Урґх голосно позіхнув раз і вдруге, а потім як став, так і впав на широке, вкрите шкурами ложе і майже відразу захропів. Він не бачив, як Буду, низько кланяючись, вийшов із кімнати. Тим паче не бачив він стрункої фігурки Айока, що безшумно вислизнув з-за завіси. Ніхто з вартових, які стерегли покої владаря вдень і вночі, не здивувався, побачивши сина, що виходить з батьківських покоїв. Хіба це дивина?

Урґх голосно хропів уві сні. Буду, переповнений завзяттям, хоча й була ніч, стежив за приготуванням дерев’яної кімнати-клітки, що на ранок уже мала бути готова. Айок же…

Айок не спав, а голова в нього аж кипіла від мінливих, на диво бентежних думок.

«Таки цей Буду розумний, — думав він. — Люелле, бо ж таке ім’я має носити ця дівчина, напевно, вродлива. У неї золоте пшеничне волосся, а очі глибокі, сіро-блакитні, як небо перед грозою. Я, напевно, її покохаю… Сяду на трон разом з нею, чом би й ні? Але ще в день шлюбу або навіть раніше шепну їй, що це саме вона, спадкоємиця роду Люілів, буде справжньою володаркою. А я буду поруч з нею тільки для годиться, щоб заспокоїти грізних лицарів мого батька. Насправді ж взагалі не керуватиму, бо мене це не цікавить. Я писатиму вірші й книжки, а потім оздоблюватиму їх найкращими візерунками. Буду щасливий… так, я, напевно, буду із Нею щасливий."

Золотий серп місяця, що досі ховався за хмарами, знову виплив на темно-синє небо — і думки Айока змінилися. Так, як притаманно поетам, Айок був схильний до змінних, нетерплячих, примхливих настроїв і думок.

…а що як Вона буде зі мною нещаслива? Якщо вона не схоче, щоб я був її чоловіком? Якщо вона хоче тільки, щоб Пісня Єдина сповнилась до кінця? Що тоді?.. — Айокове обличчя раптово проясніло. — Тоді я допоможу їй звідси втекти!

Хмари знову затулили місяць. Ніч стала сувора, похмура, майже чорна.

…і як я зміг би допомогти їй втекти з нашого Замку? Та ж це неможливо! Навіть миша звідси не вибереться без відома мого батька! Всюди стоять дві пари стражників, або навіть чотири! Ні, це ніколи не вдасться, а якщо так… Тоді шлюб, який врятує її від вогнища, — найкращий вихід… Але якщо вона не хоче ніякого шлюбу? Якщо єдине, чого вона хоче, — це свобода?.. А чи я взагалі хочу якогось шлюбу? По щирості кажучи, не дуже. Навіщо мені дружина, навіть із найкращого роду і найвродливіша? Адже я звик до самотності, і мені вистачить, якщо ця незнайома дівчина з Пісні буде моєю приятелькою. У мене ніколи не було друзів. Окрім слуг із кухні, які мене любили, у мене нікого такого не було, хто би… ну такого, хто би мене любив не з жалю чи співчуття, а задля мене самого, таким, яким я є. Це було би так добре, якби вона захотіла стати мені другом…

Коли Айок так бився сам на сам зі своїми думками, Дівчина у скарбниці лежала нерухомо, скована сіткою, з широко розплющеними очима, хоча й навколо було цілком темно. Безсловесно кликала Чарівницю — з усіх своїх сил, цілим своїм єством зосередившись на цьому німому поклику. І була майже впевнена, що хоча вона ніколи так не діяла раніше — її думки телепатично мають дійти до Опікунки. Однак у відповідь вона чула тільки похмуру глибоку тишу скарбниці. І в її серце вперше закрався справжній страх. Відчула, що ця небезпека справді серйозна.

Тіло Чарівниці, заклякле, нерухоме, на перший погляд мертве, лежало у таємному сховку під кам’яним троном у Білій Залі Палацу Королів. Її Дух перебував далеко — і глибоко — у Підземному Царстві, неподалік Прадавніх Сил. Він кружляв навколо них тихо, беззвучно, п’ючи з невичерпної криниці їхньої Могутності, набираючись нових сил. Він не чув жодних покликів із землі й тихенько доторкався до сплячих Прадавніх Сил — так, щоб їх не збудити. Бо ж від них походять всі таємниці й незвичайні Дари, якими наділені деякі люди. Це від Прадавніх Сил пішли вогонь і вода, життя й смерть, дар зцілювати й умертвляти, любов і ненависть, усе світове Добро й Зло. Дух Чарівниці вирішив не виходити звідси доти, доки до нього не повернуться всі сили, які він вже використав. Без них Чарівниця не могла би допомогти своїй вихованці, а Пісня Єдина ніколи би не сповнилась…

У Палаці Королів панувала непорушна тиша. Тихе мелодійне сичання змій також не могло її порушити. Навпаки, ця мелодія впліталась у тишу, якій міг покласти край лише людський голос. А зрештою, змії також спали, і мелодійне сичання було лише відгомоном їхніх кольорових, зелено-золотих снів.

З глибокого сну Айока розбудив довірливий шепіт Буду. Слуга його батька схилився над ним і з фальшивою запобігливістю лебедів:

— Мій молодий пане і володарю, пора вставати. На тебе чекає неабияка несподіванка. І складне завдання.

Айок хутко отямився й широко розплющив очі. Раптом згадав події минулої ночі, розмову Буду з батьком, шалені плани і метушню власних думок.

— Мабуть, тобі відомо, що я спіймав Істоту з Пісні Єдиної, — шепотів далі Буду захоплено. — За це твій шляхетний батько призначив мене міністром, і тепер вже на цій найвищій посаді служитиму йому найкращими порадами, на які тільки спроможуся. А потім, мій пане, коли корона з його чола перейде на твоє, стану твоїм найвірнішим слугою. І міністром. Уже зараз, завдяки моїм порадам, ти будеш найславнішим серед усіх володарів Імперії. Ти будеш такий же славний, як твій прапрапрадід Урґх І, що завоював цю чудову землю. Він її завоював, але ти, мій молодий, гордий пане, врятуєш її від загибелі…

— …від загибелі? — промурмотів Айок.

— Так, від загибелі, яку їй віщує клята Пісня Єдина, вигадана жорстокими Чарівницями, що несуть зло цій країні. І лише ти можеш відігнати примару загибелі, одружившись зі справжньою спадкоємицею королівського роду Люілів. Пророцтво буде сповнене, бо ж цей рід повернеться на трон. І в той же час ніхто з вас влади не втратить.

— Вона не захоче вийти за мене, — прошепотів Айок у розпачі, — коли довідається, що це я її зрадив, бо я єдиний зрозумів слова Пісні… Вона мене зненавидить!

— А ти не мусиш їй цього казати, мій пане. Хто ж тебе до цього змушує? А ніхто з нас тебе не викриє. Зараз ти підеш до її нових покоїв і натякнеш, що твій батько хоче спалити її на вогнищі, але ти готовий врятувати їй життя, взявши з нею шлюб. Завдяки одруженню вона посяде трон, що належить її родові.

Айок приголомшено слухав. Слова Буду перегукувалися з його думками і мріями минулої ночі, з тією часткою його єства, що виросла з Урґхової крові, з його сімені. Водночас та частка його особистості, яку хлопець успадкував від матері, здригалася як від брехні, так і від інтриги, що мала не дати сповнитись Пісні. Водночас Айок відчував: беручи участь в цій інтризі, він віддає себе в руки Буду — і його охопила огида.

— Пісня Єдина понад усе, — врешті пробелькотів він з безпорадною щирістю, коли після короткої боротьби дух покійної матері переміг понуру, але живу тінь Урґха XIII.

— Якщо ти бовкнеш таке батькові, він не тільки спалить відразу на вогнищі цю дівчину, але хтозна, чи й ти не горітимеш разом з нею. Тоді Пісня Єдина і так не сповниться, бо Чарам не вистачатиме цієї Істоти — злісно зашипів Буду. — Її життя у твоїх руках. Тож подумай, що ти вибираєш. На другій шальці терезів — довге і щасливе панування роду Урґхів на цій землі. Хочеш ти цього, чи ні, але ти з роду Урґхів, і Пісня Єдина загрожує найближчій для тебе людині — твоєму батькові. Також вона загрожує і тобі! І тебе, і його чекає смерть!

Айок подумав, що це неправда. У нього у вухах ще звучали слова:

Однак хлопець вирішив уже нічого не казати про Пісню Єдину, не видавати її сенсу — тим паче, якщо так мало хто його розуміє. Один раз він сказав — і наслідки виявилися фатальні. Тепер мусить виправити зло, до якого сам спричинився. І хай там не знати які гарні обіцянки дає йому Буду, брехливий слуга його батька і зрадник свого народу.