Изменить стиль страницы

Але Авнер зараз не повертається до свого дому в Рамат-Авіві. Він також не сидить у своєму офісі в Герцлії.

Коли четвірка, нарешті, прибуває туди, в офісі вже нікого немає, але охоронець на вході каже, що бачив, як приблизно годину тому Авнер поїхав. Він каже, що в нього був пістолет. Він знає про це, тому що Авнер попросив його допомогти йому зняти його із запобіжника. Річ не в тім, що Авнер не знав, як це робиться, знав, але щось заклинило і йому захотілося, щоб охоронець допоміг йому розблокувати пістолет.

Однак цей охоронець для цієї роботи не був пристосований. Він був простим казахом, який усе своє життя вирощував овочі у якомусь забитому селі, а не Рембо. Приїхавши до Ізраїлю, він шукав роботу фермера, але люди в агенції сказали «ні», лише тайці й араби нині працюють у сільському господарстві, і все, що йому відтепер залишається до самої смерті, — це або вихід на пенсію, або робота охоронцем.

Він розповів Вусаневі, що коли не зміг допомогти з пістолетом, Авнер розлютився і навіть почав лаятись.

— Це негарно, — каже охоронець. — Негарно лаятися на людину мого віку. І через що? Хіба я зробив щось неправильно?

Вусань кивнув. Він знає, що якби хотів, то міг би також заспокоїти й охоронця, але більше не має сил. І ця розмова про пістолет його схвилювала. Весь час він думав, що Пніна, можливо, перебільшує всі свої страхи, але тепер бачить, що насправді вона має рацію.

— Якби він запитав мене про сільське господарство, я б йому з усім допоміг, — каже охоронець Пластиреві. — Я люблю допомагати. Але про пістолети я нічого не знаю. То що, це причина для сварки?

По дорозі до машини Пніна плаче. Брова каже, що тепер вони нічим не допоможуть у всій цій історії і що слід викликати поліцію.

Втрутився Пластир, стверджуючи, що поліція тут ніяк не допоможе. Якщо в тебе немає зв’язків, знадобиться щонайменше день, щоб вони почали рухати своїми дупами. Річ не в тому, що Пластир має кращий план, ніж піти в поліцію, але Брова тепер постійно діє йому на нерви і останнє, чого йому хочеться, — це бодай у чомусь із ним погодитись.

Вусань гладить Пніну по волоссю. У цього ще також немає плану. Поки вона плаче, він взагалі не може думати. Її сльози затоплюють його мозок, заглушуючи всі думки ще перед їхнім народженням. А факт, що Пластир і Брова сперечаються поруч, також зовсім не сприяє його зосередженню.

— Ви двоє берете таксі. Ви тут більше нічим не можете допомогти, — каже він їм.

— А що зробите ви з Пніною? — запитує Пластир. Йому зовсім не хочеться їхати або платити за таксі, або їхати всю дорогу до Рамат-Авіва з Бровою.

Вусань знизує плечима. Він не має на це відповіді.

— Він правий, — каже Брова, знаючи, що це його шанс накивати п’ятами, а крім того, Вусань і справді правий: ця четвірка насправді не здатна ніяк допомогти. Вусань може доїхати до поліційного відділку з Пніною один, вони не потрібні поруч, щоб тримати його за руку.

Пластиреві не до вподоби ця ідея. Тепер, коли виплив пістолет і щось зарухалось, повертатися додому було б справжнім обломом. Якщо він залишиться, то може змінити щось, можливо, врятує цього Авнера, а навіть якщо й не врятує і просто знайде його тіло з Вусанем і Пніною, це стане досвідом, який, вочевидь, запам’ятається до скону. Можливо, не найсильнішим досвідом, та все ж таки досвідом.

Останніми роками такого досвіду в нього було не надто багато. Вибухова хвиля від падіння ракети неподалік їхнього гостьового будинку на півночі, від якої розбилося вікно, і баскетбольний матч, на який він пішов одного разу з другом і телекамера зловила, як він позіхає. Можливо, ще також, коли народився його син. Попри те, що його тоді там насправді не було. Дружина вигнала його з пологової зали за кілька хвилин перед народженням, тому що розсердилася на те, що він відповів на дзвінок від якогось співробітника.

Коротше кажучи, Пластир не зацікавлений у від’їзді, але знає, що якщо Вусань і Брова проти нього, він не може наполягати на тому, щоб залишитися, щоби не виглядати, як придурок. Зараз єдиний спосіб врятувати ситуацію — це запропонувати ідею. Карколомну ідею, яка переросте у план і не поставить його прямо в центр ситуації як ініціатора, людину корисну, яку варто мати напохваті.

— Нам варто поговорити з Іґалем Кохаві, — каже він чи то Вусаневі, чи то Пніні, яка перестала плакати і просто важко дихає. — Пніна сказала, що в неї є його номер із Авнерового «BlackBerry». І якщо йому снився про нього сон, який довів його до сліз, Авнер, мабуть, насправді тримає його у своїй голові. Хтозна, вся ця історія з пістолетом виглядає так, що він збирається вчинити самогубство, але що коли він замість цього планує вбити того Кохаві? Нам слід зателефонувати, попередити його і все з’ясувати.

Коли Пластир промовляє «вчинити самогубство», Пніна знову заходиться плачем, а коли каже «вбити», просто непритомніє.

На щастя, Вусаневі вдається зловити її за секунду до того, як вона обличчям падає на хідник.

Пластир підбігає до Вусаня на допомогу, але, побачивши Вусаневе обличчя, розуміє, що це недобра ідея.

Брова каже, мовляв, нічого, це просто тиск. Хтось мусить принести їй склянку води, посадовити її на лавку і незабаром вона прийде до тями.

— Ви обоє, вшивайтеся звідси! — кричить Вусань.— Забирайтеся звідси негайно.

Пізніше, в таксі, Пластир скаже Брові, що Вусань зайшов занадто далеко. Хто він такий, щоби так із ними розмовляти? У наші дні, якщо офіцер якось так розмовляє з солдатом, він отримує офіційну догану, тож хто такий у біса Вусань, щоб кричати так на двох людей, яких він ледве знає і які лише намагаються допомогти?

Це те, що він скаже пізніше, в таксі. А тепер, біля офісного центру в Герцлії Пітуах, Пластир не каже нічого. Вони з Бровою просто йдуть, залишаючи Вусаня та Пніну вдвох.

Вусань відводить її до машини і ніжно садить на пасажирське сидіння, немовби вона крихкий предмет. Пніна приходить до тями ще навіть перед тим, як вони доходять до машини, і щось мимрить, у неї напівзаплющені очі, але лише після того, як він садить її, він починає слухати.

— Я хочу пити, — каже вона.

— Я знаю, — каже Вусань. — Вибачте, в моїй машині зовсім немає води. Ми можемо під’їхати кудись і купити пляшку води. На шляху сюди, якраз недалечко, я бачив супермаркет.

— Ви думаєте, він уже мертвий? — запитує вона.

— Хто? — запитує Вусань.

Він знає, кого вона має на увазі, але вдає, що не розуміє, — він вдався до цього прийому для того, щоб її страх залишався необгрунтованим. Вона поглянула на нього, але не промовила «Авнер»,як він від неї очікував. Вона просто подивилася на нього.

— Я переконаний, що з ним усе гаразд, — каже Вусань. Його голос звучить переконливо. Цей голос довів його до відділення банку в Ра’анані, а тепер і в Рамат-Авіві.

— Мені страшно, — каже Пніна, саме так, як він уявляв, побачивши її того вечора вперше. Вона така прекрасна, коли промовляє це.

Вусань нахиляється й цілує її пересохлі губи. Її губи уникають його. Він нічого не бачить, навіть не помічає руху її руки, але його щока відчуває ляпас.

Коли Брова приходить додому, його дружина вже спить. Він не відчуває навіть ані найменшої втоми. Його тіло вибухає від адреналіну. Розум Брови знає, що всі ці вечірні запаморочення, чекання й дивні аргументи — пусте, але його тіло достатньо дурне, щоб сприйняти це серйозно. Замість того щоби піти спати, він сідає перед комп’ютером і перевіряє пошту.

Єдине нове повідомлення — від одного ідіота, з яким він разом ходив до початкової школи і який знайшов його мейл на якомусь сайті.

Ось що турбує в усіх цих технологіях, думає Брова. Люди, що винайшли інтернет, були геніями і, вочевидь, вважали, що просувають людство вперед, але, врешті-решт, замість людей, які використовують усі ці винаходи для досліджень і пошуку знання, інші люди використовують їх для переслідування бідного хлопчика, який сидів із ними за одною партою в четвертому класі.

Що саме він мав відписати цьому Їфтахові Розалесу? Пам’ятаєш, як ми намалювали лінію прямо посередині парти? Як ти штовхав мене в бік, коли я перетинав її?