Колен розстелив ясно-синій обрус, що барвою перегукувався з килимом. Посеред столу поставив велику вазу — насправді то був слоїк формаліну, в якому два курячі зародки немов удавали сценку з «Трояндового привида» в хореографії Ніжинського. Навколо поставив кілька гілочок мімози з довгими, наче ремінчики, квітами: знайомий йому садівник вивів її, схрестивши кулястоквітну мімозу з Петровими батогами, що ними часто шмагають школярів за непослух. Для кожного Колен поклав дві тарілки з білої порцеляни, помережаної золотавими прожилками, і прибор з неіржавної сталі з ажурними ручками, всередині яких, укладені між двома шарами плексигласу, зичили щастя опудала сонечок. Поряд Колен поставив кришталеві келишки і серветки, складені мов тіара, — це складання забрало трохи часу. Тільки-но він скінчив готування, як дзвінок відскочив від стіни й попередив про Шиків прихід.

Колен розправив скатертину й рушив відчиняти.

— Як ся маєш? — запитав його Шик.

— А ти? — відповів Колен. — Скидай плаща і піди поглянь, що зварив Ніколя.

— Це твій новий куховар?

— Так, — мовив Колен. — Я виміняв його в тітки на старого й за кіло бельгійської кави.

— І що, смачно готує?

— Здається, в куховарстві він тямить. Це учень Гуффе.

— Людини зі скрині? — спитав переляканий Шик, і його невеличкі чорні вуса трагічно обвисли.

— Ні, хлопчику, Жуля Гуффе, славетного куховара.

— А! Ти ж бо знаєш, я, — мовив Шик, — окрім Жана Соля Партра, майже нічого не читаю.

Шик подався за Коленом по вимощеному плитками коридору, погладив мишку і поклав, проходячи, кілька сонячних крапелинок собі до запальнички.

— Ніколя, — сказав, увіходячи, Колен, — познайомтеся: це мій приятель Шик.

— Добридень, пане, — привітався Ніколя.

— Добридень, Ніколя, — відповів Шик. — У вас часом нема небоги на ім’я Аліса?

— Є, пане, — відповів Ніколя, — і, до речі, якщо панове дозволять мені на такий коментар, досить гарненька.

— Вона дуже схожа на вас, — казав далі Шик, — хоча з боку бюста є певна різниця.

— Бачите, я досить широкий у плечах, — пояснив Ніколя, — а вона, якщо пан дозволить мені на таке уточнення, більше розвинена в перпендикулярному напрямі.

— Що ж, — промовив Колен, — тоді ми майже родичі. А ви, Ніколя, навіть не казали мені, що у вас є небога.

— Пане, моя сестра зійшла на манівці, — відказав Ніколя. — Вона студіювала філософію. А це така річ, що нею не люблять похвалятись у родинах, які пишаються своїми традиціями.

— Е… — завагався Колен, — гадаю, ви маєте рацію. Хай там як, а я вас розумію. Ну а тепер покажіть нам цей паштет із вуграми.

— Відкривати зараз піч було б необачно, — попередив Ніколя. — Адже може статися висихання страви через доступ повітря, не такого багатого на пару, як повітря, що міститься в печі.

— Як на мене, — докинув Шик, — нехай буде сюрприз і страву я побачу вже на столі.

— Пане, вашу думку можна тільки схвалити, — сказав Ніколя. — Чи пан буде такий ласкавий дозволити мені далі провадити роботу?

— Ніколя, працюйте, будь ласка.

Ніколя взявся до діла: викладав із формочок холодець, зроблений з філе морського язика й перекладений скибочками трюфелів — це мала бути рибна перекуска. Колен і Шик вийшли з кухні.

— Ти не хочеш аперитиву? — запитав Колен. — Мій піаноктейль уже готовий, ти можеш випробувати його.

— Невже він працює? — вразився Шик.

— Чудово працює. Я ледве що спромігся довести його до пуття, але результат перевершив усі мої сподівання. Я отримав, програвши «Black and Tan Fantasy», справді приголомшливу суміш.

— А який у нього принцип дії?

— До кожної ноти, — пояснював Колен, — я підібрав відповідник — якийсь алкогольний напій, лікер або пахучу речовину. Педаль для приглушення струн відповідає сколоченому яйцю, педаль для послаблення звуку — шматочкові криги. Для зельтерської води потрібна трель на високому регістрі. Кількість речовин прямо пропорційна тривалості звуків. Шістдесят четверта відповідає одній шістнадцятій певного обсягу, четвертна — одиниці обсягу, ціла нота — чотирьом одиницям. Якщо грати повільну мелодію, система регістрів працює таким робом, щоб збільшувалась не доза, — інакше коктейлю буде забагато, — а вміст алкоголю. Залежно від тривалості мелодії можна за бажанням змінювати обсяг одиниці, зменшивши його, приміром, у сто разів, щоб отримати напій, який ураховував би всі гармонії з допомогою додаткового регулювання.

— Щось дуже складно, — зауважив Шик.

— Усе це здійснюється через електричні контакти й реле. Не казатиму тобі про подробиці, бо ти й сам те знаєш. Окрім того, бездоганно грає й саме піаніно!

— Дива, та й годі! — промовив Шик.

— Тут є, щоправда, одна прикра річ, — додав Колен, — то педаль для приглушення струн, що видає сколочене яйце. Я мусив установити окремий пусковий механізм, бо коли грати якийсь фрагмент дуже «hot», до коктейлю падають шматочки омлету і пити його не дуже приємно. Я це все ще відрегулюю. Поки що слід тільки пам’ятати про цей гандж. А для сметани слугує нота соль у низькій октаві.

— Я зараз приготую коктейль на мелодію «Loveless Love», — мовив Шик. — Буде, мабуть, щось неймовірне.

— Піаноктейль поки що в комірчині, де я влаштував майстерню, бо захисні щитки ще не прикручені. Ходімо. Для початку я відрегулюю його на два коктейлі десь по двісті грамів.

Шик сів за інструмент. Коли він дограв мелодію, частина передньої панелі, сухо клацнувши, опустилась і показався рядочок склянок. Дві з них були по вінця виповнені апетитною сумішшю.

— Боюсь, — проказав Колен. — Ти одного разу сфальшивив. На щастя, це не порушило гармонії.

— Невже тут і гармонія впливає? — здивувався Шик.

— Не завжди, — відповів Колен. — Це було б надто складно. Але певна залежність є. Випивай і ходімо до столу.

2

— Цей паштет із вуграми просто чудовий, — вихваляв страву Шик. — Хто тебе напоумив його зготувати?

— Ця ідея виникла в Ніколя, — відповів Колен. — Тут є один вугор — чи, радше, був, — що кожного дня запливав в умивальник по трубі для холодної води.

— Цікаво, — мовив Шик. — І навіщо?

— Він вистромляв голову і спорожняв тюбик зубної пасти, тиснучи на нього зубами. Ніколя вживає тільки американську ананасову пасту, і це, певне, й спокусило рибину.

— А як він зловив її? — спитав Шик.

— Замість пасти він поклав цілий ананас. Коли вугор їв пасту, він міг проковтнути її, а потім сховати голову, але з ананасом ця штука не пройшла, що дужче він тягнув, то глибше його зуби встрявали в ананас. Ніколя…

Колен замовк.

— Що Ніколя? — спитав Шик.

— Вагаюся, чи казати тобі, бо в тебе може пропасти апетит.

— Та кажи, я вже доїдаю.

— Тієї хвилі зайшов Ніколя і лезом відтяв йому голову. Тоді відкрив кран, і звідти вийшла рибина.

— Оце й усе? — мовив Шик. — Дай мені ще паштету. Сподіваюсь, у нього в трубах є численна родина.

— Щоб побачити, Ніколя нині поклав там малинову пасту, — відповів Колен. — Але скажи мені, ця Аліса, про яку ти говорив?..

— Саме зараз я думаю про неї, — сказав Шик. — Я зустрів її на лекції Жана Соля. Ми обоє ницьма лежали під помостом і в такий спосіб познайомились.

— Яка вона?

— Я не вмію описувати, — знітився Шик. — Вона дуже гарна…

— Ох! — зойкнув Колен.

Увійшов Ніколя, він ніс індичку.

— Ніколя. сідайте і ви з нами, — запросив Колен. — Зрештою, як казав Шик, ви майже член родини.

— Пане, якщо це не буде для вас за прикрість, я спершу нагодую мишок, — сказав Ніколя. — Я повернуся, індичка вже розрізана. Соус ось…

— Подивися, — заговорив Колен, — це вершковий соус із манго і ялівцем, зашитий у телячому рулеті. Натискай отут згори і він цівкою випорсне.

— Чудово! — захоплено вигукнув Шик.

— А ти можеш хоч трохи розповісти про спосіб, що допоміг тобі познайомитись із нею? — не вгавав Колен.

— Гаразд, — погодився Шик. — Я спитав у неї, чи вона любить Жана Соля Партра, і вона відповіла, що збирає всі його твори. Тоді я й собі сказав: «Я теж». І кожного разу, коли я їй що казав, вона відповідала: «Я теж». І навпаки… Зрештою задля самого провадження екзистенціалістського досліду я сказав їй: «Я кохаю вас», а вона тільки ойкнула.