8-А мовчав. Відповіла натянута.

— Усе гаразд, трубки видно. Продовжуй.

— Висота всіх контейнерів однакова, дорівнює 3 сантиметри. Якщо потрібно, я можу зараз це продемонструвати… ну, поміряти.

Натянута мотнула головою.

— У цьому немає потреби, Марку.

— Добре. Зараз, коли установка розташована отак, ми бачимо, що вода зібралася в контейнері І, ось тут, — хлопець показав пальцем, — води в трубках немає. Тобто об’єм води в системі дорівнює об’єму першого контейнера, і… е… його можна позначити VI. — Марк пробігся очима по однокласниках. Обличчя декотрих здавалися задерев’янілими від нудьги, проте більшість дивилася на нього з погано прихованими злістю та роздратуванням. — Перевертаючи установку, тобто обертаючи її отак, — хлопчак прокрутив фанерний круг, — ми можемо експериментально встановити співвідношення об’ємів ємностей. — Він почекав, доки вода перетече з контейнера І до контейнерів ІІ та ІІІ, після чого глипнув на вчительку та тихо попросив: — Можете потримати?

Натянута підвелася й притримала руками фанерний лист. Марк підступив до дошки. Вода витекла з контейнера-на-гіпотенузі, цілковито заповнивши контейнери-на-катетах.

— Ми бачимо, що вода з великої ємності повністю заповнила дві менші, тобто можемо записати, що V-один дорівнює V-два плюс V-три, — і він вивів на дошці першу формулу.

VI = VII + VIII

Учителька стала впівоберту, щоби бачити, що він пише. Хлопчак правив далі:

— Ці об’єми ми можемо виразити через площі квадратів і висоту пластикових контейнерів.

На дошці з’явилася ще одна формула.

SI · h = SII · h + SIII · h

— Де h, — продовжував коментувати Марк, — висота ємностей. З умов досліду ми знаємо, що висота всюди однакова, тому її можна скоротити. Тоді ми отримаємо… — Від натуги та хвилювання хлопець вистромив кінчик язика. Він позакреслював усі h на попередній формулі й записав те, що лишилося.

SI = SII + SIII

— Отримаємо, що площа фігури, на якій побудовано контейнер І, дорівнює сумі площ в основі контейнерів ІІ та ІІІ. А оскільки ці фігури, вони… е… квадрати, ми можемо легко вирахувати їхні площі через сторони a, b, c. У результаті можна записати, що c-квадрат дорівнює a-квадрат плюс b-квадрат.

Марк нашкрябав внизу дошки завершальну формулу:

a2 + b2 = c2

— І це саме те, що треба було довести.

Натянута чверть хвилини роздивлялася простенькі формули на дошці, а тоді видала:

— Гм…

— Це все, — розкваслим голосом закінчив хлопчак. Дід, напевно, ним би пишався, проте загалом усе склалося зовсім не так, як собі уявляв Марк. Від неприродно мовчазного класу віяло лячною неприязню.

Натянута покивала, повернула окуляри на ніс і проказала:

— Дуже добре. Це дуже цікаво. І чого це може нас навчити?

Марк переступив із ноги на ногу. Він не зрозумів суті запитання. Те, що він розповів, має когось чомусь навчити?

— Ну, це означає, що формули, як правило… е… — хлопець затинався і червонів, — вони описують реальний світ. Тобто в основі всього якісь реальні процеси, і всі ці фізичні формули, які ми вчимо, — це не просто якісь закарлючки та цифри, за ними завжди щось стоїть. І я думаю, що це… ну, думаю, що мій дослід демонструє, чому фізика така важлива.

— А математика? — якось невпевнено запитала Натянута.

— Математика обслуговує фізику… й інші науки теж.

— Отже, математика вторинна?

Марк замислився.

— Насправді це не так. Так говорити неправильно. Наприклад, деякі фізичні відкриття зробили завдяки математиці. Я маю на увазі, математики часто відкривали щось до того, як його знаходили фізики.

Валентина Іванівна Бортник недовірливо звела брову.

— Можеш навести приклади?

— Е… — Марк вагався не довше як секунду, — чорні діри. Був один учений, який іще зовсім молодим розв’язав рівняння теорії відносності й довів, що дуже великі зірки наприкінці свого життя перетворюються на чорні діри. Ніби як схлопуються. Але йому ніхто не вірив. Навіть Ейнштейн не вірив, хоча це були його рівняння та розв’язок здавався правильним. Десятиліттями вчені заперечували, що такі об’єкти існують у природі, поки їх не знайшли в космосі…

Натянута поквапилася перервати хлопця. Вона дуже мало знала про теорію відносності Ейнштейна та ще менше про чорні діри, тож не хотіла, щоб якийсь шмаркатий восьмикласник почав заганяти її за хмари.

— Добре. Зрозуміло. Ти молодець, представлений тобою метод дуже оригінальний, я на таке не очікувала. Ти молодець, — повторила вона. Потім провела долонею по розгорненому класному журналові та, не втримавшись, запитала: — Звідки ти знаєш про чорні діри та теорію відносності?

— Дід розповідав. — Марк пригадав кутасте дідове обличчя з пихато випнутою щелепою та стримано посміхнувся. — І ще я читав. Дід дає мені книжки, де про таке написано.

Натянута все ще притримувала руками фанерний круг. Хлопчак обтрусив долоні від крейди, забрав його й, увесь скулившись, подався на своє місце. Наступною виступала Леся Єзерська, староста 8-А. Вона підготувала доповідь про три альтернативні способи доведення теореми Піфагора: метод площ Ґарфілда, спрощене доведення Евкліда й алгебраїчний метод Мьольмана. Після того як Єзерська закінчила, Валентина Іванівна з легкою іронією в голосі поцікавилася, чи хто-небудь іще бажає отримати 12 балів із геометрії. Охочих не виявилося, і вона сама розповіла про ще два способи — метод побудови Гофмана та доведення Нільсена.

Повернувшись на своє місце, Марк бачив, однак не осягав нічого з того, що відбувалось біля дошки. Він почувався так, наче потрапив до ями із сонними кобрами. Ніхто не штурхав його, поки він ішов поміж рядами до своєї парти, ніхто не кидав услід лайливих образ, але попри це хлопчак відчував, як повітря довкола нього буквально загусає від ненависті.

44

Після уроку частина хлопців 8-А зібралася неподалік кабінету геометрії й хвилину чи півтори про щось зосереджено радилася. Марк не помічав недобрих позирків чи жестів у свій бік, але нутром відчував: шепочуться про нього. Він захотів якнайшвидше вшитися зі школи, але, вийшовши з класу, зрозумів, що спершу мусить зайти до туалету.

Ні на кого не дивлячись, затиснувши Арсенову установу під пахвою, Марк задріботів повз підозріло притихлих однокласників до кінця коридору. У туалеті він поставив фанерний диск біля вікна та швидко помочився. Абияк заправивши сорочку в джинси, хлопець забрав круг із підвіконня й попрямував до виходу з туалету, коли дорогу перегородили Лямчик, Божко, Мрозович і ще четверо хлопців із 8-А. Марк устиг відзначити, що п’ятьом із семи він не раз допомагав під час контрольної або ж давав списати домашнє завдання перед початком уроків.

— Хана тобі, Мордор! — Мрозович ледь не вищав від захвату, вкрите прищами пташине обличчя пашіло жаром. — Молись, сука!

Він видер із Маркових рук фанерний диск і жбурнув його до вікна. Потому схопив хлопчака за барки, потрусив і спробував потягти в глиб туалету, проте не впорався. Орест був надто малим, і тонким кістлявим рукам, схожим на лапки крихітної мавпочки, не вистачало сили, щоб упоратися самотужки. Йому допомогли Єгор із Олегом: разом узяли Марка під пахви й поволокли до унітазів. Усі решта зайшли слідом. Хтось причинив двері.

Марк зціпив зуби, не опирався та мовчав.

— Ну що, гандон, допригався? — зашипів Мрозович. — Ставай на коліна!

— Заспокойся. — Лямчик притримав Ореста, повернув голову до Марка й наблизився до нього впритул. — Ми ж хотіли по-хорошому, — він говорив негучно, ледве ворушачи губами, не зводячи із хлопчака ледь примружених очей. — Ти тепер задоволений, так?

Маркові зелені очі стали темними, мов пляшкове скло. Хлопець тупився в нікуди й не видавав жодного звуку. Єгор щосили штурхнув його в груди, Марк заточився та вдарився потилицею об кахлі, проте встояв на ногах, втримавшись рукою за холодну стіну.

— Думаєш, ти самий розумний? — Лямчик нависнув над Марком і спльовував слова, наче насіння — ще одна невідь у кого скопійована звичка. — Особливий, бляха? — Жодного звуку у відповідь. — Відповідай!