Глобальний центр сили перемістився до Європи лише між 1750 та 1850 роками, коли європейці завдали ганебної поразки азійцям у низці війн та завоювали великі частини Азії. До 1900 року європейці вже неподільно контролювали світову економіку та більшість територій. У 1950 році Західна Європа та Сполучені Штати Америки разом становили понад половину світового виробництва, тоді як частка Китаю зменшилася до нещасних 5 %.[88] Під європейською егідою з’явилися новий глобальний порядок та глобальна культура. Сьогодні всі люди, навіть якщо зазвичай вони не готові це визнати, є європейцями за одягом, думками та смаками. Вони можуть бути пристрасними антиєвропейцями за своєю риторикою, але майже всі на планеті дивляться на політику, медицину, війну та економіку з європейської точки зору та слухають музику в європейському стилі зі словами європейськими мовами. Навіть китайська економіка, яка сьогодні швидко розвивається та невдовзі може повернути собі світову першість, побудована на європейській моделі виробництва й фінансування.

Яким же чином люди з цієї невеличкої частини Євразії примудрилися вийти за межі віддаленого куточка земної кулі та завоювати весь світ? Дуже часто за це вихваляють переважно європейських учених. Безумовно, що з 1850 року домінування Європи, великою мірою, спиралося на військово-промислово-науковий комплекс та технологічні дива. Усі успішні пізньосучасні імперії культивували наукові дослідження в надії на рясний урожай технологічних інновацій, а багато вчених більшість свого часу присвячували роботі над зброєю, ліками та машинами для своїх імперських володарів. Серед європейських солдатів перед лицем африканських ворогів була популярна така приказка: «Хай там як, ми маємо кулемети, а вони – ні». Не менш важливими були й цивільні технології. Консерви дозволяли прогодувати солдатів, залізниці та пароплави – перевозити солдатів та їхнє спорядження, a новий арсенал медикаментів – лікувати солдатів, матросів та залізничників. Ці логістичні новинки відіграли в європейському завоюванні Африки, мабуть, ще суттєвішу роль, аніж кулемети.

Але до 1850 року, повторюся, ситуація була іншою. Військово-промислово-науковий комплекс лише тільки починав розвиватися, технологічні плоди Наукової революції ще поки не дозріли, а технологічний розрив між європейськими, азійськими та африканськими державами був доволі незначним. У 1770 році Джеймс Кук, звісно, мав значно кращі технології, ніж австралійські аборигени, але їх мали також і китайці з османцями. Чому ж тоді Австралію досліджував та колонізував капітан Джеймс Кук, а не капітан Ван Чжен Се або капітан Хусейн-паша? Ще цікавіше, якщо в 1770 році європейці не мали суттєвих технологічних переваг над мусульманами, індійцями та китайцями, як тоді вони примудрилися в наступному столітті досягти такого відриву від решти світу?

Чому військово-промислово-науковий комплекс стрімко розвивався саме в Європі, а не, скажімо, в Індії? Коли Британія зробила стрибок уперед, чому за нею швидко послідували Франція, Німеччина та Сполучені Штати, тоді як Китай лишився далеко позаду? Коли відрив індустріальних держав від не індустріальних став очевидним економічним та політичним чинником, чому Росія, Італія та Австрія змогли його надолужити, а Персія, Єгипет та Османська імперія провалилися? Зрештою, технології першої індустріальної хвилі були відносно простими. Невже китайцям або османцям було так важко розробити парові двигуни, налагодити виробництво кулеметів та прокласти залізниці?

Перша у світі комерційна залізниця відкрилася для бізнесу в 1830 році у Британії. До 1850 року західні країни були розкреслені вже майже 40 тисячами кілометрів залізниць – але в Азії, Африці та Латинській Америці разом було лише 4 тисячі кілометрів шляхів. У 1880 році Захід пишався понад 350 тисячами кілометрів залізних доріг, тоді як у решті світу нараховувалося лише 35 тисяч кілометрів колій (причому більшість із них були прокладені Британією в Індії).[89] Перша залізниця в Китаї відкрилася лише в 1876 році. Вона мала довжину 25 кілометрів та була збудована європейцями – наступного ж року китайський уряд її зруйнував. У 1880-му в Китайській імперії не працювало жодної залізниці. Перша залізниця в Персії була збудована лише в 1888 році, з’єднавши Тегеран з мусульманською святинею приблизно за десять кілометрів на південь від столиці. Вона була збудована та управлялася бельгійською компанією. В 1950 році загальна мережа залізниць Персії все ще складала жалюгідні 2,5 тисячі кілометрів – і це в країні, у сім разів більшій за Британію.[90]

Насправді, китайцям та персам аж ніяк не бракувало технічних винаходів, на кшталт парових двигунів (які можна було вільно скопіювати або купити). Їм бракувало цінностей, міфів, судового апарату та соціополітичних структур, які століттями формувалися та дозрівали на Заході та які не можна було вільно скопіювати та швидко перейняти. Франція та Сполучені Штати Америки швидко пішли по слідах Британії тому, що французи та американці вже поділяли найважливіші британські міфи та соціальні структури. Натомість китайці та перси не змогли зреагувати так швидко, бо думали та організовували свої суспільства геть інакше.

Це пояснення кидає нове світло на період історії людства з 1500 до 1850 року. На той час Європа не мала очевидної технологічної, політичної, військової або економічної переваги над державами Азії, однак володіла унікальним потенціалом, важливість якого раптово стала помітною близько 1850-го. Видима рівність між Європою, Китаєм та мусульманським світом у 1750-му виявилася міражем. Уявіть собі двох будівельників, які зводять дуже високі вежі. Один будівельник використовує дерево та глиняну цеглу, тоді як інший – сталь та бетон. Спершу здається, що між цими двома методами немає великої різниці, оскільки обидві вежі ростуть зі схожою швидкістю та сягають схожої висоти. Проте, щойно перетинається критичний поріг, вежа з дерева та глини не здатна більше витримати навантаження та розвалюється, тоді як вежа зі сталі та бетону зростає поверх за поверхом, скільки сягає око.

Що ж за потенціал з’явився у Європи в ранній сучасний період, який уможливив її домінування в пізньому сучасному світі? На це запитання є дві взаємодоповнюючі відповіді: сучасна наука та капіталізм. Європейці звикли мислити та поводитись у науковий та капіталістичний спосіб ще до того, як здобули хоч якісь суттєві технологічні переваги. Коли ж почався технологічний розвиток, вони зуміли скористатися ним значно краще за будь-кого іншого. Тому навряд чи є збігом, що саме наука та капіталізм стали найважливішою спадщиною, яку європейський імперіалізм передав постєвропейському світові ХХІ століття. Європа та європейці більше не правлять світом, але наука та капітал зростають ще інтенсивніше, ніж раніше. Перемоги капіталізму розглядаються в наступному розділі. Цей же розділ присвячений історії кохання між європейським імперіалізмом та сучасною наукою.

Ментальність завоювання

Сучасна наука розквітла всередині європейських імперій та завдяки їм. Очевидно, що вона у величезному боргу перед давніми науковими традиціями, наприклад класичної Греції, Китаю, Індії та ісламу. Проте її унікальний характер почав формуватися лише в ранній сучасний період історії, рука в руку з імперською експансією Іспанії, Португалії, Британії, Франції, Росії та Нідерландів. Звісно, під час раннього сучасного періоду китайці, індійці, мусульмани, тубільні американці та полінезійці продовжували робити важливі внески до Наукової революції. Ідеї мусульманських економістів пізніше вивчалися Адамом Смітом та Карлом Марксом, методи лікування тубільних американців знайшли відображення в англійській медичній літературі, а дані, отримані з полінезійських джерел, стали справжньою революцією для західної антропології. Однак до середини ХХ століття панівною та інтелектуальною елітою глобальної європейської імперії стали люди, які співставляли ці незліченні наукові відкриття, створюючи в процесі наукові дисципліни. Далекий Схід та ісламський світ породжували не менш блискучі та допитливі уми, ніж Європа. Проте між 1500 та 1950 роками вони не запропонували нічого подібного до фізики Ньютона або біології Дарвіна.