Більш того, з часом кілька буддистських сект розробили цілі пантеони Будд та святих бодхісаттв. Це люди та нелюдські істоти, які здатні досягти повного звільнення від страждань, але відмовляються від цього звільнення через співчуття, щоби допомогти безлічі інших істот, які все ще перебувають у пастці циклу нещасть. Замість поклоніння богам, багато буддистів почали поклонятися цим просвітленим та святим, просячи їх про допомогу не лише в досягненні нірвани, але й у вирішенні мирських проблем. Таким чином, по всій Східній Азії можна знайти багато Будд та бодхісаттв, які проводять свій час, посилаючи дощ, зупиняючи епідемії та навіть допомагаючи перемогти у кривавих війнах – в обмін на молитви, кольорові квіти, ароматний ладан та дари у вигляді рису і солодощів.

Поклоніння людині

Останні 300 років часто зображують як епоху поширення атеїзму, протягом якої релігії дедалі більше втрачали свою важливість. Якщо говорити про теїстичні релігії, це здебільшого так. Але, якщо врахувати релігії закону природи, тоді сучасність виявиться епохою релігійної гарячки, безпрецедентних місіонерських зусиль та найкривавіших релігійних війн в історії людства. Сучасна епоха стала свідком появи низки нових релігій закону природи, таких як лібералізм, комунізм, капіталізм, націоналізм та нацизм. Прибічники цих світоглядів не люблять, коли їх називають релігіями, і самі називають їх ідеологіями. Але це лише вправи з семантики. Якщо релігія – це система людських норм та цінностей, що ґрунтується на вірі в надлюдський порядок, тоді радянський комунізм був релігією не менше, ніж іслам.

Іслам, звичайно, відрізняється від комунізму, бо вважає надлюдський порядок, який управляє світом, породженням усесильного бога-творця, тоді як радянський комунізм не вірив ні в яких богів. Але буддизм теж не надто покладається на богів, а ми все одно звикли вважати його релігією. Подібно до буддистів, комуністи вірили в надлюдський порядок природних та непорушних законів, якими мають керуватися дії всіх людей. Тоді як буддисти вірять, що закон природи відкрив Сіддгартха Ґаутама, комуністи вірили, що закон природи відкрили Карл Маркс, Фрідріх Енгельс та Володимир Ілліч Ленін. На цьому схожість не закінчується. Подібно до інших релігій, комунізм теж мав свої святі тексти та книги пророків, приміром «Капітал» Маркса, які передвіщають, що історія скоро закінчиться неминучою перемогою пролетаріату. Комунізм мав свої свята та фестивалі, наприклад Перше травня та річниці Жовтневої революції. Він мав теологів – знавців марксистської діалектики, а кожен підрозділ Радянської армії мав свого капелана в особі комісара, а пізніше замполіта, який стежив за благочестям солдатів та офіцерів. Комунізм мав своїх великомучеників, святі війни та єресь, на кшталт троцькізму. Радянський комунізм був фанатичною та місіонерською релігією. Благочестивий комуніст не міг бути християнином або буддистом і мав поширювати слова Маркса та Леніна навіть ціною власного життя.

Релігія – це система людських норм та цінностей, що ґрунтується на вірі в надлюдський порядок. Теорія відносності не є релігією, бо (принаймні, досі) не існує жодних людських норм та цінностей, базованих на ній. Футбол не є релігією тому, що ніхто не стверджує, що його правила відображують надлюдські закони. Іслам, буддизм та комунізм є релігіями, бо все це – системи людських норм та цінностей, що ґрунтуються на вірі в надлюдський порядок. (Зверніть увагу на різницю між «надлюдським» та «надприродним». Буддистський закон природи та марксистські закони історії є надлюдськими, оскільки не були видані людьми. Проте вони не є надприродними.)

Деякі читачі можуть почуватися дуже незручно від такої аргументації. Якщо вам від цього буде легше, ніхто не забороняє вам і далі називати комунізм ідеологією, а не релігією. Це геть нічого не змінює. Усі світогляди можна поділити на богоцентристські релігії та безбожні ідеології, які стверджують, що базуються на законах природи. Але тоді, щоби бути послідовними, нам потрібно віднести принаймні деякі секти буддистів, даоїстів та стоїків до ідеологій, а не релігій. І навпаки, віра в богів зберігається всередині багатьох сучасних ідеологій та що деякі з них, зокрема лібералізм, не мають сенсу без цієї віри.

Було б неможливо дослідити тут історію всіх нових сучасних світоглядів, зокрема тому, що між ними не існує чітких кордонів. Вони не менш синкретичні, ніж монотеїзм та доволі популярний сьогодні буддизм. Як буддисти могли поклонятися індуїстським божествам, а монотеїсти могли вірити в існування сатани, так само й типові американці в наші дні є одночасно націоналістами (вірять в існування американської нації з особливою роллю в історії), капіталістами вільного ринку (вірять, що відкрита конкуренція та прагнення до самозацікавлення є найкращими способами створити процвітаюче суспільство) та ліберальними гуманістами (вірять, що творець наділив людей певними невід’ємними правами). Націоналізм буде розглядатися в Розділі 18. Капіталізму – найуспішнішій із сучасних релігій – відведено Розділ 16, де роз’яснюються його головні вірування та ритуали. До гуманістичної релігії я звернуся на решті сторінок цього розділу.

Теїстичні релігії зосереджені на поклонінні богам. Гуманістичні ж релігії поклоняються людству, або, точніше буде сказати, Homo sapiens. Гуманізм – це віра в те, що Homo sapiens має унікальну та сакральну природу, яка фундаментально відрізняється від природи всіх інших тварин та всіх інших явищ. Гуманісти вірять, що унікальна природа Homo sapiens є найважливішою річчю у світі й визначає все, що відбувається у всесвіті. Вище добро є добром Homo sapiens. Решта світу та решта істот існують виключно на користь цього виду.

Всі гуманісти поклоняються людству, але вони не дійшли згоди щодо єдиного його визначення. З часом гуманізм розколовся на три ворожі секти, що борються за точне розуміння поняття «людство», так само як ворожі християнські секти боролися за точне визначення «Бога». Сьогодні найважливішою гуманістичною сектою є ліберальний гуманізм, прихильники якого вірять, що «людство» – це характеристика окремих людей, а тому свобода особистості є священною та недоторканною. За словами лібералів, сакральна природа людства зберігається всередині всіх без винятку людей із виду Homo sapiens. Внутрішнє ядро окремих людей надає значення світу та є джерелом всієї етичної та політичної влади. Поставши перед етичною або політичною дилемою, слід зазирнути всередину себе та дослухатися до нашого внутрішнього голосу – голосу людства. Головні заповіді ліберального гуманізму покликані захистити свободу цього внутрішнього голосу від зазіхань або шкоди. Ці заповіді загальновідомі як «права людини».

Саме тому, наприклад, ліберали протестують проти катувань та смертної кари. У ранній сучасній Європі вважалося, що вбивці порушують та дестабілізують космічний порядок. Для приведення космосу назад до рівноваги необхідно було катувати та публічно стратити злочинця, щоб усі могли бачити відновлення порядку. Відвідування огидних страт було улюбленою розвагою лондонців та парижан часів Шекспіра та Мольєра. У сьогоднішній Європі вбивство вважається порушенням сакральної природи людства. З метою відновити порядок теперішні європейці не катують і не страчують злочинців. Замість цього, вони карають убивцю способом, який вважають найбільш «людяним» з усіх можливих, таким чином зберігаючи та навіть відновлюючи його людську святість. Ушанування людської природи вбивці нагадує всім про святість людства та зберігає порядок. Захищаючи вбивцю, ми виправляємо те, що він порушив.

Навіть попри те, що ліберальний гуманізм освячує людей, він не заперечує існування Бога та, по суті, заснований на монотеїстичних віруваннях. Ліберальні віра у вільну та сакральну природу кожної людини є прямою спадщиною традиційної християнської віри у вільну та вічну людську душу. За відсутності вічної душі та Бога-Творця лібералам було б напрочуд складно пояснити, що такого особливого в окремо взятій людині розумній.