Особливо сумним прикладом були релігійні війни між католиками та протестантами, що охопили Європу в ХVІ – ХVІІ століттях. Усі, хто брав у них участь, погоджувались із божественною природою Христа та Його проповіддю співчуття та любові. Але вони не погоджувалися щодо природи цієї любові. Протестанти вірили, що Божа любов є настільки великою, що Бог воплотився з Діви та дозволив катувати та розіп’яти Себе, таким чином, спокутуючи первісний гріх та відкриваючи ворота раю для всіх, хто сповідує віру в Нього. Католики ж стверджували, що ця віра, хоча й необхідна, але недостатня. Щоб увійти до раю, віруючі мають брати участь у церковних ритуалах та робити добрі вчинки. Протестанти відмовлялися це прийняти, заявляючи, що такий принцип «послуга за послугу» применшує Божу велич та любов. Той же, хто думає, що пропуск до раю залежить від його чи її власних добрих вчинків, підвищує власну важливість та натякає, що Христових страждань на хресті та Божої любові для людства замало.

З часом ці теологічні суперечки стали настільки непримиренними, що протягом ХVІ – ХVІІ століть католики й протестанти вбивали один одного сотнями тисяч. 23 серпня 1572 року французькі католики, які підкреслювали важливість добрих вчинків, напали на громади французьких протестантів, які ставили на перше місце Божу любов до людства. Під час цього нападу, відомого як Варфоломіївська ніч, на честь святого Варфоломія, менш ніж за добу було вирізано від 5 до 10 тисяч протестантів. Коли ж новини з Франції почув Папа Римський, то так зрадів, що організував святковий молебень та доручив видатному художникові Джорджо Вазарі прикрасити одну з кімнат Ватикану фрескою різанини (ця кімната наразі закрита для відвідувачів).[69] Протягом 24 годин християни вбили більше своїх одновірців, ніж політеїстична Римська імперія за все своє існування.

Бог один

З часом деякі віруючі в політеїстичних богів настільки захопилися певним покровителем, що почали відходити від базового розуміння політеїзму. Вони почали вірити, що їхній бог є єдиним і що він, по суті, є вищою силою всесвіту. Водночас вони продовжували вважати, що він має певні інтереси та упередження, та вірили, що можуть укладати з ним угоди. Так народились монотеїстичні релігії, чиї послідовники молили вищу силу всесвіту допомогти їм одужати від хвороби, виграти в лотерею та здобути перемогу у війні.

Перша відома нам монотеїстична релігія з’явилася в Єгипті приблизно 350 років до нашої ери, коли фараон Ехнатон проголосив, що одне з незначних божеств єгипетського пантеону бог Атон є вищою силою, яка править всесвітом. Ехнатон запровадив поклоніння Атону як державну релігію та намагався припинити поклоніння всім іншим богам. Проте його релігійна революція не вдалася. Після його смерті поклоніння Атону було забуте на користь старого пантеону.

Політеїзм час від часу породжував інші монотеїстичні релігії, але вони залишалися маргінальними, не в останню чергу тому, що не могли запропонувати своє власне універсальне послання. Юдаїзм, наприклад, стверджував, що вища сила всесвіту має інтереси та упередження, але головним інтересом Бога є крихітний єврейський народ та маловідома земля Ізраїль. Юдаїзм мало що міг запропонувати іншим народам, а тому протягом більшого терміну свого існування не був місіонерською релігією. Ці часи можна назвати етапом «місцевого монотеїзму».

Великий прорив відбувся із появою християнства. Ця віра почалась як езотерична єврейська секта, яка шукала способів переконати євреїв, що Ісус із Назарету був їхнім довгоочікуваним месією. Проте один із перших лідерів цієї секти Павло з Тарсу зауважив, що, якщо вища сила всесвіту має інтереси та упередження та якщо Він воплотився та помер на хресті за спасіння людства, тоді про це мають чути всі, а не лише євреї. Таким чином, необхідно поширювати благу вість (Євангеліє) про Ісуса по всьому світі.

Аргументи Павла впали на родючий ґрунт. Християни почали організовувати місіонерську діяльність, спрямовану на всіх людей з усіх країн. Завдяки одному з найдивніших кульбітів історії, ця езотерична єврейська секта примудрилася взяти під свій контроль могутню Римську імперію.

Успіх християнства послужив прикладом для іншої монотеїстичної релігії, що з’явилася на Аравійському півострові в VІІ столітті, – ісламу. Подібно до християнства, іслам теж починався як невелика секта у віддаленому куточку світу, але здивував усіх ще більше та швидше, зумівши вирватися з пустель Аравії та завоювати обширну імперію, що простягалася від Атлантичного океану до Індії. З того часу монотеїстична ідея почала відігравати головну роль у світовій історії.

Монотеїсти зазвичай були значно більшими фанатиками та місіонерами, ніж політеїсти. Релігія, що визнає легітимність інших вірувань, дає зрозуміти, що або її бог не є вищою силою всесвіту, або що вона отримала від Бога лише частину універсальної істини. Оскільки монотеїсти зазвичай вірили, що вони володіють усім посланням одного-єдиного Бога, то були змушені дискредитовувати решту релігій. Протягом останніх двох тисячоліть вони неодноразово намагалися підсилити свої позиції жорстоким винищенням конкурентів.

Це працювало. На початку І століття монотеїстів у світі майже не було. Близько 500 року одна з найбільших імперій світу (Римська) була християнською державою, а місіонери без перепочинку поширювали християнство до інших частин Європи, Азії та Африки. До кінця І тисячоліття більшість населення Європи, Західної Азії та Північної Африки стала монотеїстами, а імперії від Атлантичного океану до Гімалаїв заявляли про свою віру в єдиного великого Бога. На початку ХVІ століття монотеїзм домінував в Афро-Азії, за винятком Східної Азії та південних частин Африки, починаючи простягати свої довгі мацаки до Південної Африки, Америки та Океанії. Сьогодні більшість людей за межами Східної Азії дотримуються тієї чи іншої монотеїстичної релігії, а світовий політичний порядок будується на монотеїстичних засадах.

Мапа 5. Поширення християнства та ісламу

Однак як анімізм продовжував своє існування в межах політеїзму, так і політеїзм продовжив існувати в межах монотеїзму. В теорії, увірувавши в те, що вища сила всесвіту має інтереси та упередження, людина не бачитиме сенсу в поклонінні частковій силі. Хто захоче звертатися до низового рівня бюрократа, коли до його послуг відкрита Адміністрація президента? Справді, монотеїстична теологія має тенденцію заперечувати існування всіх богів окрім верховного Бога та обіцяти пекельне полум’я й кавалки сірки всім, хто насмілиться їм поклонятися.

Проте між теологічною теорією та історичною реальністю завжди існувала прірва. Більшості людей було складно перетравити монотеїстичну ідею. Вони продовжували поділяти світ на «нас» та «них», а також уявляти вищу силу всесвіту надто далекою та чужою від їхніх мирських потреб. Монотеїстичні релігії вигнали богів через передні двері з гучними фанфарами, лише щоби тихенько запустити їх назад через бокове вікно. Християнство, наприклад, розробило власний пантеон святих, чиї культи мало відрізнялися від вірувань у політеїстичних богів.

Так само як бог Юпітер боронив Рим, а Уїцилопочтлі захищав Імперію ацтеків, кожне християнське царство мало власного святого покровителя, який допомагав людям подолати життєві труднощі та перемогти у війні. Англію боронив святий Георгій, Шотландію – святий Андрій, Угорщину – святий Стефан, а на захист Франції став святий Мартін. Власних святих мали міста та містечка, професії та навіть захворювання. У Мілана був святий Амвросій, тоді як святий Марк наглядав за Венецією. Святий Альмо захищав сажотрусів, тоді як святий Матвій допомагав у журбі збирачам податків. Якщо ви страждали на головний біль, то слід було молитися святій Агаті, а якщо на зубний біль – то святій Аполлонії.