Тамар сполоснула обличчя в іржавій раковині, кинула погляд у трикутний уламок дзеркала, що дивом тримався на стіні. Волосся трохи відросло. Коротенькі, дуже чорні колючки. Тамар подумала, що їй навіть личить, і кілька хвилин, усупереч звичці, розмірковувала про свою зовнішність і сумувала за теплою ванною і ніжним кремом, і за Аліною, яка так старалася перетворити її на гарну жінку. Коли Тамар входила до їдальні, на її обличчі все ще гуляла необережна усмішка, і тому її заскочили зненацька.

Вона побачила його одразу, як увійшла, і здригнулася. Який він худий і занехаяний! Немов власна бліда тінь. Дерев’яною ходою Тамар пройшла мимо, утупивши погляд у підлогу, біла мов крейда. Шай невидюще дивився крізь неї. Може, просто не звернув уваги, а може, під наркотиками, але він її не впізнав, і це виявилося несподіваним і найстрашнішим ударом: навіть Шай відторгнув її. Він сидів, заглиблений у себе, трохи похитуючись, ніби в трансі. На ньому був її улюблений синій светр, правда страшенно брудний і подертий. Шай копирсав виделкою пюре. З великим зусиллям Тамар ковтала ляпнуту їй у тарілку холодну сіру масу — Мамале не терпіла запізнень. Їй раптом здалося, що кімната поринула в тишу, що всі дивляться на неї і на нього.

Цієї миті до їдальні, поблискуючи зеленою шевелюрою, увірвалася схвильована Шелі, ще вища у своїх новеньких жовтих черевиках «Доктор Мартінс», і радісно підлетіла до Тамар:

— Дай-но мені підсісти ближче! Ну, посунься на градус на північ, я маю розказати тобі щось потр-р-рясне!

Шелі заторохтіла, але, помітивши відсутній погляд Тамар, відмахнулась од неї з легкою судомою болю, що пробіг по обличчю, «ноу проблем», хвилинку помовчала і з тією ж гучною радістю накинулася на дівчину праворуч. Сьогодні, на виступі в Ашдоді, до неї підкотив якийсь поважний імпресаріо місцевого телеканалу і запропонував підписати договір на три роки з можливістю поїздки до Нью-Йорка... Тільки дивно, чого б це американцям цікавитися пародіями на Іґі Ваксман і Саріт Хадад. Захоплений вираз зійшов з її обличчя.

Тамар методично пережовувала живильну масу. Потім обережно підвела голову і вп’ялася в Шая поглядом. Він подивився на новеньку... Дуже-дуже повільно його зіниці розширились, і все обличчя затремтіло.

Тамар швидко опустила очі в тарілку. Не можна, щоб хтось помітив, що між ними існує якийсь зв’язок, що вони знають одне одного по колишньому життю. Копирснула холодну смаженю й відсунула її вбік. Поруч Шелі, розсердившись на себе за власну дурість, цідила крізь зуби, що вона й справді матуся всіх блаженненьких, якщо могла повірити цьому мерзотнику. До Хуєрики він її візьме! Помахав у неї перед носом візитівкою із золотими берегами, ось вона вуха й розвісила, а козел цей швиденько навішав на них лапші побільше, і вона ще провела з ним цілу годину в якомусь смердючому готелі! А тепер, щоб як слід себе покарати, вона ще разок звідси змиється. Поїде в Ліфту[37]. Здохне там, як собака. Так їй і треба. Хлопець, що сидів навпроти, спробував її заспокоїти. Гамір у їдальні стояв неймовірний. З кутка в куток літали шматки хліба, всі цього вечора були чогось веселіші, ніж звичайно. Може, через те, що поблизу не було ні Пейсаха, ні його бульдогів. За столом біля входу кілька хлопців галасливо і навмисно фальшивлячи заспівали:

Інші приєдналися, супроводжуючи спів акомпанементом ложок і виделок. Мамале розкричалася, погрожуючи, що все розкаже Пейсаху, але здоровило, який пародіював жести і ходу, схопився, підхопив Мамале і повів в утрируваному танго: зігнувшись над нею в три погибелі і притиснувшись щокою до її щоки, так що Мамале аж заусміхалась.

Тамар торкнулася лоба, провела пальцем по лівій щоці, двічі кліпнула, доторкнулася до правої щоки. Потім, ніби випадково, підвела один палець угору, торкнулася правого вуха, двічі ковзнула по підборіддю. Ще п’ять чи шість знаків — дуже обережно, повільно, хоч серце і калатало як божевільне.

Шай не зводив з неї очей. Губи його безгучно рухалися. Перше диво, на яке Тамар так сподівалася: щоб він згадав. Незважаючи на те, що минуло стільки часу, незважаючи на все, що він пережив, незважаючи на наркотики, Шай усе ще пам’ятав їхню таємну абетку;

— Я прийшла тебе забрати, — сказали її пальці.

Шай опустив голову на стіл. Тамар побачила, як порідшали його чудові медові кучері, як схудли зап’ястя.

Потім він випростався, на секунду втупив очі у стелю. Тамар зрозуміла, що він намагається згадати. Невпевнено Шай притиснув палець до правої щоки. Доторкнувся до підборіддя, до кінчика носа. Одного разу переплутав і зробив перекреслюючий знак, розтягнувши широко рот. А потім знову написав їй, літера за літерою:

— Нас обох уб’ють.

Праворуч гарячився маестро пили, переконуючи Шелі:

— У Ліфті? З росіянами? Ти що, сказилася?! Вони там геть відморожені...

— Чого б то? Що у них там є такого, чого тут немає? — спитала Шелі і несподівано розсміялася. Щось у її поведінці було сьогодні дивним, перебільшено-мінливим, але Тамар ніколи було розбиратися.

— Та у цих є «винт»! — пояснив довгий волосатий хлопець з мавпячою верхньою губою. — «Винт»! Так по-російськи шуруп називається, тому що він прямо в мізки тобі угвинчується: тр-р-р, як це саме...

Шелі із сумнівом похитала головою, і її зелене волосся, єдина яскрава цятка у всій кімнаті, заколивалося.

— Та ні, чуєш, це фосфор із сиропом проти кашлю і перекисом водню. Це, чуєш, серед наркоти — найбільша крутизна, героїн проти нього — трава! Та чого там — офіґенний кайф майже задарма.

— Я нізащо до такого не торкнуся, — сказала Шелі і тоненько захихикала. — Ну, максимум разок підігріюся!

Заглиблена в розмову із Шаєм, Тамар усе ж таки згадала: Шелі говорила, що не торкається до героїну.

Вона написала пальцями:

— У мене є план.

Шай почав повільно відповідати. Одна з дівчат помітила його дивні рухи і доторкнулася до плеча подружки, аби й та поглянула. Тамар швидко схилилася над своєю тарілкою і стала засовувати в рот холодну смаженю. Шай удав, ніби щось награє:

— Я на голці.

Тамар відповіла негайно, не підводячи голови від тарілки:

— Хо кин.

Тобто: «Ти хотів кинути». Вона вже усвідомила, що, незважаючи ні на що, Шай як і раніше розуміє її з півслова. Ще один добрий знак. Як у дитинстві, коли їм забороняли іноді розмовляти за їжею, коли намагалися якось обмежити їхнє нескінченне занурення у свій власний, закритий для дорослих світ. У ті дні перших складів їм було досить: «Я хо спа» або «Фу яка гид».

Шай відповів тільки хвилини через дві:

— Не мо сам.

— Разом.

Він опустив голову в долоні, і здавалося, вона важить цілу тонну. Тамар згадала пісню на слова Емілі Дікінсон «І felt a funeral in my brain»[38], яку співала в хорі.

Його пальці раптом так затремтіли, що Тамар злякалася. Всі, напевно, бачать, що тут відбувається. Він написав:

— Ти не мо са.

Вона відповіла:

— Я мо.

Він:

— Ід звід.

Тамар:

— Тіль з тоб.

Раптом він застогнав. Це був гучний, утробний стогін. Швидко встав і, намагаючись ухопитися за стіл, перевернув склянку. Запала тиша. Він хотів підняти склянку, але не зміг. Склянка просто вислизнула з його пальців, немов намазана маслом. Шаю довелося схопити її обома руками. Це забрало, мабуть, секунди три, але здавалося, що триває нескінченно. На лобі Шая виступили краплі поту. Всі дивилися на нього, припинивши жувати й балакати. Шай похитнувся, перевернув стілець, смикнув рукою, немов відмахуючись у відчаї, і вибіг з кімнати.

Тамар проковтнула пюре, смаженю, хліб. Усе, що було. Аби тільки не піднімати голови і не бачити їхніх очей.

Хтось тихо сказав:

— Ех, хлопче, якщо він зараз не видряпається, то так усе життя й піде...