Це не означає, що європейці мають унікальний ген, що відповідає за науку, або що вони завжди домінуватимуть у вивченні фізики та біології. Свого часу іслам теж почався як прерогатива виключно арабів, але пізніше був перейнятий турками та персами. Так і сучасна наука почалась як європейська спеціалізація, але сьогодні поступово стає мультиетнічним підприємством.

Що ж створило міцний історичний зв’язок між сучасною наукою та європейським імперіалізмом? Технології були важливим чинником в ХІХ та ХХ століттях, але на початку сучасної ери мали обмежену важливість. Ключовим чинником стало те, що ботанік, який шукає рослини, та морський офіцер, який шукає місце для колонії, поділяли схожий світогляд. Як учений, так і завойовник почали з визнання свого невігластва – обоє сказали: «Я не знаю, що там є». Обоє почувалися змушеними піти та зробити нові відкриття. І обоє сподівалися, що здобуті таким чином нові знання зроблять їх володарями світу.

Європейський імперіалізм був зовсім не схожим на всі інші імперські проекти в історії. Адже попередні прихильники імперії зазвичай припускали, що вони вже повністю зрозуміли світ. Завоювання просто використовували та поширювали їхній погляд на світ. Візьмімо хоча б кілька прикладів. Араби не завойовували Єгипет, Іспанію чи Індію з метою відкрити щось, чого вони не знали. Римляни, монголи та ацтеки зажерливо підкорювали нові землі в пошуках влади та багатств, а не знань. Натомість європейські імперіалісти вирушали до далеких берегів у надії здобути не лише нові території, але й нові знання.

Джеймс Кук був не першим дослідником, який так думав. Так робили ще португальські та іспанські мореплавці ХV та ХVІ століть. Принц Генріх Мореплавець та Васко да Гама досліджували береги Африки, паралельно встановлюючи контроль над островами та бухтами. Христофор Колумб, щойно «відкрив» обидві Америки, одразу проголосив на нових землях суверенну владу короля Іспанії. Фернан Магеллан знайшов спосіб обійти навколо світу й одночасно заклав фундамент іспанського завоювання Філіппін.

З плином часу завоювання знань та завоювання територій переплелися ще щільніше. У ХVІІІ та ХІХ століттях майже всі важливі військові експедиції, що вирушали з Європи до далеких земель, мали на борту вчених, завданням яких були не військові дії, а наукові відкриття. Коли Наполеон вторгся в Єгипет у 1798 році, він узяв із собою 165 вчених. Серед іншого, вони започаткували зовсім нову дисципліну єгиптологію та зробили важливий внесок у вивчення релігії, лінгвістики та ботаніки.

У 1831 році Королівський флот відрядив корабель британських ВМС «Бігль» для складання мап узбережжя Південної Америки, Фолклендських островів та Галапагоських островів. Флот потребував цих знань, щоби краще підготуватися на випадок можливої війни. Капітан корабля, який сам був ученим-любителем, вирішив долучити до експедиції фахівця для вивчення геологічних формувань, які вони зустрінуть дорогою. Після того, як кілька професійних геологів відхилили його запрошення, капітан запропонував цю роботу 22-річному випускникові Кембриджу Чарльзу Дарвіну. Дарвін збирався стати парафіяльним священиком англіканської церкви, але значно більше цікавився геологією та природничими науками, ніж Біблією. Він ухопився за цю можливість, а решта вже є історією. Капітан проводив свій час в експедиції, малюючи військові мапи, тоді як Дарвін збирав емпіричні дані та формулював ідеї, які згодом втілилися в теорію еволюції.

20 липня 1969 року Ніл Армстронг та Базз Олдрін висадилися на поверхні Місяця. Протягом довгого часу перед цією експедицією астронавти космічного корабля «Аполлон-11» тренувались у далекій, схожій на Місяць, пустелі на заході Сполучених Штатів. Та земля є рідною для кількох громад індіанців, й існує оповідка (або легенда), що описує зустріч астронавтів з одним із місцевих мешканців.

Якось під час тренування астронавти зустріли старого американського індіанця. Чоловік запитав їх, що вони роблять у пустелі. Вони відповіли, що є членами дослідної експедиції, яка невдовзі вирушить для вивчення Місяця. Коли старий це почув, то трохи помовчав, а потім запитав астронавтів, чи не могли б вони зробити йому послугу.

– Чого ж ви хочете? – спитали вони.

– Ну, – сказав старий, – люди мого племені вірять, що на Місяці мешкають святі духи. Я хотів спитати, чи не могли би ви передати їм важливе послання від мого народу.

– Яке послання? – спитали астронавти.

Чоловік щось промимрив мовою свого племені, а потім просив астронавтів повторювати це знову та знову, поки вони не запам’ятали все правильно.

– Що це означає? – спитали астронавти.

– О, я не можу вам сказати. Це – таємниця, знати яку дозволено лише нашому племені та місячним духам.

Повернувшись на базу, астронавти довго шукали, поки не знайшли людину, яка знала мову цього племені, а тоді попросили її перекласти таємне послання. Після того як вони повторили те, що запам’ятали, перекладач почав нестримно реготати. Коли ж він заспокоївся, астронавти спитали в нього, що це означало. Той пояснив, що речення, яке вони ретельно запам’ятали, перекладалося так: «Не вірте жодному слову цих людей. Вони прийшли, щоби вкрасти ваші землі».

Порожні мапи

Сучасний менталітет «досліджуй та завойовуй» чудово ілюструється вдосконаленням мап світу. Багато культур складали мапи ще задовго до сучасної ери. Зрозуміло, що ніхто з них насправді не знав про весь світ. Жодна афроазійська культура не знали про Америку, а жодна американська культура не знала про Афро-Азію. Але невідомі території просто не позначалися на мапі або населялись вигаданими монстрами та дивами. При цьому мапи не мали порожніх місць. Вони створювали враження знайомства з усім світом.

Протягом ХV та ХVІ століть європейці почали малювати мапи світу з багатьма порожніми місцями, що було однією з ознак розвитку наукового світогляду, а також європейського імперського поступу. Порожні мапи стали психологічним та ідеологічним проривом, чітким визнанням, що європейці не знали про великі частини світу.

Надзвичайно важливий переламний момент настав у 1492 році, коли Христофор Колумб відплив на захід від Іспанії, шукаючи новий маршрут до Східної Азії. Колумб все ще вірив у старі «повні» мапи світу. Використовуючи їх, він вирахував, що Японія має розташовуватися приблизно за 7 тисяч кілометрів на захід від Іспанії. Насправді ж, Східну Азію відділяє від Іспанії понад 20 тисяч кілометрів та цілий невідомий тоді континент. 12 жовтня 1492 року, приблизно о 2:00 ранку, експедиція Колумба зіткнулася з цим невідомим континентом. Хуан Родрігес Бермейо, спостерігач на щоглі каравели «Пінта», помітив острів, який ми сьогодні називаємо Багами, та закричав: «Земля! Земля!»

36. Європейська мапа світу від 1459 року. Ця мапа повна деталей, навіть там, де зображує частини світу, що були зовсім незнайомі тогочасним європейцям, на кшталт південної частини Африки

Колумб вірив, що досяг невеликого острова поблизу узбережжя Східної Азії. Він назвав народ, який знайшов там, «індіанцями», бо думав, що знаходиться в Індії (сьогодні ми називаємо ці землі Ост-Індією або індонезійським архіпелагом). Колумб не хотів визнавати цю помилку до кінця свого життя. Думка про те, що він відкрив абсолютно невідомий раніше континент, для нього та багатьох із його покоління була немислимою. Тисячі років не лише найвидатніші мислителі та вчені, але й непогрішиме Святе Письмо розповідали лише про Європу, Африку та Азію. Чи могли вони всі помилятися? Чи могла Біблія випустити з уваги половину світу? Це було так, неначе дорогою до Місяця в 1969 році «Аполлон-11» врізався би в до того часу не відомий нікому місяць, що обертався навколо Землі, який примудрилися дивом не виявити жодні попередні спостереження. У своїй відмові визнати невігластво Колумб залишався середньовічною людиною. Він був глибоко переконаний, що знає весь світ, і навіть таке важливе відкриття не могло переконати його в іншому.