Спектакль тривав майже до одинадцятої, а тоді до студії вломилися чотири відділення регулярної армії — у протигазах і з автоматами. Між двома групами солдатів негайно зав’язався бій.

Миттєво скосили чорношкірого в рожевій пов’язці: спітнілий і продірявлений, він полетів на долівку, скажено матюкаючись і безладно стріляючи в підлогу. Ренегата за другою камерою встрелили в живіт, і коли він нахилився, щоб зловити власні нутрощі, камера повільно й невимушено крутнулася навколо осі, подарувавши глядачам панораму з пекла. Напівоголені вартові відстрілювались, а солдати в протигазах без розбору стріляли в їхній бік. Замість порятунку неозброєні в’язні на глядацьких місцях ловили кулі з обох боків — страта лише пришвидшилася.

Молодик із волоссям морквяного кольору та дикою панікою на обличчі скочив із місця й побіг спинками сидінь, наче цирковий акробат на ходулях. Перш ніж шквал 45-каліберних куль відтяв йому ноги, він доскакав аж до шостого ряду. Інші в’язні попадали в проходи між рядів і повзли, уткнувши носи в килим, — так, як на базових тренуваннях учили пересуватися під автоматним вогнем. Літній сержант із сивим волоссям підвівся, розкинувши руки, як телеведучий, і щосили загорлав: «СТІІІЙТЕЕЕ!!!» Вогонь з обох боків схрестився на ньому, і він засіпався, наче поламана маріонетка. Від ревіння пострілів та криків поранених і вмираючих стрілки аудіоприладів перескочили позначку в 50 децибелів.

Оператор упав на ручку, що керувала нахилом камери, і до кінця побоїща камера милосердно показувала глядачам лише студійну стелю. За п’ять хвилин вогонь ущух до поодиноких пострілів, а тоді й вони затихли. Чулися лише людські крики.

О 23:05 студійну стелю на домашніх екранах замінила карикатура з чоловічком, який похмуро втупився в телевізор із повідомленням на екрані: «ВИБАЧТЕ, У НАС ПРОБЛЕМИ!»

Цей напис був правдивим майже для всіх. Вечір закінчувався, перетікаючи в ніч.

О 23:30 за центральним часом спорожнілим центром Де-Мойна все їздив старий «б’юїк», обліплений релігійними стікерами, серед яких була й наліпка зі словами «ПОСИГНАЛЬ, ЯКЩО ЛЮБИШ ІСУСА». Того ж дня в Де-Мойні сталася пожежа, яка спопелила більшість будинків південної частини Галл-авеню та коледж Ґрандв’ю, а трохи пізніше центр міста спустошили масові заворушення.

Коли сонце спустилося за обрій, вулиці сповнилися рухливою юрбою — в основному там була молодь до двадцяти п’яти років, багато хто їхав на мотоциклах. Вони порозбивали вікна, порозкрадали телевізори, наповнили баки на автозаправках, озираючись, чи немає поряд когось зі зброєю. Та наразі на вулицях було порожньо. Дехто з них (в основному байкери) відривалися, поки могли, на міжштатній трасі 80. Та більшість із них розповзлися по домівках і позамикалися, бо були або хворі на супергрип, або сповнені жаху перед хворобою — землю вкривала ніч, і страх міцнішав. Наразі Де-Мойн мав вигляд, як після монструозного новорічного святкування, коли останні гуляки вже забулися п’яним сном. Шини «б’юїка» шелестіли асфальтом, похрустуючи битим склом, а тоді автівка звернула з Чотирнадцятої вулиці на захід, на Евклід-авеню, і проїхала повз дві машини, що врізалися лоб у лоб і лежали на боках, переплівши бампери, наче коханці, які успішно здійснили подвійне самогубство. На даху в «б’юїка» був гучномовець, і він запищав, вискнув, а тоді почувся шурхіт старої платівки, і порожніми, моторошними вулицями Де-Мойна покотився приємний тягучий голос «Матінки» Мейбелл Картер — вона співала «Тримайся сонячного боку»[131]:

Старий «б’юїк» їздив і їздив: виписував вісімки, петлі, інколи нарізав навкруг одного кварталу по три-чотири кола. Іноді колесо наскакувало на яму або переїжджало мерця, і пісня затиналася.

За двадцять хвилин до півночі «б’юїк» припаркувався на узбіччі й трохи постояв на холостому ходу. Трохи згодом він покотився далі. З гучномовців лунав «Старий щербатий хрест»[132] Елвіса Преслі. Нічний вітер прошелестів деревами й вихопив із закопчених залишків коледжу Ґрандв’ю останні нитки диму.

Фрагмент звернення президента, яке транслювали о 21:00 за північноамериканським східним часом. У багатьох регіонах трансляція не відбувалася.

«…як мала б учинити наша велика нація. Ми не можемо дозволити собі шарахатися від тіней, наче маленькі діти в темній кімнаті. Однак зневажати цю серйозну епідемію грипу також неправильно. Шановні співгромадяни, я закликаю вас не виходити з дому. Якщо ви захворіли, лягайте до ліжка, прийміть аспірин і пийте багато рідини. Будьте певні, вам покращає максимум за тиждень. Дозвольте повторити те, що я сказав на початку мого до вас звернення: у чутках про те, що цей штам грипу летальний, нема й краплі правди. У переважній більшості випадків не мине й тижня, як людині, ураженій цим вірусом, покращає й вона стане на ноги. Окрім…

[спазматичний кашель]

Окрім цього, певні радикальні угруповання поширили злу чутку про те, що цей штам вірусу грипу якимсь чином вивели в державних лабораторіях із метою військового використання. Шановні співгромадяни, дозвольте мені просто зараз нагородити ці чутки тавром, на яке вони заслуговують: це нахабна брехня. Наша країна підписала скориговану Женевську конвенцію щодо біологічної зброї та отруйних і нервово-паралітичних газів, і зроблено це було при здоровому глузді та з найкращими намірами. Ні тепер, ні в минулому ми…

[напад чхання]

…ми не брали участі в таємному виробленні речовин, заборонених Женевською конвенцією. Це помірно серйозний спалах епідемії грипу — не більше й не менше. Сьогодні нам звітували про спалахи епідемії в низці інших країн, включно з Росією та Китайською Народною Республікою. Отже, ми…

[спазматичне чхання й кашель]

…ми просимо вас зберігати спокій — будьте певні, під кінець цього тижня або на початку наступного вакцина від грипу стане доступною для тих, хто ще не встигне одужати самотужки. Аби захистити населення від хуліганів, вандалів та розповсюдників паніки, у деякі регіони було відправлено загони Національної гвардії, однак у чутках про те, що міста «окуповано» регулярною армією, що новини піддають жорсткій цензурі, немає бодай піщинки істини. Шановні співгромадяни, це нахабна брехня — ось що, і це тавро…»

Атланта, графіті на фасаді Першої баптистської церкви, написано червоною фарбою з балончика: «Любий Ісусе. Скоро побачимося. Твоя подруга Америка. P. S. Сподіваюся, до кінця тижня в тебе ще лишиться трохи місця».

Уранці 27 червня Ларрі Андервуд сидів на лавці в Центральному парку та спостерігав за звіринцем. Позаду нього була вщерть запруджена машинами П’ята авеню, та наразі стояла тиша: водії автівок або повтікали, або повмирали. Багато бутиків униз по вулиці перетворилися на руїни. Вони й досі курилися.

З того місця, де сидів Ларрі, було видно лева, антилопу, зебру та якусь мавпу. Усі, окрім мавпи, повмирали. Ларрі вирішив, що сконали вони не через грип: їх не поїли та не годували бозна-скільки — ось що їх убило. Усіх, окрім мавпи; і за три години, що він за нею спостерігав, вона поворушилася лише чотири чи п’ять разів. Мавпі вистачало розуму, щоб перехитрити смерть від спраги чи голоду, поки що вистачало, однак було добре видно, що вона серйозно захворіла на супергрип. І почувалася дуже кепсько, це точно. Світ старий і жорстокий, навіть до тварин.

Праворуч від нього годинник вибив одинадцяту. Наразі механічні тварини, які так подобалися дітям, виступали перед порожньою аудиторією. Ведмідь сурмив у ріжок, механічна мавпа, яка ніколи не захворіє (однак може врешті спрацюватися), грала на тамбурині, слон бив хоботом у барабан. Важке музло, крихітко, важке, блядь, музло. «Кінець світу», сюїта в аранжуванні для механічних фігурок.