— Та що ж, — каже козак, — так мені суджено! Як розійшовся дим та дух; смерть знов приступила:

— Ну, — каже, — покурив, тепер я вас обох постинаю!

— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак. — Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!

— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.

Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!..

Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

— А що ж воно, добре? — пита смерть.

— Та як кому! — каже козак.

— Ану, дай спробувати! — просить смерть.

— На, милостива пані!

Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!

— Цур же йому, — каже, — яке погане! Ще поганіше, ніж той дим. І як се ти таке паскудство вживаєш? !

— Отак, як бачиш! — каже козак. — Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, — Бог його зна! Мушу терпіти...

— А! — каже смерть. — Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай іще п’ятдесят літ!

От таким чином і визволилися козаки бід наглої смерті.

__________________

СОЛДАТСЬКА ЗАГАДКА

Російська народна казка

Ішли собі солдати та й спинилися у бабусі старенької відпочити. Попросили вони пити-їсти, а стара й відповідає:

— Дітоньки, чим же ж я вас пригощатиму? У мене нічого немає!

А у неї в печі був зварений півень, — у горщику, сковорідкою накритий. Солдати про це швиденько пронюхали, один із них — трохи шахраюватий був! — вийшов надвір, розворушив віз із снопами, повернувся до хати та й каже:

— Чуєш, бабусю! А глянь-но, скотина ж у тебе хліб їсть.

Стара надвір, а солдати тим часом зазирнули в піч, витягли з горщика півня, на його місце поклали туди личак, а півня в торбину заховали. Прийшла стара:

—Дітоньки, любенькі! Чи не ви це скотину у двір пустили? За віщо ж, дітоньки, мені таку пакость зробили? Не треба, любенькі!

Солдати мовчали-мовчали, а потім знову попросили:

— Бабусю, дай же нам поїсти!

— Візьміть, дітоньки, квасу й хлібця, та й вистачить з вас!

І закортіло старій похвалитися, що в дурні їх пошила, та й загадала їм загадку:

— Ось ви, дітоньки, люди бувалі, усього по світах бачили, скажіть-но мені: нині в Пенському, Чєрєпенському, під Сковорідним, чи живий-здоровий Курухан Куруханович?

— Ні, бабусю!

— А хто ж, дітоньки, замість нього?

— Так Липан Липанович.

— А де ж Курухан Куруханович?

—А його у Торбин-місто перевели, бабусю!

Після цього пішли собі солдати. А тут і син з поля повертається, просить поїсти у старої, а вона йому:

— Ходи-но, синку! Були в мене солдати та просили їсти, а я їм, дитинко, загадала загадочку про півня, що в мене в печі; так вони відгадати не змогли

— А яку ж, матінко, ти їм загадочку загадала?

— А ось яку: у Пенському, Черепенському, під Сковорідним чи живий-здоровий Курухан Куруханович? А вони й не відгадали! «Ні, кажуть, бабусю!» — «Та де ж він, рідненькі?» — «Та у Торбин-місто його перевели». А про те й не знають, що у мене в горщику є’

Зазирнула, а півень, виявляється, полетів: тільки личак витягла.

— Ой, лишенько, дитинко, обдурили мене, кляті’

— Ось так, матінко! Солдата не обдуриш, він — людина бувала!

__________

МУДРІ ВІДПОВІДІ

Російська народна казка

Служив солдат у полку аж двадцять п’ять років, а царя й не бачив. Прийшов додому, стали його питати про царя, а він і не знає, що його й казати. Та й почали докоряти йому родичі і знайомі:

— Бачиш, — кажуть, — двадцять п’ять років прослужив, а царя в очі й не бачив!

Дошкулило це солдатові, зібрався, та й пішов на царя подивитися. Прийшов у палац. Цар питає:

— Чого тобі?

— Так і так, ваша царська величність, служив я тобі й Богу аж двадцять п’ять літ, а тебе і в очі не бачив; ось прийшов подивитись!

— Ну, дивись.

Солдат тричі обійшов навколо царя, роздивляючись. Цар питає.

— Чи ж хороший я?

— Хороший, — відповідає солдат.

— Ну, то скажи мені, служивий, чи високо небо від землі?

— Аж так високо, що як там стукне, то тут чутно.

— А чи широка земля?

— Ось там сонце сходить, а там сідає — оце така широка!

— А чи глибока земля?

— От був у мене дід, помер дев’яноста років, закопали в землю, відтоді він вдома не бував; певно, що глибока!

Потім відправив цар солдата в тюрму та й сказав йому:

— Тримайсь, служба! Я пошлю до тебе тридцятеро гусей, щоб зумів у кожного гусака по пір’їні висмикнути!

— Добре!

Покликав цар тридцять багатих купців та й загадав їм ті ж загадки, що й солдатові загадував; вони думали, думали, не змогли відповідь дати, і звелів їх цар посадити за те в тюрму. Питається у них солдат:

— Купці-молодці, а вас же за що сюди?

— Та ось, бачиш, цар нас допитував: чи далеко небо від землі, і наскільки земля широка, і наскільки вона глибока, а ми — люди темні, не змогли відповіді дати.

— Як дасте мені кожний по тисячі карбованців — я вам всю правду скажу.

— Будь такий ласкавий, брате, навчи.

Узяв з кожного солдат по тисячі та й навчив, як відгадати царські загадки.

Ось днів через два покликав цар до себе і купців, і солдата; загадав купцям ті ж самі загадки, ось вони відповіли на всі — так він і відпустив їх по своїх місцях.

— Ну, служба, чи зумів ти по пір’їні висмикнути?

—Зумів, ваша царська величність, та ще й по золотій!

— А чи далеко ж тобі додому?

— Звідси не видно — певно, що далеко!

—Ось тобі тисяча карбованців; іди собі з Богом! Повернувся солдат додому та й зажив собі вільно, в достатку.

___________________