі обирають гравців. Бо всіх нормальних спортсменів уже порозбирали, тож капітан каже:

— У нас є пропозиція!

Склавши руки на грудях, капітан «Червоних» кричить:

— Ми заберемо педика… чотириокого… та мексикоса — якщо ви заберете Каннібала.

Фіз-ра майже скінчилася, тому «Сині» довго перемовляються і скрекочуть носками чешок по підлозі спортивного залу. Тоді їх капітан кричить у відповідь:

— Ми заберемо педика, чотириокого, мексикоса, єврея, каліку та задрота разом із відсталим — якщо ви заберете Каннібала.

Бо в цій школі бали з громадської активності видають тоді, коли ти правильно відповідаєш на питання «Чи залучаєте ви до спілкування соціальних ізгоїв?».

А коли видаються бали за спортивні досягнення, то постає питання «Як часто ви утискаєте права людей з особливими потребами?».

І саме через це капітан «Червоних» кричить:

— Ми накинемо вам сто очок.

Зачувши це, капітан «Синіх» кричить у відповідь:

— А ми вам — мільйон!

Каннібал, такий, гадає, що він весь із себе крутий, він просто роздивляється свої нігті, посміхається, потім нюхає ті нігті, наче не розуміє, що тримає обидві команди в заручниках. Відбувається щось на кшталт аукціону, на якому продають рабів, тільки навпаки. І всім відомо, про що він згадує. Бо Марша Сендерс[76] дещо всім розповіла. Бо Каннібал згадує один фільм, який уже розпався на окремі кадри в його голові, один старезний чорно-білий фільм, що він його побачив по кабельному телебаченню і в якому безжальні офіціантки жбурляли клієнтам печеню з картоплею в якійсь придорожній корчмі. Бо Каннібал згадує, як вони лускали бульби з жувальної гумки, оті офіціантки. Вони жували жуйки й водночас волали: «Дай-но мені бійню на пательні, і нехай кров тече за ножем». Вони волали: «Дай-но мені порцію першої пані з нервовою запіканкою».

Ви ж самі розумієте, що то було в сиву давнину, бо тоді по корчмах варені яйця називалися «Адам і Єва на плоту». А «Перша пані» означала порцію свинячих реберець, через якусь там історію з Біблії. А страва, яка називалася просто «Єва» — то яблучний пиріг, через легенду про змію. Бо в наші часи всі позабували про Райський сад, окрім Пета Робертсона[77]. У цих краях, коли капітан бейсбольної команди розповідає, як він з’їв кудлатий бургер, то він має на увазі, що зжер кошлатий пиріжок, він говорить про те, як обслинив сині вафлі[78].

Бо в дівчаток теж є своя їжа, наприклад коли вони кажуть, що в Марши Сендерс з’явилася хлібина в печі, то мають на увазі, що в неї ніяк не починаються оті червоні дні в календарі.

Взагалі-то, більшість своїх знань про секс Каннібал почерпнув з каналу «Плейбой»[79], де дівчата ніколи не всідалися на ватяну коняку[80], тож коли дітлахи шепочуть про поїдання бородатих мідій або поглинання м’ясних вареників, то він розуміє, що вони мають на увазі оті забави, в які дівчата-кроленята гралися зі своїми подружками, — так само змії вихають тремтливими язиками на «Енімал пленет»[81], коли принюхуються до чогось, що збираються вкусити.

Бо Каннібал був бачив розвороти в журналах. Знаєте, оті, на яких колишня міс Америка посьорбує з пухнастого кухлика. Оті непристойні картинки, з яких усі дізналися, що вона — затята любителька бородатих молюсків, бо на тому розвороті були лише дві дівчини й жодної сосиски чи там лисого кефірного стрільця, аби справити традиційне весілля. Бо саме так інколи вчиняють дівчатка, коли їм дуже кортить пригостити когось своїм проміжним десертом.

Каннібалу ніхто й ніколи не пояснював, що до чого, тому він уже нагострився пірнати по самі помідори в желейну дірочку Марши Сендерс. Бо його татко, старий містер Каннібал, лише зрідка поглядав канал «Плейбой», а місіс Каннібал дивилася виключно «Клуб 700», тож їх синочок швидко розкумекав, що секс і християнство мають багато спільного. Бо коли ти вмикаєш кабельне телебачення, то розумієш, що сюжет той самий. Ти налаштовуєш канал і бачиш майже гарну дівчину, яка майже грає на тлі майже правдоподібних декорацій, і Каннібал знає, що в кінці кожної історії дівчини торкнеться янгол. Або янгол, або ж їй на обличчя бризне щедра порція підливи з ненароджених діточок.

Завдяки цьому Каннібал уже почав бавитися зі своїм ковбасним списом, коли одного дня, на занятті з американського суспільствознавства, його помічає Марша Сендерс. І як би Каннібал не намагався цього приховати, його шкірою бігають мурахи завбільшки з горошок на дівчачій сукні, бо він пригадує балачки безжальних офіціанток, які вони вели крізь маленьке віконце. Так само католики стають у чергу в церквах, аби вести брудні балачки крізь свої маленькі віконця.

І як би там вони не називалися, а від брудних балачок у Каннібала завжди тече слинка. Від цих йому ввижаються вусаті кренделі, оті м’ясні завіси, про які говорять дітлахи за ланчем, а насправді мають на увазі суфле під назвою «Верблюжі пальці».

Коли в середній школі тобі виставляють бали за командний дух, то питання постає так: «Ти береш участь у демонстраціях, ти вболіваєш на футболі?» А коли дітлахи жартують про Каннібала, то говорять про той випадок, коли Марша Сендерс навчалася в старших класах і вже майже закінчила школу. Бо в неї були такі, типу, великі губи й запалі щоки, тому Марша завжди мала такий вигляд, наче запхала чим глибше собі до рота товсту сардельку. Саме тому Марша Сендерс була дуже ласим шматком. Усі вважали її гарячою штучкою, тим паче що школа була така маленька. Тож коли на четвертому уроці в Сендерс було «вікно», її відправили допомагати вчителю на американське суспільствознавство, і вона підійшла до Каннібала. Бо він був лише в сьомому класі, і вона знала, що він ніколи їй не відмовить, бо такі хлопці геть схиблені на втраті цнотливості. Тож Марша, вся така, каже:

— Тобі до вподоби моє волосся, так?

Вона закидає голову, її волосся лягає на інше плече, наче перука зі спагеті, а Марша продовжує:

— Такого довгого в мене ще не було.

Вона вимовляє це так, що фраза здається сороміцькою, проте всі фрази здаються сороміцькими, якщо вихоплюються з рота привабливої дівчини. І через те, що Каннібал узагалі не тямить, що до чого, він погоджується перестріти Маршу Сендерс у неї вдома, бо містер і місіс Сендерс поїхали на озеро на всі вихідні. І вона просить його про це лише тому, що її хлопець, капітан усіх можливих спортивних команд, не хоче дихати крізь її протигаз. Осьо вона, ця Марша Сендерс, просто туточки стоїть і каже:

— То ти хочеш мене спробувати чи ні, малий?

Каннібал і гадки не має, до чого вона веде, тож відповідає:

— Ага.

А тоді вона каже йому приходити до неї додому в суботу, як посутеніє, і постукати в двері з чорного ходу, бо ж їй треба дбати про свою репутацію. А тоді Марша Сендерс каже, що він може стати її таємним хлопцем, і Каннібал не вагається ані секунди.

Бо в середній школі імені Джефферсона бали з громадського обов’язку залежать від відповіді на питання «А ти помив руки після того, як запустив шоколадного човника?». І через те, що в половині випадків Каннібал і сам не розуміє, про що думає, то суботнього вечора він вирушає на побачення, і Марша Сендерс згортає ковдри на королівському водяному ліжку своїх батьків. Тоді вона розкладає на водяному ліжку пару великих рушників і каже Каннібалу класти голову точно посередині. Вона каже йому не знімати одяг, але Каннібал сподівається, що до цього дійде пізніше, бо вона розстібає свої джинси, тоді вішає їх на спинку стільця, і через те, що він так витріщається на її трусики, вона велить йому заплющити очі. Каннібал тільки вдає, що не підглядає, і тому він бачить, як вона стає на коліна на оббите бильце з одного боку водяного ліжка, а тоді він бачить, чому та штука називається гаманом із шинкою. А тоді він ні чорта не бачить, оскільки Марша перекидає ногу через його обличчя й сідає навпочіпки, поки кімната не перетворюється на суцільне тако[82] з рибою, яке затуляє собою всі інші видовища, окрім підводного відлуння голосу Марші Сендерс, яка розповідає йому, що робити далі.