— Ти куди? — здивувався Віктор Левшиць, ще помітно міцний моложавий чоловік п’ятдесяти трьох років; і син, і онук успадкували свою зовнішність головним чином від нього.

— Я… — завмер Назар на півшляху під стіл, — я до себе, а що?

— Так? Тоді, може, покажеш свою кімнату?

— А й справді, покажи нам її, — дружно підхопили три інші голови «дракона», немов були маріонетками в одній руці.

Назар був переконаний, що всі четверо вже давно до дрібниць устигли оглянути його кімнату — по черзі, попарно і всі разом. Річ зараз була зовсім в іншому: привернути Назарову увагу саме до себе. Хлопчина, звичайно, міг і помилятися, але інтуїтивно відчував, що правий, і це його дратувало.

Він благально подивився на батька, і той, демонструючи чудеса проникливості, яка, чесно кажучи, не належала до його переваг у повсякденному житті, моментально розібрався в ситуації.

— Назаре, тобі пора лягати спати, — це було вимовлено з підкресленою суворістю — нічим, по суті, не заслуженою, — але вони чудово зрозуміли один одного.

— Іду, татку.

Усі чотири голови «дракона» мимоволі просяяли, побачивши найвихованішу дитину в світі.

— А якщо лише на хвилинку… — почала було одна з бабусь, але відразу затнулася, бо Назар глянув на неї так, немов збирався сказати: «Я був би просто щасливий, якби ви знайшли собі когось іншого, щоб його розірвати на шматочки і зжерти з кетчупом!»

Спантеличено перезирнувшись, «дракон» розпався.

Назар побажав усім «на добраніч» і побрів до ванної чистити зуби.

Кілька разів йому вдавалося задрімати, але голоси вже не дуже тверезих гостей долинали із сусідньої кімнати — коли вони сміялися з тих анекдотів, котрі можна було вільно розповідати і коментувати лише за відсутності восьмирічної дитини, чи про щось сперечалися — і знову будили його.

Зрештою, Назар просто розплющив очі і дивився в темряву, туди, де була невидима стеля. Він раптом подумав, що даремно сьогодні розлютився на своїх бабусь і дідусів, тому що насправді вони хороші, люблять його і не вважають поганим. Тільки іноді не можуть розібратися між собою. І якби в нього було багато грошей — наприклад, як у того «найбагатшого чувака у світі» — то він накупив би кожному з них багато чудових подарунків…

Очі Назара почали злипатися, як це завжди відбувається, коли думаєш у темряві.

— Сто мільярдів… — промовив він уголос і за шість секунд уже міцно спав.

Розділ З

Пил з-під ліжка

Розплющивши очі, Назар зрозумів, що гості давно розійшлися, і вже глибока ніч. Він прокинувся, але не від шуму. Стояла звична для такої пори тиша. Назар мав добре розвинуту здатність відчувати час. Іноді, встаючи вночі в туалет, напівсонний, він угадував його з точністю до плюс-мінус декількох хвилин — хлопець не один раз у цьому переконувався.

Зараз він «побачив», що стрілки годинника (хлопчикові завжди уявлялися стрілки якогось годинника всередині голови, і вони цокали незалежно від його волі) перебувають десь близько чверті по третій — і помилився лише на дев’ять хвилин, бо насправді була друга година двадцять чотири хвилини.

Назар задумався: що ж, як не шум, могло його розбудити? У туалет йому теж не хотілося. Було тільки дивне відчуття: його тіло ледь-ледь починало прокидатися, а голова вже міркувала чітко й осмислено, начебто він не засинав зовсім. Крім того, Назар був абсолютно впевнений, що йому не наснилося щось погане; цієї ночі він узагалі не бачив жодного сну. Може, це був випадковий шум — за стіною чи на вулиці? Однак Назарові не пригадувалося, щоб він колись прокидався так пізно через сторонні звуки — він спав дуже міцно. Навіть торік, коли хтось уночі запустив каменем у вікно на кухні, він дізнався про це тільки вранці. Але зараз…

Що це?

Тепер, коли в нього цілком прокинувся нюх — покомизившись, нарешті ввімкнулося останнє з п’яти основних чуттів — Назар уловив запах.

…Запах злежаного тисячолітнього пилу, що віддавав гострим мишачим духом. І ще чимось, що викликає панічний підсвідомий страх. Назар весь закам’янів під ковдрою.

Тому що відразу ж упізнав цей запах.

От чому він прокинувся.

Виходить, чудовисько зовсім не збиралося залишити його в спокої і… — від миттєвого прозріння Назар боявся навіть випадково поворухнути занімілими пальцями ніг, немов найменший рух був спроможний збільшити його жах до розмірів всесвіту, — …і воно просто терпляче вичікувало всі ці дні зручної нагоди. Виходить, пам’ятний випадок із фільмоскопом виявився тільки початком. І те, що він бачив тоді на стіні, зараз перебувало десь поруч…

«А якщо воно не просто десь поруч, а, скажімо, під твоїм ліжком?» — вимовив хтось у голові Назара.

Хлопчик із усієї сили прислухався до нічної тиші кімнати, намагаючись уловити найменший підозрілий шелест, звук, рух… Особливо з-під ліжка. Якщо монстр ховався саме там, то зараз межею між ними був лише тонкий шар листової фанери і матрац із простирадлом.

А може, припустив Назар, намагаючись думати спокійніше і раціональніше (по-дорослому?), може, все це просто дурничка, і причина зовсім в іншому? Просто безглузді страхи, просто темрява.

«Невже? — скептично заперечив той самий голос у голові Назара. — Твої тато з мамою трошки випили сьогодні ввечері, зовсім трішечки у порівнянні з деякими гостями, звісно. Але й цього може цілком вистачити, щоб вони тебе не почули, якщо ти їх гукатимеш. Чи почули занадто пізно, щоб прийти тобі на допомогу. Хіба, по-твоєму, він про це не здогадується?..»

Назар змусив голос заткнутися, але не міг змусити себе не помічати різкого запаху пилу в кімнаті. І ще одну очевидну річ: сморід посилювався кожної миті.

Хлопчику страшенно хотілося повернути голову назад, щоб побачити те місце, де п’ять днів тому ожило зображення Того, Хто Стукає По Трубах. Але для цього потрібно було піднятися і майже цілком відкинути ковдру, чого Назар не наважувався зробити. І, крім того, в кімнаті занадто темно, він усе одно нічого не зможе роздивитися.

А може, у тому-то й річ — він міг щось побачити.

Від шаленого напруження в Назара заніміло все тіло, особливо ноги. Нижче колін, здавалося, от-от почне судомити. Але Назар миттєво забув про біль, коли раптом почулася метушня і сухе голосне сопіння. Просто під ним.

Під ліжком.

Він закричав.

Його справді не почули.

Швидше за все тому, що Назарові тільки здавалося, ніби він репетує голосніше від ієрихонських сурм, а насправді цей крик звучав лише в його свідомості. Повітря з легень вільно виходило назовні, зовсім не зрушивши паралізовані жахом голосові зв’язки…

Однак, мабуть, хлопчик таки спромігся на якісь звуки, бо в кімнаті батьків почулися голоси. Першим прокинувся, здається, батько і, схоплюючись із ліжка, будив на ходу Валерію.

Усе це закрутилося тієї миті, коли Назар уже бачив розмиті темрявою обриси когось великого, що незграбно протискувався з-під його ліжка.

Йому вдалося розгледіти лише якісь фрагменти завдяки світлу далекого вуличного ліхтаря, що непевно сочилось у дитячу крізь вузьку щілину між шторами.

Спершу хлопчик побачив щось схоже на величезну кошлату лапу із широко розставленими пазуристими пальцями. Лапа потягнулася вперед, сліпо потицялась у повітрі, намацуючи опору, і схопилася за виступ ліжка, зім’явши куточок ковдри всього за лічені сантиметри від перекошеного обличчя Назара. Він мимоволі подався до стіни, продовжуючи кричати, і безпорадно стежив, як чудовисько натужно сопе та пробирається все ближче.

Сильний поштовх трясонув ліжком, коли монстр, допомагаючи собі іншою лапою, схопився за ніжку в головах. Запах пилу став настільки різким, що Назарові здавалося, ніби вся кімната кишить гризунами, а йому до носа набиваються тугі сірі грудки мишачої шерсті.

Коли чудовисько вилізло наполовину (хлопчик усвідомив це швидше інтуїтивно), якась частина Назарового розуму, що весь час перебувала в ролі стороннього спостерігача, з математичною тверезістю намагалась прикинути, чи зуміє бука протиснутися повністю між сподом ліжка і підлогою, і скільки це забере часу. Незабаром цей сторонній спостерігач прийшов до справедливого, але невтішного висновку: справи кепські. Чудовисько вже почало протискувати нижню частину тіла і намагалося розвернутися до Назара. Глухе сопіння монстра підказало йому, що дотепер бабай перебував до нього спиною.