Це не так уже й дивно, якщо замислитися. Зрештою, наші кузени шимпанзе також рідко миються та ніколи не міняють одяг. Не викликає в нас огиди і той факт, що свійські собаки та кішки не приймають душ або не міняють свої шубки щодня. Ми все одно їх пестимо, обіймаємо та цілуємо. Малі діти в суспільствах достатку часто також не люблять приймати душ, і на те, аби прищепити їм цю начебто привабливу звичку йдуть роки освіти та батьківського виховання. Усе це питання очікування.

Якщо щастя визначається очікуванням, тоді два стовпи нашого суспільства – мас-медіа та реклама – рано чи пізно можуть спустошити світові запаси задоволення. Якби ви були 18-річним підлітком у невеликому селі 5 тисяч років тому, то, мабуть, добре б про себе думали. Адже у вашому селі жило лише п’ятдесят інших чоловіків, більшість з яких були або старими, немічними та зморшкуватими, або ще малими дітлахами. Але якби ви були підлітком сьогодні, то, найпевніше, почувалися би бридким каченям. Навіть якби інші хлопці в школі були страшними, ви порівнювали би себе не з ними, а з кінозірками, спортсменами та супермоделями, яких постійно бачите по телевізору, у Фейсбуці та на величезних бігбордах.

44. Єгипетська революція 2011 року. Народ Єгипту повстав проти режиму Мубарака навіть попри те, що той забезпечив простим людям безпечніше та довше життя, ніж будь-який попередній режим в історії долини Нілу

Тому цілком можливо, що невдоволеність життям мешканців країн третього світу розпалюється не лише бідністю, хворобами, корупцією та політичними утисками, але й демонстрацією стандартів так званого першого світу. Пересічний єгиптянин мав значно менше шансів померти від голоду, чуми або насильства за Хосні Мубарака, ніж за Рамзеса II або Клеопатри. Насправді матеріальні умови більшості єгиптян ніколи ще не були такими добрими. Здавалося б, у 2011 році вони мали б танцювати на вулицях від радості, дякуючи Аллаху за свою щасливу долю. Замість того вони в гніві повстали, щоби скинути Мубарака. Річ у тім, що вони порівнювали себе не зі своїми предками за часів фараонів, а скоріше зі своїми сучасниками в Америці за часів Обами.

Як на те, навіть безсмертя може привести до невдоволеності. Припустімо, що наука запропонувала ліки проти усіх хвороб, ефективну антивікову терапію та відновлювальну методику, які дозволять людям залишатися вічно молодими. Скоріш за все, негайним результатом цього буде початок безпрецедентної епідемії гніву та болісного неспокою.

Ті, хто не зможе собі дозволити нове чудодійне лікування (а це переважна більшість людей), просто нестямитимуться від люті. Протягом усієї історії бідні та гнані втішали себе думкою, що хоча би смерть є безпристрасною, що багаті та сильні світу цього теж колись помруть. Бідняків точно не потішить думка, що їм доведеться померти, тоді як багаті залишаться молодими та гарними назавжди.

Але й крихітна меншість, яка зможе собі дозволити нове лікування, також не буде від цього в захваті. Вони теж непокоїтимуться. Хоча нова терапія й продовжуватиме життя та молодість, вона не воскрешатиме мертвих. Як жахливо думати, що я та мої рідні зможемо жити вічно, але тільки якщо не потрапимо під вантажівку або не загинемо від вибуху під час теракту! Потенційно безсмертні люди уникатимуть найменшого ризику, а муки втрати супутника життя, дитини чи близького друга за цих умов стануть просто нестерпними.

Хімічне щастя

Соціальні вчені роздають анкети суб’єктивного добробуту та корелюють результати з соціоекономічними чинниками, такими як багатство та політична свобода. Біологи використовують такі самі анкети, але корелюють відповіді, які дають їм люди, з біохімічними та генетичними чинниками. Так от, їхні відкриття є шокуючими.

Біологи наполягають, що наш психічний та емоційний світ управляється біохімічними механізмами, які сформовані мільйонами років еволюції. Як і всі інші психічні стани, наш суб’єктивний добробут не визначається зовнішніми параметрами, такими як заробітна плата, соціальні відносини чи політичні права. Скоріше він визначається складною системою нервів, нейронів, синапсів та різних біохімічних речовин, на кшталт серотоніну, допаміну та окситоцину.

Ніхто ще не став щасливим, вигравши в лотерею, купивши будинок, отримавши підвищення або навіть знайшовши справжнє кохання. Людей робить щасливими одна-єдина річ – приємні відчуття в організмі. Людина, яка тільки-но виграла в лотерею або знайшла нове кохання та стрибає від радості, насправді реагує не на гроші чи кохану людину. Вона реагує на різні гормони, що нуртують у її крові, а також на бурю електричних сигналів, що проскакують між різними частинами її мозку.

На жаль для всіх сподівань на створення раю на землі, наша внутрішня біохімічна система, здається, запрограмована на підтримку відносно постійних рівнів щастя. Природного добору для щастя як такого не існує – генетична лінія щасливого самітника зникне, оскільки наступному поколінню передаються гени пари турботливих батьків. Щастя та нещастя відіграють роль в еволюції лише до тієї міри, що вони заохочують або заважають виживанню та відтворенню. Мабуть, тому не дивно, що еволюція створює нас не надто нещасними, не надто щасливими. Це дозволяє нам насолоджуватися моментальним напливом приємних відчуттів, але вони ніколи не тривають вічно. Рано чи пізно вони згасають та поступаються місцем відчуттям неприємним.

Наприклад, еволюція забезпечила приємне відчуття як нагороду чоловікам, які поширюють свої гени, займаючись сексом із жінками. Якби секс не супроводжувався таким задоволенням, мало хто з чоловіків би ним переймався. У той же самий час еволюція забезпечила швидке згасання цих приємних відчуттів. Якби оргазми тривали вічно, щасливі чоловіки помирали би з голоду через відсутність інтересу до їжі й не турбувалися би про пошуки інших придатних до сексу жінок.

Деякі вчені порівнюють людську біохімію з системою кондиціювання повітря, що підтримує постійну температуру в спеку та люті морози. Зовнішні погодні умови можуть швидко змінюватись, але система кондиціювання завжди повертає температуру на заданий рівень.

Деякі такі системи налаштовують на двадцять п’ять градусів за Цельсієм. Інші виставляють на двадцять градусів. Системи кондиціювання людського щастя також відрізняються, залежно від людини. Деякі особи народжуються з життєрадісною біохімічною системою, що дозволяє їхньому настрою коливатися на рівні від шести до десяти за десятибальною шкалою, з часом зупиняючись на восьми. Така людина доволі щаслива, навіть якщо вона живе в непривітному великому місті, втрачає всі свої гроші під час обвалу фондового ринку та захворює на діабет. Іншим дістається похмура біохімія, що змушує настрій коливатися на рівні від трьох до семи та зупинятися на п’яти. Така нещаслива людина залишається пригніченою, навіть якщо вона насолоджується підтримкою дружньої громади, виграє мільйони в лотерею та є здоровою як спортсмен-олімпієць. По суті, навіть якби наш похмурий друг виграв 50 мільйонів доларів вранці, відкрив ліки одночасно проти СНІДу та раку в обід, помирив ізраїльтян з палестинцями у другій половині дня, а потім увечері возз’єднався з давно загубленою дитиною, яку не бачив уже багато років, – він усе одно не зміг би відчути щастя вище сьомого рівня. Його мозок просто не створений для радості, хай там що б сталося.

Згадайте на хвилинку ваших рідних та друзів. Ви явно знаєте кількох людей, які залишаються порівняно веселими, незалежно від того, що випадає на їхню долю. Але є серед них і такі, що завжди чимось незадоволені, які б дарунки світ не клав їм до ніг. Ми звикли вважати, що якби лише змогли змінити місце роботи, одружитися, закінчити написання цього роману, купити нову машину або погасити кредит, то були би на сьомому небі від щастя. Проте коли ми отримуємо бажане, то не почуваємось щасливішими. Купівля машин та написання романів не змінює нашу біохімію. Ненадовго вони можуть влаштувати їй колотнечу, але вона швидко повертається до свого заданого рівня.