Флоренс розповідала Ґертруді й Морісу про своє знайомство з Чарльзом Діккенсом, донька якого, Кітті Перуджин, була однією з її перших компаньйонок. Діккенс близько товаришував з її батьками, сером Джозефом та леді Оліфф, так само, як і його сучасник Вільям Теккерей. Діккенс часто навідував їх у Парижі. Флоренс пригадувала, як одного разу, коли він мав читати свої твори в британському посольстві на доброчинному вечорі фонду, заснованого її батьком, письменник увійшов у салон і запитав: «А де сидітиме міс Флоренс?» «Флоренс не піде, — твердо відповіла леді Оліфф. — Вона ще замала». «У такому разі, — весело відповів Діккенс, — Я теж не піду». На вечорі Флоренс сиділа в першому ряду й ридала під тужливий опис смерті Пола Домбі. Пізніше Діккенс писав: «Флоренс — неймовірно вразлива слухачка».

Ідеї Флоренс щодо освіти були передовими для її часу. Вона захоплювалася новими прогресивними європейськими теоріями. Уже після того, як її власні діти виросли, у 1911 році Флоренс відвідала Рим, де вивчала роботи педагога-реформатора Марії Монтессорі. Сама вона вважала, що коли є кошти на гувернантку, дівчатам слід отримувати освіту вдома. Саме так вона вчинила зі своїми доньками, Ельзою й Моллі. Пізніше Моллі писала:

«Мати була твердо переконана, що ми маємо отримати лише знання, необхідні для того, щоб стати хорошими дружинами й матерями і брати участь у громадському житті свого соціального кола. Ми маємо бездоганно говорити французькою й німецькою мовами і бути в дружніх, якщо не в любовних стосунках з мовою італійською. Ми повинні вміти грати на фортепіано й трохи співати, гарно танцювати й підтримувати світську бесіду. Більш серйозна освіта в плани моєї матері не входила. Природничі науки, математика, політекономія, грецька мова, латина — в усьому цьому вона не бачила потреби».

Жодна з їхніх знайомих дівчат не отримала професійної освіти, і, звісно, «дівчата нашого кола» не відвідували школу. На той час двом сестрам було достатньо й цього. За численними свідченнями, вони були душею товариства. Не такі різкі, як Ґертруда, але з такою ж гордою поставою й вишуканим смаком, вони були привабливими дамами та приємними співрозмовницями. Вірджинія Стівен, пізніше Вірджинія Вулф, у своєму сумбурному листі після її першого Травневого балу в Кембриджі писала так: «Це був бал Трініті-коледжу... На ньому був Бу, і Еліс Поллок, і доньки Г’ю Белла (якщо ви їх знаєте, — їх називають «найблискучішими співрозмовницями Лондона» — і Тобі [її братові] вони надзвичайно сподобалися)».

Флоренс дотримувалася популярної в той час медичної теорії, що надмірне розумове напруження у дівчат призводить до перевтоми. Освіту вважали особливо шкідливою для здоров’я дівчини у віці 11-16 років. У 1895 році, коли Ґертруді було вже двадцять сім, доктор Джеймс Бернет, автор праці «Хворобливі, відсталі, слабкі й загальмовані діти», відкрив світові «істину», що дівчинка в пубертатний період завжди відставатиме від своїх братів у навчанні через «розлади в тазовій ділянці», і запевнив своїх читачів, що «я ще не бачив жодного винятку з цього правила». Елізабет Місінґ Сьюел у своїй книзі «Принципи освіти, на прикладах Природи й Святого Письма» висунула постулат про необхідність постійного оберігання дівчинки від навчання, оскільки «ризики, яких хлопчик навіть не відчує, у дівчинки можуть спричинити розвиток хвороби, яка, якщо не призведе до смерті, то щонайменше залишить травму на все життя». Флоренс намагалася, щоб дівчата жили таким само активним життям, як і хлопчики. Але там, де йшлося про освіту, вона починала усвідомлювати, що її формула підходить не кожній з її дівчаток. Як висловилася Флоренс: «Тисячі людей можуть пройти прямою дорогою й успішно дійти до кінця, і лише одиниці здатні перепливти річку чи здолати гору, яка може трапитися на шляху». Вона підозрювала, що Ґертруда і є таким винятком.

Коли Моріса відправили в інтернат, п’ятнадцятирічна Ґертруда засумувала за ним сильніше, ніж сама очікувала. Її брати й сестри по батькові були набагато молодші за неї. Життя Ґертруди спорожніло. Вона безперервно ображала бідолашну міс Клюг, сперечалася з нею з приводу і без, принижувала її зневажливим ставленням. Усе життя Ґертруді було важко всидіти на одному місці. А тепер вона цілими днями валялася на килимі, нетерпляче гортаючи сторінки якоїсь книги; або починала щось плести й роздратовано відкидала спиці, так і не закінчивши розпочате. З похмурим виразом обличчя вона вешталася кімнатами й коридорами, виголошуючи свої новонабуті знання та ідеї, сперечаючись з кожним, хто мав необережність не погодитися з нею, і плутаючись у прислуги під ногами. Вигнана гуляти в сад, вона вигадала гру (яку назвала «Ракетки»), схожу на сквош, у неї можна було грати наодинці, жбурляючи м’ячик об двері каретного сараю. Постійний стукіт і вигуки розпачу в разі невдалого кидка, напевно, дратували Флоренс, не даючи зосередитися на дитячих казках або трактаті про виховання. Щодня, попри всі батькові протести, Ґертруда кидала у ставок свого собаку, бо «тато ж терпіти його не може». Флоренс, у якої на руках було троє молодших дітей, уже не знала, чим зайняти дівчинку-підлітка. З Ґертрудою було важко не лише її мачусі, а й іншим членам сім’ї. Моллі Тревельян писала: «Ґертруда — колюча, як їжак. На мене чекає черговий скандал. Вона заперечує все, що б мама не казала. А у своїй зневазі до довколишніх вона перевершила саму себе». Скоро Флоренс усвідомила очевидну неординарність Ґертруди й дійшла простого висновку: якщо п’ятнадцятирічна дівчинка так упевнена в собі, така здібна й так тягнеться до знань, цю енергію слід спрямувати за призначенням.

З першої ж зустрічі Флоренс встановила зі своєю пасербицею найкращі з можливих стосунків і залишила в її житті невитравний слід. Хай Ґертруда не завжди прямувала шляхом, про який мріяла її мачуха, але у життєво важливі моменти, у найвіддаленіших подорожах Флоренс незримо супроводжувала й спрямовувала її. Ґертруда завжди дотримувалася родинних звичаїв і традицій та зберегла відданість своїй родині. Хоч як далеко від дому заносило її життя, вона ніколи не віддалялася від родинних інтересів і турбот і ніколи не вважала їх менш значущими за свої.

А поки що, задихаючись від хвилювання, Ґертруда дізналася, що її відправляють у школу до Лондона.

Розділ 2

Освіта

Отже, Ґертруда зібрала дорожню скриню й у супроводі Флоренс поїхала до Лондона у вагоні третього класу — дівчині чітко пояснили, що для її ж користі вона не має виглядати багатшою за інших учнів. Протягом першого року навчання Ґертруда жила з матір’ю Флоренс, леді Оліфф, у тому ж таки імпозантному, але занедбаному будинку номер 95 по Слоун-стріт. Статечний порядок у домі порушували лише візити безпутного брата Флоренс, Томмі, який, граючи зі своєю новою небогою у більярд, міг спокійнісінько разом із києм намастити крейдою й власного носа. Глумливець, що маленьких дівчаток доводив до сказу, а зі старшими фліртував із «виключно безчесними» намірами, як він колись запевнив одного суворого батька. Його «глуха й тупа» сестра Бессі, що досі жила в материному домі, якось побачивши, як він залицяється до юної леді на лавці в саду, відчинила вікно й жбурнула в брата тенісним м’ячем. Просвистівши повз об’єкт його залицянь, м’яч влучив Томмі прямісінько в скроню.

Вибір навчального закладу для Ґертруди полегшився тим, що колишня приятелька Флоренс, Камілла Крудес, була наставницею в коледжі Її Величності на Гарлі-стріт. Розташований у світлій чотириповерховій будівлі георгіанського стилю, цей коледж був заснований за двадцять років до народження Ґертруди освітянином-реформатором і християн-соціалістом Фредериком Денісоном Морісом. Перший навчальний заклад, що надавав офіційні дипломи жінкам і був першим жалуваним Королівською хартією про жіночу освіту в 1853 році. З нього виходили самодостатні й упевнені в собі молоді жінки, готові відігравати суттєву роль в інтелектуальному, діловому й суспільному житті країни. Серед видатних учениць цієї школи була письменниця Кетрін Менсфілд, але в 1884-му, коли туди вступила Ґертруда, на більшість випускниць чекала кар’єра гувернанток. І хоча навчання відкривало в житті Ґертруди нову яскраву сторінку, її захоплення скоро розвіяла туга за домом. Для дівчини, яка виїжджала з рідного міста лише на свята у гості до кузенів і кузин, це попервах стало тяжким випробуванням.