– Це ж зовсім інше! – сказала Маргарита і прихилилася до Флоріана.

– Я маю на увазі, що в обох випадках ідеться про рилу! , пояснив Флоріан. – Можливо, якби тоді хтось прийшл і запропонував зробити мене Великим Васалом, я би т к йа це підписався. Бо це цікаво. А в житті так мало цікавого!

Маргарита схилила голову Флоріанові за плече, розмірковуючи, чи має він рацію. Це, звичайно, було непогане пояснення. І вона була вдячна за це Флоріанові. Наразі ні Гінцейь, ні Ґабріела не могли їй нічого пояснити. Гінцель порадив забути про все, Ґабріела ж тільки наїжджала на Гайсика.Щоправда Маргарита мусила визнати, що Гінцель іще не знав про весь ідіотизм цієї справи. Чорний зошит і справді міг буїи лише дурнуватою спробою написати детектив. 

– Я хочу, щоби Гансик негайно припинив це! – сказала Маргарита.

– Та що з ним може статися? – спробував заспокоїти дівчину Флоріан. – Він же ще непідсудний.

– Не через це, – сказала Маргарита. – Але коли людина

довго робить підлості… 

– То вона стає підлою, – продовжив її думку Флоріан.

 Маргарита кивнула. Саме це вона і хотіла сказати. «А Флоріан зовсім не такий дурний, як я думала. Чому, – запитала вона себе, – я ніколи раніше з ним так не розмовляла. Якщо людна може так говорити про Гансика, то вона, без сумніву, може говорити і про інші речі». От тільки в цій ситуації їй видалося недоречним обмірковувати власні проблеми. Гансик був зараз важливіший. 

– Що мені робити, Флоріане? – спитала Маргарита.

-Якщо я розповім про це татові, він чокнеться! А з Мамою ще важче.Вона ж нічим не зможе зарадити. Вона бачить Гансика один-два рази на тиждень і не говорить йому жодного кривого слова. Тільки щоби Гансик знову її полюбив! 

– Чому ж ти з ним не поговориш? Це аж ніяк не зашкодить – запропонував Флоріан. – Пригрози йому! Пригрози йойу як слід! Поліцією або ще чимось. І що у школі про це дізнаються. Людина, котра погрожує, сама лякається погроз!

Маргарита схопила Флоріанову руку і поглянула на нього знизу вгору.

– Я не можу, я не вмію погрожувати, – сказала вона, – а тим більше – Гансикові. У тебе це точно вийде ліпше. Підеш зі мною до нього?.

– Я? – здавалося, Флоріанові ця ідея не Дуже подобається.

– Прошу тебе, Флоріане, – тихо Сказала Маргарита.

– О'кей, – пробурмотів Флоріан і поїйс Маргариті руку. Маргариті довелося ще впродовж двох трамвайних зупинок вмовляти Флоріана їхати до Гансика негайно, навіть не пообідавши. Урешті-решт, він погодився. Вони вийшли з трамвая, перейшли на протилежний бік вулиці і проїхали всю дорогу ще раз у зворотному напрямку, повз школу до квартири Мар-гаритиного тата. Маргарита поглянула на годинник і сказала, що найпізніше через десять хвилин Гайсик має повернутися зі школи додому..

Флоріан і Маргарита прочекали понад годину, а Гансика все не було. Маргарита розморозила Флоріанові тирольські кнедлі з квашеною капустою і дивилася, як він їсть. Сама вона не проковтнула ні шматочка. Тоді войи сіли грати в карти. Флоріан вигравав, а Маргарита була безмежно вдячна йому за те, що він не поривався скористатися нагодою для обіймів і поцілунків. Вона би цього не витримала.

Коли через дві години Флоріанові почав уриватися терпець, Маргарита зробила з ним домашні завдання з математики. А коли минуло вже майже три години, Маргарита зателефонувала до Анні Фройденталер і сйитала, чи Гансик, бува, не у них.

– Ні, Гансика в нас нема, – сказала Анні.

Маргарита почула, як вона запитала в когось, чи заходив до них після школи Закмаєр, або чи,мав би він прийти до них під вечір. А тоді Анні сказала в телефон:

– Моя мама каже, що він має бути у вас. Він сьогодні у вас ночує! Вони з моїм братом буцімто відразу ж після школи пішли до вас! 

– Він ночує в нас? – здивовано перепитала Маргарита.

– Зачекай хвилинку, – сказала Анні. – Моя мама хоче з тобою поговорити!

Тоді у слухавці почувся голос пані Фройденталер, яка запевнила, що вже давно хотіла зателефонувати і спитати, чи Ганси-кових батьків не надто обтяжують гостювання Міхі та щотижневі суботні ночівлі.

– Я би теж, – сказала пані Фройденталер, – із радістю прийняла в себе Гансика на ніч, але, на жаль, наші житлові умови дуже скромні, й нема зайвого ліжка.

Маргарита пробелькотіла, що її батькам, звісно, абсолютно не заважає, що до них приходить Міхі, й пообіцяла переказати їм сердечні вітання. На іншому кінці дроту вже давно були короткі гудки, а Маргарита все ще тримала слухавку в руці й не могла вийти з дива.

– Що сталося? – спитав Флоріан.

– Фройденталер буцімто дуже часто ночує тут, – сказала Маргарита. – Але це неправда. Я би знала про це. А Фройденталери не мають зайвого ліжка, на якому могли би спати гості. Але Гансик у суботу не ночував удома. Він сказав, що залишається на ніч у Фройденталера!

Маргарита безпорадно подивилася на Флоріана.

– Вони ж не можуть нишпорити всю ніч?

– При такій погоді – точно ні, – сказав Флоріан.

– Але якщо вони не ночували ні тут, ні у Фройденталерів… – Маргарита потягнула носом і почухала живіт.

– То це означає, що вони спали деінде! – сказав Флоріан і, подумавши хвильку, спитав, чи родина Закмаєрів має дачу. Маргарита сказала, що ні. Чи мають дачу Фройденталери? Цього Маргарита не знала.

– Подзвони Анні, – сказав Флоріан. Маргарита набрала номер.

– Скажи, щоби вона вискочила у «Ваксельберґер», – сказав Флоріан. – Бо її мама почує і здогадається, що тут діється щось не те!

Отож, Маргарита запитала в Анні, чи може вона вийти на хвильку у «Ваксельберґер».

– Навіщо? – здивувалась Анні.

– Поясню там, – сказала Маргарита. – Але це дуже важливо! Анні погодилась.

– І якщо вони мають дачу, то нехай принесе зі собою ключ від неї! Але непомітно!

Маргарита переказала це доручення. Анні трохи здивувалася, та з її спантеличеної реакції можна було зробити висновок, що родина Фройденталерів таки має дачу.

– За десять хвилин буду на місці, – пообіцяла Анні. Коли Маргарита і Флоріан прийшли у «Ваксельберґер», Анні була вже там. Вона сиділа за одним столиком із Гінцелем. Гінцель справляв враження стурбованого та заклопотаного. •

– Панове, – сказала Анні до Флоріана та Маргарити, – я не можу дати вам ключа від дачі! Він десь зник. Я обшукала всюди, але, мабуть, його хтось заникав! – Анні посміхнулась. – Але для алькову кохання в тій хижці зараз уже захолодно!

Маргарита розповіла Анні те, чого та ще не знала, а Гінцелеві – те, чого ще не знав він.

– І що ви тепер будете робити? – спитав Гінцель.

– Поїдемо на ту кляту дачу, – пояснив Флоріан. – І що більше нас буде, то краще! – Він із викликом поглянув на Гінцеля.

Спочатку Гінцель відмовлявся йти з ними. Гансик, казав він, його ніколи не любив, ніколи в житті, від самого початку, тож він його не послухається.

– Тим краще! – сказав Флоріан. – Ми ж ідемо не для мирних переконувань, а щоби пригрозити!

І додав, що страшенно шкода, що Гінцель уже не ходить в обладунках шкіряного рокера, бо це би, певно, справило належне враження на Великого Лицаря та його Великого Васала.

– Мені така акція не до душі, – поскаржився Гінцель.

~ Мені – теж, – сказав Флоріан і спитав Гінцеля, чи є в нього краща ідея. Серйозно так спитав, без глузування. Гінцель не мав кращої ідеї і погодився йти з ними.

Коли Маргарита, Анні, Гінцель і Флоріан прямували стежкою з гірки до дачі Фройденталерів, надворі вже споночіло. Вони йшли мовчки. Маргарита думала, що робити, коли Гансика на дачі не виявиться. Крім того, вона докоряла собі, що не зателефонувала додому. Мама вже мала би повернутися з занять, і ніхто не міг їй сказати, де могла подітися така зазвичай пунктуальна Маргарита.

– Ти мав рацію, – сказала Анні, коли вони підійшли до дерев'яної хатки. – Вони тут!

Хатка стояла посеред маленького садочка, між голими фруктовими деревами і такими самими голими кущами. За скляними дверима горіло світло.

– Обережно, хвіртка рипить! – тихо попередила Анні.