Изменить стиль страницы

Та мить проминула. Хмари затягли дивний просвіт у небі, й до вечора сніг подужчав, перетворюючись на першу велику заметіль тієї зими. Донні збагнув — на одну коротку мить збагнув, — що таке насправді любов і тріумф. Усе минуло так само швидко, як минають сни, коли прокидаєшся… але він ніколи не забуде те відчуття запаморочливої вдячності за раз здійснене і пережите замість обіцяного і запереченого; те відчуття солодкої ясності, неймовірної любові; відчуття екстазу за ще один прихід білизни́.

3

Суддя Феєрчайлд, який відіслав Джека і Вовка в «Дім Сонця», більше не був суддею. І щойно розглянуть його останню апеляцію — запроторять у в’язницю. Більше не викликало сумнівів, що він туди потрапить і отримає своє з лишком. Можливо, узагалі ніколи не вийде. Він був уже старим чоловіком і не надто здоровим. Якби ж вони не знайшли ті кляті тіла

Він намагався лишатися бадьорим, наскільки, звісно, дозволяли обставини. Але тепер, сидячи вдома, у своєму кабінеті, і чистячи нігті довгим лезом кишенькового ножа, суддя відчув, як його накрила сіра хвиля депресії. Раптом він витягнув ножа з-під своїх товстих нігтів, замислено подивився на нього, а тоді встромив кінчик леза у праву ніздрю. На мить потримав його там, а тоді прошепотів:

— От лайно. Чому б і ні?

Він смикнув кулак вгору, посилаючи шестидюймове лезо в коротку смертоносну подорож, розриваючи свої носові пазухи, а тоді й мізки.

4

Смоукі Апдайк сидів у кабінці «Пивниці Оутлі», переглядав рахунки і вистукував цифри на калькуляторі «Тексас Інструментс», як і того дня, коли вони зустрілися з Джеком. От тільки тепер уже починало сутеніти і Лорі обслуговувала перших вечірніх клієнтів. Музичний автомат награвав «Краще пляшка на столі (аніж дірка в голові)».

Якоїсь миті все було гаразд. А вже наступної Смоукі виструнчився, і його паперовий ковпак з’їхав назад. Він схопився за білу футболку з лівого боку грудей — там, де його щойно пронизав пекельний біль, схожий на укол срібним шипом. «Бог забиває свої цвяхи», — сказав якось Вовк.

У цей момент раптом із гучним гуркотом вибухнув гриль. Він ударився об вивіску «Буш» і вирвав її зі стелі. Вона з грюкотом приземлилася. За баром різко запахло газом. Лорі закричала.

Музичний автомат нарощував темп: 45 обертів на хвилину, 78, 150, 400! Трагікомічне ридання жінки обернулося на швидкісну балаканину стривожених бурундуків на ракетному візку. Наступної миті з автомата злетіла кришка. Кольорове скло розсипалося врізнобіч.

Смоукі глянув на свій калькулятор і побачив, як у червоному віконці блимає одне-єдине слово:

ТАЛІСМАН-ТАЛІСМАН-ТАЛІСМАН-ТАЛІСМАН.

А тоді його очі вибухнули.

— Лорі, вимкни газ! — закричав хтось із клієнтів. Він підвівся зі своєї табуретки і повернувся до Смоукі. — Смоукі, скажи їй… — Чоловік закричав від жаху, коли побачив, як юшить кров з дір, у яких раніше були очі Смоукі Апдайка.

Наступної миті вся «Пивниця Оутлі» полетіла в небеса, і доки встигли під’їхати пожежні машини з Доґтауна і Ельміри, більша частина центру згоріла.

Невелика втрата, діти, можете сказати «амінь».

5

У Школі Тайєра, у якій знову, як і завжди, все йшло своїм звичаєм (а коротенька інтерлюдія здавалася всьому кампусу лише низкою невиразних взаємопов’язаних снів), почався останній цього дня урок. Замислені, замріяні учні сиділи в класах.

Раптом заграли дзвони в каплиці. Голови підвелися. Очі розширилися. І всьому кампусу «Тайєра» здавалося, ніби вицвілі сни повернулися.

6

Етерідж сидів у математичному класі та стискав свій член, ритмічно погладжуючи його вгору-вниз і безтямно витріщаючись на логарифми, які старий містер Ганкінс виводив на дошці. Він думав про маленьку гарненьку міську офіціантку, яку він скоро трахатиме. Вона носила пояс із підв’язками замість колготок і була зовсім не проти не знімати панчохи, доки вони їбуться. Враз Етерідж поглянув у вікно, забуваючи і про свою ерекцію, і про гарненьку офіціантку з довгими ногами і нейлоновими панчохами. Миттєво, невідомо чому, йому спав на думку Слоут. Маленький манірний Річард Слоут, котрий, за всіма правилами, мав би вважатися занудою, але чомусь не був таким. Він подумав про Слоута і поцікавився, чи все з ним гаразд. Чомусь йому подумалося, що Слоут, який, нікого не попередивши, чотири дні тому покинув школу (і відтоді від нього жодної звістки) почувався не так уже й добре.

У кабінеті директора містер Дафрі обговорював відрахування хлопчика на ім’я Джордж Гетфілд за списування з його розлюченим — і багатим — батьком, коли дзвони знову взялися вигравати свій незапланований невеличкий мотивчик. Коли він скінчився, містер Дафрі стояв рачки. Сиве волосся спадало йому на очі, а язик випадав з рота. Старший Гетфілд стовбичив біля дверей, притиснувшись до них: його очі широко розплющилися, а щелепа відвисла. Від здивування і страху він навіть сердитися забув. Містер Дафрі повзав на килимку і гавкав, наче пес.

Коли задзвонили дзвони, Альберт Пузир саме сідав перекусити. Він поглянув у вікно і на мить насупився, як супиться людина, котра намагається пригадати щось, що крутиться в неї на кінчику язика. Він знизав плечима і повернувся до пакунка з кукурудзяними чіпсами — матір надіслала йому цілу валізу. Його очі розширилися. Він подумав — усього на мить, але ця мить виявилися досить довгою — що сумка наповнена пухкими білими жуками.

Він знепритомнів.

Коли він прокинувся і зібрав достатньо мужності, щоб знову зазирнути в торбу, то побачив, що жуки — лише галюцинація. Звісно! Що ж іще? І все одно це була галюцинація, яка мала дивну силу над його майбутнім: коли б він не розгортав пакунок із чіпсами, шоколадний батончик, «Слім Джим», в’ялене м’ясо «Біг Джерк», то внутрішнім оком продовжував бачити тих жуків. До весни Альберт схуд на тридцять п’ять фунтів, грав у тенісній команді «Тайєра», потрахався. І вперше в житті відчув, що може пережити матусину любов.

7

Коли задзвонили дзвони, вони всі роззирнулися. Хтось сміявся, хтось супився, дехто залився слізьми. Десь завили кілька собак, і це здалося дивним, адже собакам вхід до кампусу був заборонений.

Мелодія, яку виводили дзвони не належала до запрограмованого каталогу мелодій — розлючений головний наглядач пізніше перевірив це. У тижневому номері шкільної газети місцевий жартівник висунув гіпотезу, що то якийсь ентузіаст запрограмував мелодію з думками про різдвяні канікули.

Та мелодія — «Щасливі дні знову настали».

8

І хоча вона вже давно вважала себе старою для вагітності, але до матері Вовка, друга Джека Сойєра, кров не прийшла під час Перевтілення дванадцять місяців тому. Тож три місяці тому вона народила трійнят: двох окітних сестричок і одного братика-по-окоту. Її пологи були важкими, також її пригнічувало усвідомлення, що один із її старших синів ось-ось помре. Її син, знала вона, пішов у Інше Місце захищати стадо, і в тому, Іншому, Місці він помре, тож вона ніколи більше не побачить його. І від цього вона плакала сильніше, ніж від болю пологів.

Тепер вона спала з новим молодняком під місяцем уповні, убезпечена від їхнього стада. З посмішкою на обличчі вона скрутилася, витягла найближчого від себе малюка й почала облизувати його. Не прокидаючись, Вовченя обійняло волохату шию матері й притиснулося щокою до її пухнастих грудей, і тепер вони разом усміхалися. У її нелюдському сні з’явилася людська думка: «Бог забиває свої цвяхи надійно і правильно». І все місячне сяйво того чудово світу, у якому всі запахи були приємними, падало на цих двох, що спали в обіймах поряд із маленькими сестричками.

9

У містечку Ґослін, штат Огайо (неподалік від Аманди і лише за тридцять миль на південь від Коламбуса), чоловік на ім’я Бадді Паркінс у присмерку вигрібав куряче лайно з курника. Товста марля затуляла його рот і ніс від задушливої білої хмари потовченого гуано, яке він вигрібав. Повітря тхнуло аміаком. І від цього смороду в нього боліла голова. А ще в нього боліла спина, адже чоловік був високим, а ось курник — ні. Добре все зваживши, він міг би сказати що це до біса неприємна робота. У нього було троє синів, і всі вони, чорт забирай, виявлялися зайнятими, коли потрібно було чистити курник. Єдине, що можна було сказати, що все вже майже закінчено, і…