Експедиція вирушила з Англії в 1768 році, спостерігала проходження Венери з Таїті в 1769-му, розвідала кілька островів Тихого океану, відвідала Австралію та Нову Зеландію та повернулася до Англії в 1771-му. З собою вона привезла величезні обсяги астрономічних, географічних, метеорологічних, ботанічних, зоологічних та антропологічних даних. Її відкриття зробили величезний внесок у низку дисциплін, вразивши уяву європейців дивовижними розповідями про південну частину Тихого океану та надихнувши на дослідження майбутні покоління натуралістів та астрономів.

Однією зі сфер, якій пішла на користь експедиція Кука, стала медицина. У той час екіпажі кораблів, що вирушали до далеких берегів, знали, що під час подорожі помре більше половини з них. Смерть їм несли не злі місцеві мешканці, ворожі бойові кораблі або туга за Батьківщиною. Причиною була таємнича недуга під назвою цинга. Люди, яких вражала ця хвороба, ставали апатичними та пригніченими, а їхні ясна та інші м’які тканини починали кровоточити. У міру прогресування хвороби в них випадали зуби, на тілі з’являлися відкриті виразки, починались лихоманка, розлиття жовчі та втрата контролю над кінцівками. За деякими оцінками, між ХVІ та ХVІІ століттями цинга забрала близько двох мільйонів життів моряків. Ніхто тоді не знав, що її спричиняє, але, які б ліки не випробовувались, моряки продовжували помирати. Переламний момент настав лише в 1747 році, коли британський лікар Джеймс Лінд провів контрольований експеримент на матросах, які страждали від цієї небезпечної хвороби. Він поділив їх на кілька груп і кожній призначив інше лікування. Одній із груп хворих було прописано їсти цитрусові, загальноприйнятий народний метод лікування цинги. Пацієнти цієї групи швидко одужали. Лінд тоді не знав, що такого містять цитрусові, чого бракувало організмам моряків, але сьогодні ми знаємо, що то був вітамін C. Типовий корабельний раціон у той час був помітно бідним на продукти з високим вмістом цієї необхідної речовини. Протягом тривалої подорожі члени екіпажу корабля зазвичай харчувалися галетами та солониною, а фруктів та овочів практично не бачили.

Результати експерименту Лінда не переконали Королівський флот, але переконали Джеймса Кука. Він вирішив довести правоту лікаря. Він навантажив свій корабель великою кількістю квашеної капусти та наказав матросам їсти багато свіжих фруктів та овочів кожного разу, коли експедиція причалювала до берега. Так от, Кук не втратив жодного матроса через цингу. В наступні десятиліття флоти всього світу перейняли морську дієту Кука, що врятувало життя просто незчисленної кількості моряків та пасажирів.[85]

Проте експедиція Кука мала також інший, значно менш милосердний результат. Кук був не лише досвідченим мореплавцем та географом, а й морським офіцером. Королівське товариство фінансувало велику частину витрат експедиції, але сам корабель був наданий Королівським флотом. Флот відкомандирував вісімдесят п’ять добре озброєних моряків та солдатів морської піхоти, а також спорядив корабель гарматами, мушкетами, порохом та іншим озброєнням. Велика кількість інформації, зібраної експедицією (особливо астрономічних, географічних, метеорологічних та антропологічних даних) мала очевидну політичну та військову цінність. Відкриття ефективного лікування цинги значно посприяло встановленню контролю Британії над світовим океаном та її здатності відправляти армії на інший кінець світу. Кук заявив права Британії на багато островів та земель, які він «відкрив», найпомітнішою з яких була Австралія. Його експедиція заклала фундамент британської окупації південно-західної частини Тихого океану, завоювання Австралії, Тасманії та Нової Зеландії; заселення нових колоній мільйонами європейців та знищення тубільних культур та більшості тубільного населення.[86]

У наступному столітті після експедиції Кука європейські поселенці відібрали найродючіші землі Австралії та Нової Зеландії в їхніх попередніх мешканців. Кількість тубільного населення там впала ледь не на 90 %, а ті, хто вижив, були піддані жорстокому режиму расового пригноблення. Для аборигенів Австралії та маорі Нової Зеландії експедиція Кука стала початком катастрофи, оговтатися від якої вони вже не змогли.

Ще гірша доля спіткала тубільців Тасманії. Проживши 10 тисяч років у благословенній ізоляції, після прибуття Кука вони були повністю винищені, до останнього чоловіка, жінки та дитини, лише за одне століття. Передусім європейські поселенці витіснили їх із найродючіших частин острова, а потім, забажавши забрати собі навіть дикі райони, що залишилися, почали взагалі полювали на них та систематично вбивати. Тих небагатьох, кому вдалося вижити, загнали в євангелістський концентраційний табір, де начебто доброзичливі, але насправді не надто щирі місіонери намагалися втовкмачити їм принципи сучасного світу. Тасманійців вчили читати та писати, християнської етики та різних «продуктивних навичок», на кшталт пошиття одягу та землеробства. Але вони відмовлялись вчитися у своїх пригноблювачів. Дедалі більше вони впадали в меланхолію, поступово перестали народжувати дітей, цілковито втратили інтерес до життя і, нарешті, обрали єдиний шлях до втечі від сучасного світу науки та прогресу – смерть.

На жаль, наука та прогрес переслідували їх навіть після смерті. В ім’я науки тіла останніх тасманійців були віддані антропологам та працівникам музеїв. Їх розтинали, зважували, вимірювали та аналізували в багатьох наукових статтях. Черепи та скелети потім були виставлені в різного роду музейних експозиціях та антропологічних зібраннях. Скелет Труганіні, останньої тубільної тасманійки, яка померла за сто років до того, Тасманійський музей дозволив поховати лише в 1976 році. Королівська колегія хірургів Англії зберігала зразки її шкіри та волосся взагалі до 2002 року.

Чим насправді був корабель Кука: науковою експедицією під захистом військових чи військовою експедицією за участю кількох учених? Це все одно, що питати, наполовину порожній ваш нафтовий танкер чи наполовину повний. Він був і тим, й іншим. Наукова революція та сучасний імперіалізм були невіддільні один від одного. Такі люди, як капітан Джеймс Кук та ботанік Джозеф Бенкс, навряд чи могли відрізнити науку від імперії. Не могла цього зробити й нещасна Труганіні.

Чому саме Європа?

Той факт, що люди з великого острова у північній частині Атлантичного океану завоювали великий острів на півдні від Австралії, є однією з найдивніших подій в історії. Порівняно незадовго до експедиції Кука Британські острови (та й уся Західна Європа загалом) були лише задвірками Середземноморського світу. Те, що там відбувалося, мало кого хвилювало. Навіть Римська імперія – єдина важлива досучасна європейська імперія – черпала більшість її багатств зі своїх північноафриканських, балканських та близькосхідних провінцій. Західноєвропейські провінції Риму були свого роду бідним Диким Заходом, з якого мало що можна було взяти, крім мінералів та рабів. Північна ж Європа була настільки безлюдним та варварським місцем, що навіть не вартувала завоювання.

35. Останні з живих тубільців Тасманії, Ойстер-Ковв, 1860-ті роки

Центром важливих військових, політичних, економічних та культурних подій Європа стала лише наприкінці ХV століття. Між 1500 та 1750 роками Західна Європа отримали потрібний поштовх та стала володарем «Зовнішнього світу», під яким розумілися обидва американські континенти, а також океани. Проте навіть тоді Європа ще не могла зрівнятися з великою потугою Азії. Європейцям вдалося завоювати Америку та здобути перевагу на морі, здебільшого тому, що азійські держави просто мало цікавилися цими напрямками. Рання сучасна ера була золотою добою Османської імперії в Середземномор’ї, Сефевідів у Персії, Моголів в Індії, а також китайських династій Мін та Цінь. Вони суттєво розширили свої території та насолоджувались безпрецедентним демографічним та економічним зростанням. У 1775 році Азія контролювала 80 % загальної світової економіки. Економіки самих лише Індії та Китаю становили дві третини всього світового виробництва. У порівнянні з ними Європа була економічним карликом.[87]