Гінцель поклав руку Маргариті на плече:

– Чому ти не можеш просто визнати, що не любиш мене?

– Бо це не так просто, – промимрила Маргарита. – Бо я сама не знаю!

Гінцель забрав руку з Маргаритиного плеча і злісно засміявся.

– Бозю-бозю! – сказав він – Вона сама не знає! А ти просто згадай свого славнозвісного Кальба, Маргарито! Його ж ти любиш! Якщо ти маєш до мене якісь подібні почуття, то мене ти теж любиш!

– Я не люблю Флоріана Кальба, – сказала Маргарита. – І взагалі ти мене дістав!

Маргарита встала, взяла торбу й пішла до кульгавого офіціанта, котрий дрімав за шинквасом, аби розрахуватися за три склянки мінеральної води. Саме в той момент, коли він тицьнув їй у руку решту, в двері ввійшли Ґабріела й Іксі. Вони привіталися з Маргаритою і не хотіли її відпускати. Маргарита збрехала їм, що мусить бігти додому, до батька, бо в Гансика завтра контрольна з математики, і вона пообіцяла з ним позайматися.

– Стара брехуха, – сказала Іксі. – Твій драглистий брат щойно сів у 10а. У напрямку Ґерстгофа. Ми бачили його на зупинці!

– Гансик? – Маргарита принюхалася. – Не може бути! Ви його з кимось переплутали!

Ґабріела й Іксі засміялися. Такого, як Гансик, запевнили вони, неможливо переплутати ні з ким. Для цього він надто унікальний у всіх своїх масштабах і габаритах.

– Пощо Гансикові в Ґерстгоф? – не могла заспокоїтися Маргарита. – У нього ж там нема знайомих.

– Позавчора я теж бачила його на зупинці 10а, – сказала Ґабріела. – 3 братом Анні Фройденталер. Можливо, в них обох у Ґерстгофі подружки!

Маргарита невпевнено повернулася з Ґабріелою та Іксі назад до Гінцелевого столика. Гінцель посміхнувся їй, і оскільки вона була переконана, що у присутності дівчат він не зачіпатиме нестерпну для неї тему, Маргарита присіла.

Цього разу вона не брала участі в загальній розмові, бо думала про Гансика і питала себе, чому його останнім часом постійно бачать у трамваях, автобусах чи на зупинках міського транспорту. З десяток людей уже повідомили їй, що бачили, як її брат кудись їде або на щось чекає. А коли вона, цілком принагідно, запитала про це Гансика, він усе заперечував.

«Тут щось не те! – подумала Маргарита. – Ті, хто його бачив, не брешуть! У них нема на це причин. Отже, бреше Гансик!»

«Завтра, коли його побачу, – вирішила Маргарита, – я детально про все розпитаю! Тоді він буде змушений усе пояснити! А якщо він скаже, що мене це не обходить, я не відступлю. Мене ж це таки обходить. Зрештою, він же мій брат!»

Кожної суботи – так було умовлено – Гансик і Маргарита йшли разом зі школи до тата. Субота була для Маргарити «днем батька». Часом дівчина залишалася з татом і Гансиком до наступного вечора. А інколи до них долучалась і Меді. Та це бувало тільки тоді, коли вона сварилася з Пепі. Якщо ж у неї з Пепі були мир і злагода, то її було годі переконати розлучитися з ним хоч на годину. А оскільки тато не хотів у вихідні доглядати «жахливу дитину» Марі-Луїзи, то йому здебільшого доводилося відмовлятися від товариства своєї Меді.

Цієї суботи Маргарита відсиділа чотири нудні уроки. Коли нарешті о дванадцятій годині пролунав рятівний дзвінок, вона хотіла відразу ж побігти до Гансикового класу, щоби зустріти брата, але її зупинив Флоріан Кальб.

– Мала, як дивишся на те, щоби сьогодні по обіді піти в кіно? – спитав він.

Маргарита відхилила пропозицію:

– Сьогодні в мене «день батька», ти ж знаєш!

Флоріан був готовий перенести похід у кіно на неділю. Він поклав руку Маргариті на плечі, обняв її, притягнув до себе і лагідно пробурмотів:

– Для тебе, рідна, я завжди знайду час! Маргарита не хотіла домовлятися. Вона сказала:

– Я не маю поняття, що буде завтра. Може, я буду мати охоту піти в кіно, а може – ні!

Вона милостиво дозволила Флоріанові зателефонувати їй завтра вранці.

– Але, будь ласка, не раніше, ніж пів десятої!

– Тоді цьом-цьом, па-па, до завтра, – сказав Флоріан, відпустив Маргариту і вийшов із класу. Дівчину це рознервувало. Флоріан виголосив своє дурнувате прощання дуже голосно, так голосно, що його почули всі, хто ще був у класі.

– Ідіот! – сказала Маргарита, теж так, аби її могли почути всі присутні, взяла свою торбу і вийшла.

Двері Гансикового класу були відчинені. Усередині були тільки Гансик і Міхі Фройденталер. Маргарита прихилилася до стіни біля дверей. Вона почула, як її брат сказав:

– Сьогодні я справді не можу. Прийде Маргарита. І тато хоче нас повести на якусь виставку килимів!

– Але ми все ще не маємо інформації про те, що він робить у вихідні! – це був голос Міхі Фройденталера. – А я сам не зможу!

Маргарита підійшла ближче до відчинених дверей.

– Рівно о третій ти будеш на місці! – сказав Фройденталер. – Я буду чекати на тебе на зупинці 10а!

Що відповів на це Гансик, неможливо було розібрати, бо з-за рогу вийшов шкільний сторож. Він голосно насвистував якийсь веселенький марш і тягнув за собою візок із причепленим до нього велетенським смітником. Візок голосно деренчав. Сторож попрямував до Гансикового класу, відставив візок убік і зайшов усередину, щоби забрати кошик для паперу.

– Гей, Закмаєре! Твоя сестра чекає на тебе за дверима! -почула Маргарита. У дверях тут же з'явився Гансик і стурбовано поцікавився:

– Давно чекаєш?

– Ні, щойно прийшла, – збрехала Маргарита, і їй здалося, що Гансик полегшено зітхнув.

Дорогою додому Маргарита хотіла спитати брата, що такого він планує сьогодні по обіді з Фройденталером, і чому він постійно їздить автобусом 10а. Та вона не спромоглася на це. їй це видалося нетактовним, неделікатним. «Можливо, у нього справді є дівчина», – подумала Маргарита. Однак вона негайно відкинула цю думку, бо, по-перше, тоді би Фройденталер не говорив про інформацію «на вихідні» – що би це означало? – а по-друге, їй досить було об'єктивного погляду на братчика-Гансика, щоби переконатися, що в нього не може бути «дівчини». Тринадцятирічні хлопці, котрі тішаться популярністю серед дівчат, виглядають зовсім інакше!

Так розмірковуючи і розглядаючи Гансика, Маргарита дуже засмутилася. Товстуном Гансик був завжди, та раніше в нього був тугий прошарок сала, рівномірно розподіленій по всьому тілі. Тепер Гансик став якийсь драглистий, із подвійнім підборіддям і обвислим черевом. Навіть його вуха були якісь товсті. І якщо йому доводилося трохи довше, ніж зазвичай, іти пішки, він захекувався й у нього починало колоти в боці. А якщо треба було йти ще трішки довше, він натирав собі ноги. За останній рік Гансикові стегна стали такі товсті, що терлись одне до одного. І Гансикових гарних ясно-блакитних очей із довгими чорними віями теж не було видно. У них не було жодного шансу визирнути з-поміж товстого навислого чола та круглих щік.

Тато, підперезаний фартухом і з закасаними рукавами, чекав на порозі квартири. Мабуть, він іще з кухні почув Гансикове сопіння на сходах і вийшов дітям назустріч.

– Обід готовий! – гукнув він. Тоді обняв Маргариту і з такою силою притиснув до свого батьківського серця, що вона мало не задихнулася. її ніс і рот глибоко занурились у товсті батькові груди, які пахли гуляшем.

– Я голодний, – сказав Гансик.

Тато випустив Маргариту з обіймів і поспішив до кухні.

– Я найкращий у світі розморожувані – сказав він. – Сьогодні на обід спаржева юшка, гуляш із макаронами і кнедлі зі сливовим повидлом.

«О всемогутній повелителю калорій! – подумала Маргарита.

– Дай мені силу!» Відтоді, як вони з мамою схудли, вона вже не могла подужати колишніх закмаєрівських порцій. Але дівчина не хотіла розчаровувати «найкращого у світі розморожувача» і мужньо почала наминати.

Тато поглинав їжу з помітним задоволенням, його вуса «а ля цісар Франц Йосиф», прикрашені маленькими шматочками спаржі та цибулі, вібрували в такт жувальним рухам. За десертом, кладучи собі на тарілку кнедль і посипаючи його цукром і маком, він видавав захоплені звуки, які зазвичай можна почути від людей, котрі милуються особливо романтичним заходом сонця. Але раптом тато кинув погляд на тарелю з кнедлями і замовк.