Учні знайомляться зі Scrum, чи eduScrum, як називає свій підхід Вейнандс, у перший же день занять. Перш за все вони розбиваються на команди – причому багатофункціональні. Учні оцінюють самих себе в різноманітних категоріях – від хоробрості до любові до математики, від урахування почуттів інших до націленості на мету. Потім їм кажуть сформувати багатофункціональні команди, що матимуть усі вміння та навички, потрібні для засвоєння матеріалу. За словами Вейнандса, це вчить їх чогось не менш важливого, ніж хімія, – співпрацювати з людьми, які мають інші таланти, ніж вони, та високо їх цінувати.

Тіму Янсену сімнадцять. Це його останній рік у школі. Він використовує Scrum уже три роки й збирається вступати до університету, де планує вивчати хімію. Тім схожий на типового заучку. «Я можу вчитися швидше за інших, – каже він. – Але працюючи разом із кимось, ви стаєте кращим. Пояснюючи матеріал іншим, я краще засвоюю його сам». Він повертається до Ґудіт Шварц, яка сидить через стіл від нього. «Вона знає, що може спитати в мене щось із предмета. А я можу спитати її щодо організації. Їй вдається зводити все докупи краще за мене».

Ґудіт зовсім не схожа на нього: струнка, приваблива білявка. «Так ти більше дізнаєшся про своїх однокласників, розумієш, кому що краще вдається».

«Scrum допомагає відлюдькам налагоджувати зв’язок із рештою класу, – долучається до розмови її також гарненька та стильна подружка Манека Бовенс. – Іноді ти обираєш команду, а іноді обирають тебе. Ти дізнаєшся, що вони кращі за тебе в деяких якостях».

Таке навчання, за словами Вейнандса, є частиною ідеї зробити несвідомі вміння та навички свідомими. У житті важливі далеко не лише ті вміння, що можна перевірити на іспиті. Якщо допомогти учням визначати й цінувати різні чесноти самих себе та інших, у них розвиваються навички ХХІ століття. Засвоїти їх потрібно кожному.

Після розбиття на команди учнів вчать оцінювати виконану роботу не в годинах чи днях, а в балах. Тоді вони зможуть оцінювати кожну частину матеріалу, який потрібно засвоїти, за допомогою порівняльного вимірювання, властивого послідовності Фібоначчі, граючи в планувальний покер. Віллі пояснює ідею балів доволі просто. «Забудьте всі способи вимірювання, про які вам розповідали. Абсолютних оцінок не існує. Якщо я важу п’ятдесят балів, – каже він, вказуючи на тоненьку школярку, – то скільки важиш ти?»

– Гм, сорок? – припускає вона.

– Дякую, звісно, але думаю, що десь близько двадцяти.

Наприкінці кожної серії уроків команди проводять ретроспективу, питаючи себе: «Що пройшло добре?», «Що могло пройти краще?», «Як команда може покращити свою роботу?»

Такий акцент на командах, каже Вейнандс, іноді дивує батьків. Він розповідає про одну матір, яка зателефонувала йому та сказала, що її донька вже виконала всю роботу. То навіщо ж їй тягти за собою всіх інших?

– Я відповів, що дівчина повинна мати сміливість сказати іншим працювати наполегливіше. Вона так і зробила, і результати тестів пішли вгору. Тепер її матір зателефонувала вже щоб подякувати мені. Учні мають навчитись не лише працювати самі, але й працювати разом.

Енергія в класах Ашраму просто зашкалює, і це відбивається на результатах. У голландській системі шкільної освіти оцінки успішності йдуть від 1 до 10, причому найнижчою задовільною вважається 5,5. На заняттях Віллі найнижчою оцінкою є 7. І учні відповідають цьому стандарту. За останній рік, каже Вейнандс, результати тестів покращились більш ніж на 10 відсотків.

Віллі дізнався про Scrum від свого зятя – працівника великої технологічної компанії в Нідерландах, що використовує цю систему. Віллі працює вчителем уже близько сорока років і каже, що саме це він шукав увесь час: підхід, який вчить дітей самоосвіти, цінності вмінь та навичок, не лише їхніх власних, але й інших людей. А крім того, отримувати в процесі роботи задоволення.

Важливо сказати, що Scrum рідко довгий час залишається однією з багатьох прийнятих систем – він створений для панування. У голландських школах, наприклад, eduScrum не залежить від однієї особи, навіть такого видатного вчителя, як Вейнандс.

Можливо, він і почався з Віллі, який переконав кількох своїх колег, учителів хімії в Ашрамі, його спробувати, але тепер він росте далі. За підтримки ділової спільноти сьогодні в Нідерландах діє спеціальна фундація eduScrum, де готують учителів та розповідають школам про переваги цієї системи. Співробітники цього фонду підготували вже сімдесятьох чотирьох учителів – з усіх предметів для дванадцяти шкіл. Причому надалі вони планують зростання, готуючи по шістдесят учителів для п’ятнадцяти шкіл щороку. Через п’ять років це означатиме ще 300 вчителів і 75 шкіл. Непоганий початок.

Я зустрівся з кількома вчителями з усієї країни, і вони говорили мені, що це нова система Монтессорі. Вони вважають її рухом уперед.

І це відбувається не лише в Нідерландах. В Аризоні є приватна школа для дітей бідних сільських індіанців, де також використовується Scrum. Його починають вивчати в кількох університетах. У Гарвардській школі бізнесу створили новий клас під назвою «Інноваційна лабораторія», де всі заняття побудовані навколо команд. І, як сказав мені професор цієї школи Гіротака Такеучі, коли навчаєш команди, робити це треба саме за допомогою Scrum.

Відвідуючи голландський Ашрам-коледж, я спілкувався з деякими тамтешніми учнями. Коли я запропонував їм ставити питання, руку підняв один хлопчик.

«Аж не віриться, що ви розробили це для комп’ютерного програмного забезпечення, – сказав він. – Це здається ідеальною розробкою для середньої школи».

Я дивився на цього хлопця й відчував, як у мене зволожились очі. Пізніше я дізнався, що раніше він був ледь не аутистом. До появи Scrum він нічим не цікавився і тримався від усіх осторонь. Scrum відкрив йому шлях до розвитку, дозволив полюбити школу та стати кращою, більш повноцінною особистістю.

Багато років тому, коли я намагався виправити проблеми кількох комп’ютерних компаній, я не розумів, що створюю також щось, що зможе допомогти виправляти людські життя. Але вийшло саме так. І, мабуть, найяскравіше це виявилося в угандійських селах.

Бідність

Уганда є однією з найбідніших країн світу. Понад третина місцевого населення живе на менш ніж 1,25 долара на день. Переважна більшість угандійців мешкає в сільських районах, де бідність є суцільною, а люди борються за виживання, обробляючи невеликі земельні ділянки, які дістали у спадок. Багато із цих місць дуже віддалені – до найближчого містечка з ринком треба кілька днів іти пішки. Родинам складно відправляти дітей до школи, бо їхні руки потрібні для роботи по господарству. Особливо рано кидають навчання дівчата. Середня тривалість життя людей складає п’ятдесят три роки. Дитяча смертність на 5 відсотків перевищує народжуваність, а шість тисяч жінок щороку помирають від ускладнень вагітності. Життя землероба в Уганді аж ніяк не назвеш простим.

Але, на щастя, існує фонд Grameen, заснований однойменним банком лауреата Нобелівської премії Мухаммада Юнуса, який почав свою діяльність з мікрофінансування найбідніших мешканців Бангладеш. Робота цього фонду спрямована на допомогу біднякам усього світу вийти з бідності, причому за рахунок не подачок, а розвитку їхніх недооцінених сильних сторін. В Уганді було вирішено спробувати зробити це, надавши бідним людям можливість ділитися своїми знаннями та засвоювати нові.

Для цього фонд найняв на роботу приблизно 1200 мешканців бідних сільських районів, яких назвали «громадськими інформаційними працівниками». Раніше фонд уже розробив мобільні додатки для мікрофінансування та розрахунків і тепер вирішив надати цим працівникам не лише банківську інформацію, але й знання, які вони зможуть використовувати в повсякденному житті. У випадку Уганди це означало знання, придатні для ведення сільського господарства. Фонд забезпечив своїм представникам доступ до найкращих сільськогосподарських практик, роздавши їм смартфони та доносячи таким чином інформацію до населення.