Нехай мій маєток не настільки розкішний як Рейнольдс, принаймні він просякнутий світлою магією. Думки про магію навели мене на одне важливе відкриття. Яким чином маєток зберігав свою неушкодженість від банди і інших охочих підживитись всі ті роки, поки він залишався пустим. Відповідь прийшла сама по собі. Невеличку допомогу зробив містер Барнерсом. Здається чоловік міг просто зайти в маєток і почекати там, в нього вистачило б хисту відчинити примітивні двері. Вся справа полягає втому, що родинна магія захищає маєток. Принаймні захищала, до поки я не з’явилась зі своїм дурнуватим пошуком реліквії. Задля чистоти і прозорості пошуку, я не можу використовувати магію всередині будівлі таким чином, мій новий дім, ніби зняли зі сигналізації. Це пояснює вторгнення банди. Завдяки мені у них нарешті з’явився шанс розжитись неповторним майном. Дарма, що я недолуга і викликала привидів. Вони нагадали, що порушувати спокій маєтку не варто.
Подібне відкриття нагадало, що моя родина не така безпорадна, як я сама. Сумно зізнаватись самій собі, та хіба я не слабачка. Не змогла дати жодному своєму кривднику достойної відпори. Думки знову псували настрій.
Нарешті водій відвіз мене до аеропорту. Чоловік наприкінці нічого не сказав. Він просто послав прощального кивка у мій бік. Я ж навпаки поквапилась сісти на будь-який літак, що забрав би подалі від цього містечка. Напевно, тим на кого роблять замах трішки щастить. Особливо в такий день. Залишитись живою, безкоштовно дібратись до аеропорту і потрапити саме на той літак, що доставить додому. Мабуть, такі дрібнички невеличка компенсація за пережите сьогодні.
Ось, після завершення реєстрації, настає моя черга зайти в літак. Крісло в ньому не викликає приємних емоцій. З усією тяжкістю на душі, я займаю власне місце. Добре, хоча б біля мене не виявилось ніякого балакучого пасажира. Аманда розповідала численні історії своїх подружок, які неодноразово невдало подорожували в літаках. У них частенько були неприємні сусіди. Чоловік з різким запахом цигарок, бабій, що постійно намагається забити баки усілякими байками, старенька, яка скаржиться на власного кота, або багатий сноб зі зверхніми манерами. В таких ситуаціях моя сестричка могла дозволити собі використати різні закляття, інколи магія все ж стає в нагоді.
Вдячна за відсутність надокучливих сусідів, я намагалась заспокоїтись і пригадати різні смішні дрібнички дитинства.
В мої плани не входив сон. Не відомо, коли я відключилась. Темрява огорнула все навколо, чиїсь голоси пронизали свідомість. Порожнеча підкрадалась до кожної клітини тіла. Темрява почала тиснути, голоси вже перестали бути чіткими і нагадували якісь дивні звуки. Страх паралізував тіло, і я не могла прокинутись, кошмар виявився напрочуд реальним.
Прокинулась я незадовго до приземлення літака. Сон виснажив моє тіло. Важко усвідомити, яку відстань доводиться подолати за короткий час, коли життю загрожує небезпека. Тепер я побачу дім, з яким нещодавно попрощалась. Сподіваюсь привітний Пінс залишиться у минулому.
Глава 7. Домівка
Дім милий дім, виглядає таким як завжди. Фруктовий сад, з різними сортами плодових дерев. Невеличка альтанка, поряд гойдалка для Дон, зроблена моїм батьком і Стівеном. Дім зараз видається порожнім. Сподіваюсь, хоча б мама вдома. Нехай наше прощання видалось не надто дружнім, та все ж ми одна родина. Мої емоції можна зрозуміти, небажання покидати власний дім. Першочергово необхідно розповісти про, те що сталося в Пінсі. З’ясувати стосунки одна з одною ми зможемо потім.
Я постукала в двері, не зважаючи на те, що знаю де знаходиться ключ. (Він завжди під горщиком квітів). Я просто сподівалась на наявність когось в домі.
Двері відчинили. Цікаво чому я не відчула жодної присутності у будинку. Мабуть наслідки зілля, які неадекватно діють на мою свідомість. Я сподівалась побачити маму. Адже за майже 2 місячну відсутність дуже сумувала за усіма, а особлива за нею. Наша остання розмова видалась колючою, і мала шанс залишитись назавжди такою. На жаль зустрічати неочікуваного відвідувача вийшла Аманда, в розкішній темно-зеленій сукні. Мабуть вона зі Стівеном збирається на вечерю в їх улюблений Un jardin secret. Назва цього закладу походить від дитячої книги The Secret Garden Ф. Х. Бернета. Вони часто влаштовують один одному романтичні вечори саме в цьому закладі. Їм подобаються страви, вишукана атмосфера, неймовірно чарівна музика. До речі ресторан розрахований на відвідувачів з дітьми. Там є чудовий сад, що звичайно не точнісінька копія саду із книги, але певна схожість є. Отож, вбрана в нову сукню Аманда здивовано дивиться на мене, ніби очікує побачити когось іншого. Можна зробити припущення, що вона очікує на Стівена.
— Сестричка, невже ти провалила пошук чи вирішила швидше впоратись ніж ми очікували?
— Взагалі перше, — байдуже відповідаю я.
Аманда відкриває ширше двері та скептично оцінює багаж, в моїй руці.
Дещо про мою сестру. Ми з Амандою в дитинстві часто сперечалися. Вона була старша, а значить в магічному плані краще обізнана, ніж молодша сестричка. Причина наших сварок не лише магія, а й боротьба за першість, визнання батьків. Аманда завжди хотіла бути краще, і випереджати на крок попереду будь-якого суперника, включно з власною сестрою. В неї доволі жорсткий характер. Тобто багато рис в неї від батька м’якість, ніжність, вразливість. Дуже багато рис від мами: стійкість, завзятість, наполегливість, і здається ці риси беруть гору над іншими. Лише Стівен і Дон частіше від усіх бачать Аманду з батькових рис характеру. Хоча, Стівен знає і приймає свою дружину з усіма недоліками.
Ще одна риса, за яку мабуть важко витерпіти мою сестричку, її гострий язичок. Більшість речей, які траплялись зі мною у дитинстві, вона критикувала, мовляв так реагують лише слабаки. Свій пошук реліквії, вона спокійнісінько сприйняла. І неодноразово виказувала своє невдоволення на мою реакцію, щодо власного пошуку. Аманда ж знала на скільки умови її пошуку кращі за мої, і все одно не втрималась від коментарію.
Сестричка зачинила двері, сіла на канапу. Вона встигла окликнути маму, і з нетерпінням очікувала її появи, як і я.
Мама виглядала приголомшливо гарною. Високі підбори, червона атласна сукня, підібране волосся і легкий макіяж. Все дуже пасувало їй. У свої 40 з гаком років вона виглядає занадто вже гарною. Ми з Амандою зовнішню не дуже схожі на маму. Тобто є певні риси, такі як овал обличчя Аманди, мій лоб, та підборіддя. На жаль здається все. Наша з сестрою зовнішність багато в чому нагадує батька. Він також має темно сірі очі, чорняве волосся. В Аманди воно більш темніше, ніж моє. Очі в неї більш виразніші, тонка лінія губ і невеличкий ніс. Для всіх у школі, вона завжди була красунею № 1. Купа прихильників щодня оббивала поріг нашого будинку, намагаючись запросити цю міс гордість на побачення. Про мене теж говорять, ніби я досить гарненька, тільки от моє вилиці не надто вже до вподоби. Вони у мене не надто виразні. Проте очі за формою точна копія батькових. Я ж також маю темне волосся, середньої довжини. Мама рідко дозволяла нам носити коротке волосся. Можливо тільки у дитинстві. Вона завжди бажала створити такий собі міфічний образ відьми з довгим волоссям.
Отож мама, зараз сповнена чарівності і шарму. В неї довге біляве волосся, натурального кольору. І головна особливість за допомогою якої їй вдалось причарувати батька — зелені очі. Спускаючись до нас, вона здивовано глянула у мій бік. Ніхто ж не очікував на моє повернення.
Мама підійшла і з радістю та полегшенням обійняла мене. Від неї віяв легкий аромат парфумів нотки цитрусів, кориці, бергамоту. Напевно похід в ресторан, заплановано більше, ніж на дві персони. Радість від мого повернення осяяла обличчя мами. Це додало їй ще більшої привабливості.
Аманда, продовжувала посміхатись, від неї можна очікувати буд-якої несподіванки.
— Не хочу порушувати ідилію, та дехто не знайшов реліквії.