Що могло би статись, якби серйозні дослідження спростували ці гіпотези? Якщо економічне зростання та самодостатність не роблять людей щасливішими, у чому ж тоді перевага капіталізму? А якщо виявиться, що піддані великих імперій загалом щасливіші за громадян незалежних держав і що, наприклад, алжирці були щасливішими за часів французького правління, ніж за часів власного? Що би це сказало про процес деколонізації та цінність національного самовизначення?

Усе це гіпотетичні можливості, бо досі історики уникали порушення таких запитань – не кажучи вже про відповіді на них. Вони дослідили історію майже з усіх точок зору – політики, суспільства, економіки, гендеру, захворювань, сексуальності, їжі, одягу, – але рідко зупинялися на питанні впливу цих аспектів на просте людське щастя.

Хоча мало хто вивчав довготривалу історію щастя, майже кожен учений та обиватель має туманне переконання щодо неї. Так, вважається, що людські можливості збільшувалися протягом усієї історії. Оскільки люди загалом використовували свої можливості для пом’якшення бід та здійснення намірів, з цього випливає, що ми повинні бути щасливішими за наших середньовічних предків, а вони мають бути щасливішими за мисливців-збирачів кам’яної доби.

Але такий прогресивний підхід переконує не всіх. Як ми вже бачили, нові здібності, моделі поведінки та навички не обов’язково ведуть до кращого життя. Коли люди навчились обробляти землю під час Сільськогосподарської революції, їхня колективна здатність формувати довкілля збільшилась, але багато людей стали більш чужими одне одному. Селянам доводилося працювати важче, ніж збирачам, щоб добути менш різноманітну та поживну їжу, причому вони були значно більш беззахисними перед хворобами та експлуатацією. Так само, поширення європейських імперій значно збільшило колективні можливості людства за рахунок циркуляції ідей, технологій та товарів, а також відкриття нових торговельних шляхів. Але це навряд чи було доброю новиною для мільйонів африканців, індіанців та австралійських аборигенів. Ураховуючи доведену схильність людей до неправильного використання можливостей, здається наївним вірити, що щасливішими людей робить більша кількість одягу та взуття.

Деякі опоненти цього погляду займають діаметрально протилежну позицію. Вони стверджують, що існує зворотна кореляція між людськими можливостями та щастям. На їхню думку, можливості розбещують. У міру того, як людство здобувало дедалі більше можливостей, формувався холодний механістичний світ, який не підходить для задоволення наших справжніх потреб. Еволюція пристосувала наш мозок та тіло до життя мисливців-збирачів. Перехід спершу до сільського господарства, а потім до промисловості прирік нас на неприродне життя, не здатне забезпечити повний прояв наших внутрішніх схильностей та інстинктів, а тому не може задовольнити наші найглибші прагнення. Ніщо в комфортабельному житті міського середнього класу не може зрівнятися з диким азартом та щирою радістю, які відчувала група мисливців-збирачів під час успішного полювання на мамонта. Відповідно, кожен новий винахід стає лише новим кілометром, що відділяє нас від Райського саду.

Але це романтичне наполягання на баченні темної тіні за кожним винаходом є так само догматичним, як і віра в невідворотність прогресу. Можливо, ми й відірвані від нашого внутрішнього мисливця-збирача, але не все так уже й погано. Наприклад, протягом останніх двох століть сучасна медицина зменшила дитячу смертність з 33 до менш ніж 5 %. Чи може хтось сумніватися, що це зробило величезний внесок до щастя не лише тих дітей, які інакше би померли, але й їхніх рідних?

Існує і проміжна, ще цікавіша позиція. До Наукової революції не було жодної чіткої кореляції між можливостями та щастям. Середньовічні селяни, можливо, дійсно жили гірше за своїх попередників мисливців-збирачів. Але в останні кілька століть люди навчилися використовувати свої здібності мудріше. Тільки одним прикладом є досягнення сучасної медицини. Серед інших безпрецедентних здобутків можна назвати різке зниження рівня насильства, практичне зникнення міжнародних війн та близька ліквідація масштабного голоду.

Втім, така точка зору теж є надмірним спрощенням. По-перше, її оптимістична оцінка ґрунтується на дуже невеликій вибірці років. Більшість людей почали насолоджуватися плодами сучасної медицини не раніше 1850 року, а різке зменшення рівня дитячої смертності є феноменом ХХ століття. Масовий голод продовжував убивати велику кількість людей до середини ХХ століття. За часів Великого стрибка вперед комуністичного Китаю в 1958–1961 роках від голоду померли приблизно від 10 до 50 мільйонів людей. Міжнародні війни стали рідкісними лише після 1945-го, переважно завдяки новій загрозі ядерного знищення. Отже, хоча останні кілька десятиліть і стали для людства безпрецедентною золотою добою, поки що не можна сказати: чи це докорінна зміна в ході історії, чи ефемерний поворот доброї долі. В оцінці сучасності дуже часто з’являється спокуса прийняти точку зору мешканця Заходу, представника середнього класу ХХІ століття. Але ми не повинні також забувати точки зору вельського шахтаря, китайського любителя опіуму або тасманійського аборигена ХІХ століття. Труганіні є не менш важливою, ніж Гомер Сімпсон.

По-друге, може виявитися, що навіть коротка золота доба останньої половини століття посіяла зерна майбутньої катастрофи. Протягом останніх кількох десятиліть ми порушували екологічну рівновагу нашої планети безліччю нових способів, що згодом цілком може мати жахливі наслідки. Багато ознак вказують на те, що в розгулі нерозважного споживання ми руйнуємо основи людського процвітання.

Нарешті, ми можемо вітати себе з безпрецедентними досягненнями сучасних людей розумних, лише якщо повністю ігноруватимемо долю всіх інших тварин. Велика кількість хвалених матеріальних благ, що захищають нас від хвороб та голоду, була накопичена за рахунок лабораторних мавп, дійних корів та інкубаторних курчат. Протягом останніх двох століть десятки мільярдів їх підпали під режим промислової експлуатації, жорстокість якого не має прецедентів в анналах планети Земля. Якщо ми визнаємо хоча б десяту частину того, про що заявляють захисники прав тварин, то сучасне промислове сільське господарство цілком може виявитись найбільшим злочином в історії. Отже, оцінюючи глобальне щастя, неправильно говорити про щастя лише представників вищого класу, європейців або чоловіків. Неправильно також, мабуть, брати до уваги лише щастя людей.

Обчислення щастя

Досі ми розглядали щастя переважно як продукт матеріальних чинників, таких як здоров’я, харчування та багатство. Якщо люди є багатшими та здоровішими, тоді вони повинні також бути щасливішими. Але чи дійсно все так очевидно? Філософи, священики та поети роздумували над природою щастя тисячоліттями, і багато хто дійшов висновку, що такий самий вплив на наше щастя, як і матеріальні умови, мають соціальні, етичні та духовні чинники. Люди в сучасних суспільствах достатку можуть дуже потерпати від відчуття відчуженості та безцільності, попри фінансове процвітання. Натомість наші менш заможні предки могли знаходити велику втіху в своїй громаді, релігії та єднанні з природою.

В останні десятиліття психологи та біологи прийняли виклик наукового вивчення того, що дійсно робить людей щасливими. Це гроші, родина, генетика чи, можливо, моральність? Першим кроком є визначити, що саме треба вимірювати. Загальноприйнятим визначенням щастя є «суб’єктивний добробут». Згідно з цієєю точкою зору, щастя є чимось, що я відчуваю всередині себе, відчуття або негайного задоволення, або довготривалої задоволеності тим, як минає моє життя. Якщо це щось, що відчувається всередині, то яким чином це можна виміряти ззовні? Мабуть, це можна зробити, просячи людей розповісти нам, як вони почуваються. Відповідно, психологи або біологи, які хочуть оцінити, наскільки щасливими почуваються люди, дають їм заповнювати спеціальні анкети, а потім опрацьовують отримані результати.